Плакали чайки колись над тобою,
Тепер сміються поза очі
сріблені іллічі,
що пережили свій вік
і вказують шлях прямо,
де козацький харон
колись переправляв стомлені душі
з цього боку на той.
Тільки й лишилось від твоєї слави,
що переораний навзнак синій Дніпро.
Тільки у балачках старців на тутешніх базарах
проглядаються ієрогліфи забутої мови,
так що коли б якийсь сміливець
дошукувався твоїх шляхів,
то напевне знайшов би їх тут,
у тінях здеградованих онуків
із знайомими прізвищами,
що й мови небого.
Містку позолочений
на шляху із Гетьманщини
аж до славного твого Запорожжя,
світлий красеню на межі волості й степу,
та й навіть у йменні твоєму тобі ж
самому відмовлено.
Пишаєшся наче зістрижений оселедець
своїм новим світлогірським іменем.
Зб. "Місто пливе наді мною" (2010)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
