Краще, що є в мені

Так багато завдань, так багато питань, а думки крутяться біля тебе. Як же я не хочу повертатись в реальність, як же я хочу назавжди залишитись на тому морозному подвір'ї де падав лапатий сніг а сонний ранок закутував нас тишею та спокоєм. Ти - краще, що є в мені! Ти - той, хто наповнив моє життя сенсом. Тепер я точно знаю, що всі страждання - цілком справедлива плата за можливість відчувати те, що я відчуваю до тебе.

Твої очі - моє спасіння. Твоя посмішка - моя радість. Поруч з тобою я відчуваю, як хвилі щастя виливаються за береги, затоплюючи посушливий грунт, проникаючи в кожну потріскану ущелину, наповнюючи все навкруги життєдайною водою. І мої береги починають оживати, квітнути, текти потічками...

Я знаю, що ти ніколи не зможеш залишитись біля мене назавжди. Я знаю, що не маю права вимагати твоєї присутності в своєму житті. Можливо, той лапатий сніг більше ніколи не повернеться в моє життя і ти більше ніколи не проведеш своїми пошерхлими великими руками по моєму заспаному обличчю... Цілком ймовірно, що ти більше ніколи не будеш тримати мене за руку по дорозі додому безслівно запевняючи мене, що все буде добре. Сумно знати. що ти більше ніколи не обіймеш мене так сильно, як тоді, коли запах кіптяві залишався на моїй шкірі, одязі та волоссі.

Здавалося б, що через усвідомлення того, що ти навряд чи повернешся в моє життя, я б мала зав'янути, але на диво, я тримаюсь. Незрозуміле явище, яке я не можу ні пояснити ні змінити. Я відчуваю, як сум огортає мою душу, як невидиме створіння матеріалізується з цього суму і висмоктує з мене радість, натхнення та надію, але щось в середині не дає цьому створінню забрати основу життя. В мені назавжди поселився твій фантомний образ, який велетенським щитом закриває мене від повного розчарування і найгострішим мечем вбиває моїх демонів. Що тепер може зламати мене, після того як я відчула твою Любов? Не існує жодного ворога, якого я не здолаю напившись тієї сили, що дала мені любов до тебе.