КОСМОС ДУШІ (вибране)

3 жовтня 2014
Микола Істин
Я дарую галактики перехожим,
тим, яким по-дорозі зі мною
до ідеальних світів...

("З галактик Космосу Душі")

Ці вірші - вибране з первинних галактик душі, написані ще на зорі моєї творчості. З часом, ідеї з них трансформувалися (еволюціонували) в наступні світогляди... Але "Космос Душі" залишається для мене однією з центральних тем в творчості і є своєрідним стержнем, фундаментом для подальших побудов...

ПЕРШООСНОВА

Що було першоосновою,
коли спочатку не було нічого ...
"Ніщо" - існувало само в собі
на рівні ідеї:
"існує те, що не існує нічого",
ця ідея
творила свою матерію,
до розвитку, яку
штовхало відчуття того,
що буття ліпше від небуття,
усе це є - самоідея першооснови,
або просто Бог,
що творив, примножував, збагачував буття...
Та як далеко ми від нього,
його світів...
Десь в дорогах ми втратили Бога...
І тепер шукаємо ті невідомі ідеали
в світі, що є загадкою,
бо в ньому багато недосконалості
і його горизонти - то смерть...
Але людська свідомість створена з ідеї добра,
її мета - істини й ідеали життя,
вона безсмертна, як першооснова,
з якої походить,
її час - то вона сама.
Ми входимо в розуміння цього,
як космонавт в інші виміри існування...
 
***
 
Розсипало Небо планети і зорі,
і випали ми
із правічних просторів,
мов з теплого дому, у зими
Землі...
Де ж та в ідеали Всесвітня дорога?
У куряві смерті не бачимо Бога...
Чому ми йдемо по-золі?
Збираю із смальти мозаїку світу...
Як камінь об камінь вже іскра і світло...
Так думка до думки - вже погляд,
у сутність земну і небесну - світогляд.
І кожна людина,
мов глечика з глини,
десь чогось уламок,
малий черепок.
Лиш разом наповнитись змістом ми зможем,
і світобудови мозаїку зложим,
немов піраміди,
із слова збудуємо сходи -
у сутності щастя,
матерій всесвіття...
Підніме хтось вірші припилені часом,
колись непрочитані, незрозумілі,
втикне мої твори
в всесвітні простори,
наче необхідний живопису монументального мій елемент,
й відкриє галактик немеркнучі зорі,
й зіллється із вічністю світу момент...
 
***
 
Істина буття -
є опорою для свідомості,
вона - це світи щастя.
Дорога до неї в цьому світі -
це мудрість, справедливість, і добро.
А дорога зла -
не принесе людині щастя.
Щастя може дати лише істинне буття.
Зло треба вигрібати з душі, як сміття.
 
***
 
У світі зваб земних, нечистоти
і сумнівів,
і хитрих компромісів
із совістю,
не проміняй за гріш
велич душі,
не заблукай в собі
і в темряві шляхів неправоти.
Не будь у долі іграшкою ти.
Будь сонцем,
що освічує шляхи
до істини.
Будь істиною ти!
 
***
 
Ми в масках дороги,
і душі одіті
в убори часів
і сьогоднішніх цивілізацій,
світоглядів
і ситуацій,
відносних умовних світів на планеті тендітній.
Але
не лише маски й одежі
усе це.
Це ми
нині в чомусь малі і відносні,
й обмежений наш небокрай
у великому Всесвіті...
Й нам,
ще рости і шукати
у собі
і в інших
ті виміри істин гармонії різноманіття,
той Всесвіт, і рай...
 
***
 
Кажуть серце - не камінь,
та часом
воно кам'яне,
з нього замки будують,
в які нас не пустять уже,
в мрії пишні палати.
І доля тебе не озве,
не зупинить часи
і дороги,
й утрачені нами світи
доль весни і природи.
І уже не парадні,
прості
двері в замки людської душі
віднайти лише зможеш.
Але не увійти,
лиш заглянути в замка щілину,
хіба цього досить?
Цього мало мені і тобі.
І тому розбиваєм гранітні серця кам'яні.
І шукаєм планети нові,
щоб на них будувати
світи всеможливі свої...
  
***
 
Відчай - простір без меж,
степ самотній,
пустеля спекотна...
Утікаєш у тінь,
де ліси чужих лиць,
та коли не знаходиш в них дім,
надто холодно в лісі людськім,
і від сірості буднів, від сутінків відчаю ніч
наступає у нім.
Світлим ранком
заблукані долі краї покидаєш,
йдеш до моря,
надії вітрила жадають нової землі,
і шукаєш в далеких морях
землі ті,
та нема островів в них добра,
лише море розлите печалі
пливучого дня.
Корабель твій в тумані,
у самообмані життя.
Насправді ж,
в життєвому морі
є безліч земель, островів і світів...
Й ти щастя свій дім можеш сам збудувати
з планет - близьких днів...
 
***
 
Мрійлива пташка з дивними очима
на мене дивиться.
Хто я її такий?
Гніздечко моїх мрій
пильно вона огляне
і зачеркне крилом
світ золотих надій.
Кохана пташка з дивними очима
вже не повернеться у час який минає,
минає все на цій Землі, і ми.
А я піду в душі своєї світ,
шукати в ній того, що не минає,
що не мине ніколи і ніде,
у ній зів'яла квітка розцвіте,
і знайде на планетах місце своє 
різноманіття долі і життя,
Всесвіт і Бог,
бо я без них не я.
Мрійлива пташка з дивними очима
на мене дивиться.
Хто я її такий?
Щастя Земне
не відлетіло ще...
 
***
 
Я люблю дивитися на зоряне небо,
в ньому є неземні надії,
свобода і таємничість,
воно - як другий світ
для моєї душі,
для мого життя.
Дивлячись на нього,
я забуваю про земну суєту,
заспокоюю душу
величністю і нескінченністю
буття.

* * *

О, скільки їх,
планет, людських світів
утрачено, з незвіданих орбіт, і їхніх
скарбо-життів
прекрасних і принадних,
морів добра, і жестів благородних...
Я би помер давно, дорогами розп'ятий,
прибитий втратами гіркими до Землі,
якби на небосхилі
не піднятий
цим Всесвітом, де ми єдині всі
у космосі
безсмертної душі,
в її гармоніях надії щастя наші...
І в мріях я лечу планетами майбутніх
Воскреслих і новітніх
Чудес світів життя,
У Всесвіті буття
галактиками буду
у всеможливих сенсах
матерій осяйних...
Й від ворога тому
я мир таки прийму,
що разом Всесвіт ми,
Будь Всесвітом і ти...
Йти в добро - до побачення,
відкуплення з пробаченням
то до планет утрачених 
у Всесвіті мости...

ПОМИЛКА

... І після помилки, величиною атомного вибуху,
й радіаційної руйнації упадку духу,
в викривленому просторі
загубленого часу,
у куряві хаосу,
шукайте просвітління,
як розуміння, що головне є - саме життя,
а не форма, в якій воно перебуває.
І навіть найменше добро, яке маєш ще, є ліпше за небуття.
Просто людині дано помилятись,
і з цим треба рахуватись,
бо віднімати
природно, як і додавати.
І усьому свій час, час оплакувати,
і час класти на терези психологічної неурівноваженості
переважаючої помилковості, 
противагу
з розважливості...
А далі, треба загладжувати рани.
Так як природа заліковує несприятливі стани,
і знов проростає,
і життя буяє.
Так же розцвіте, і сонячним щастям засяє 
ваше життя,
колись, десь, в цих або в інших світах,
коли обов'зково долетить (як добра душе-ідейний птах)
в райські сади майбутнього всецвіття!

ЕКОЛОГІЯ ДУШ

Не кидайте
у Душу
зайве слово-полову.
Не засмічуйте 
життєбудову
її (хай чужу).
Не затьмарюйте 
дня її настрою доброго світу.
Не отруюйте
димом чадним неудач її мрії повітря.
Будь як сонце, привітним
як треба тепла твого й світла.
І дощем, коли треба пролити 
на долю чиюсь доброти.
Або вітром всесильним (як зможеш),
чи морем бурхливим.
Будь усім чим захочеш,
та, в тім, гармонійним буть треба.
Щоб красою цвіла, щоби щастям буяла душа.
Екологія душ - найгуманніша людства потреба.
Коли буде вона,
то загоїться рана суспільна,
що від зіткнень людей, 
їх ідей,
від гарматних громів
і від пострілів слів.
В радіації зла научися хоча б виживати,
і очищувати,
і шукати
дороги життя.

ДУХОКРИЛА

Душа не вмирає,
десь у потойбічному світі мандрує,
у всесвіті таїн літає,
з матерій ідей генерує...
Із першооснови в ній сила.
Мета ідеалу їй мила.
А дім її - всесвіт величний.
Душа, необтяжена злом, має крила,
І недруг для тих духокрил Земний звичай,
Бо так не буває,
щоб клітка для крил була раєм...
А душам творити світи всеможливі,
і форми, і долі, планети мрійливі,
і безліччю тіл прорости і розцвисти,
матерію й час одягати, носити...
І жити усім, чим лише забажають...
Із Богом й буття розмаїттям надбають
Гармоній прекрасних, величних, космічних...
Лиш це, я надіюсь, назву колись раєм,
Який будувати душі, що літає...


***

Ми можемо мандрувати у Всесвіт,
і шукати нові світи...
Але планета Земля як мати
для нас 
є, і буде, близькою і рідною
(незважаючи на неоднозначні стихії природи),
навіть за мільйонами кілометрів, років, перетворень...
Так само, як і мати та батько,
у первинній галактиці життя
залишаються найріднішими планетами,
зі своїми : добра і любові -
космічними гармоніями розвитку
у майбуття...

(Прозопоезія)

Зірці по-імені Ліна
присвячую

ДО ТЕБЕ

Про кохання складають вірші, та його проза прекрасніша за поезію...
Ти сподобалась мені з першої ж миті якої я тебе побачив. І ти була як зірочка, що світила в мою душу... А я нерозумний подумав: - ну що мені з зірочки, коли в небі мрій стільки усіляких великих планет...
І я опускав очі, і блукав по Землі людськими світами... Та замість весняного цвіту, Земля оберталась до мене жовтими листками.
І коли я зводив погляд до Неба, то завжди бачив тебе  -  свою маленьку зірочку, що так привітно світила мені ( видно ти таки дарована мені небом ).
І я все частіше, й частіше, став задивлятись на тебе... І навіть подумки інколи казав собі: - а може вона справді світить для мене... Але ж між нами така космічно-неземна відстань... Хіба ж це можливо щоб ми були разом? Та ти сама стала наближатися до мене... І, з наближенням, ставала все яскравішою. Як сонечко, ти освічувала і зігрівала моє життя. І в тому зближенні я побачив що ти прекрасна планета, та яку я так шукав... І зрозумів що тебе треба відкривати... Мені захотілося теж наблизитися до тебе... І я побачив чудову, чарівну природу кохання... Я збагнув, відчув яка ти прекрасна, знайшов в тобі світ для себе. Яке це невимовне щастя, коли в космічному хаосі, людино-планети поєднуються на Землі, збагачуючи одне одного принадними почуттями взаємного кохання, і воно своїм милим, добрим промінням освічує всі життєві шляхи радістю, надає їм особливої цінності, цікавості змісту...
Звісно, життя усьому посилає свої випробування, але сяйво розділеного кохання сильніше за темряву земну і небесну.
Лінка, ти світ мого кохання, планети нашого доброєднання, з галактики щастя !

БОГ

Все ж  направду, де є архітектор 
від Всесвіту,
мегамайстер-творець
Бог-отець.
Дивно що не з'являється...
Де дівається?
Чи збагнув недоладність творіння,
і покинув людину,
й систему сонячну
залишив на тління.
Проте, Вишньому вдячний я 
за Землю що є,
навіть попри бруд,
і вірші йому присвячую,
бо ліпити планети великий труд.
І мій світ, все моє -
це також його - галактичне.
Нам лиш з Ним можливе добро всеохоплююче.
Та, людей не провідує зараз, тому
що вони називають його іменами не тими,
і ліплять статуї
не по-статурі,
і лиця малюють іншими.
Людству віруючому в богів, не забути би
що не можна бути правим без правди.
І треба пізнати Бога насправді.
Летіти до Нього думками, світами,
на омріяних крилах.
Його подих відчути у своїх вітрилах.
Проявитись, відбутись -
світом власним, і Всесвітом з Ним.

***

Моя точка опори -
це куля мозкова
добро будуюча,
руйнацію недопускаюча,
її космічна мова 
багатообіцяюча,
шлях людський виправдовуюча,
і втілення любові планети тут де
реальний світ моїх цінностей,
і мапи цільностей,
еволюції сходинкові гори,
все це -
є життєдальне
добро-буття земне,
з нього вирушаю в космос осмислення,
в світи вічних ідей,
і в високих побудовах в душе-галакто-просторі
засвічую їх далекі плането-зорі,
промені яких як маяк
для сьогодення і майбуття 
Всесвіту різногалактичного,
і знову повертаюся
до земних смисло-речей,
світу цього, малого, доброго,
як до бази життя практичного,
де людиною на Землі нині будучи
пливу за долі течією
до пори...

ШЛЯХ ТВОРЧОСТІ

Залишаю в шуфляді застарілі інструкції.
Знімаю приземлений компас з руки.
І маяк на березі вже непотрібний.
Бо в творчості знаходжу все що треба :
в ній свобода істини,
і ідеали в ідеях, та в втіленнях,
вона життя, 
його безмежність космосу душі,
де народжуються нові вірші, як зірки,
як планети, як космопростори, з галактиками,
де минуле видозмінилося,
трансформувалося,
втілилося гармонійно 
в розмаїття розвитку істинних цінностей,
в нових світоглядах,
і світобудовах...

КОСМОС ДУШІ

Моя особистість складається з:
я-щастя в формі життя,
яке присутнє в безлічі розмаїть моїх я,
в шляхах вседобра,
на планетах любові,
у зорях світла істини,
що описані в творах,
між якими злагода гармонії розмаїття.
Вони основи, маяки, плани,
і шляхи розвитку,
та співвідношення з людьми, з Всесвітом, з Богом ...
В них моя матерія розмаїття,
сила волевиявлення,
скарбниця пам'яті.
Вони мої переконання-уподобання,
що підтримують світлом висловленого,
і орбітами обдуманого, -
загальні гармонії в душі,
і її втілення, та стосунки земні.
Їхнім поетичним випромінюванням -
не допускаю руйнації,
очищую душу,
перетворюю помилки і навіть зло на доброякісну ніч,
колиску майбутніх світил...
Ними прокладаю траєкторії
до багатоваріантності блага,
всеможливості, безмежності, форм і змістів щастя,
його ідеалів буття,
як істини життя.
Вони мого мислення мова,
як змістоформи душевтілень.
В них моя твердиня духу,
і сила думки,
моя безсумнівність цінностей,
іншоцивілізація на Землі,
і еволюція свободи істини у Небо...
Їхні чорні рядки як родюча рілля
на світлім, в світі, у Всесвіті...
Мандрую душею як космосом,
живу то на одних
то на інших ідейних планетах.
Сяйвом матерії мислення,
відзеркаленням моєї душі,
побачиш їх
у творчому вимірі існування,
в наступних галактиках тексту
Всесвіту...

(Есей)

ІНЖЕНЕРІЯ ДУШ 

Я не претендую на приватизацію істини, а те, що моє творче ім'я Микола Істин, це назва людини, що шукає компоненти істини, і створює з них формули істини буття, її ідеалів, для себе, які можуть бути корисними і для інших..
.
Кожна людина може бути творцем філософських ідей, інженером власної душі, співтворцем світу, Всесвіту...    
 
На мій погляд, навіть релігія не може приватизувати істину. Я сприймаю релігію як частину Землі, і Неба, і готовий співжити, співпрацювати з тим добром, яке вона в собі несе... Але я ніколи не погоджуся з рабовласницьким ставленням релігій до людини (яке є в більшості з них). Примусове нав'язування, часто недосконалих моделей життя, релігійними вченнями, є неприйнятним, як і неприйнятне для мене їхнє посягання на власний розвиток особистості. Людиною має ставитися питання ступені істинності тої чи іншої релігії...
 
Жодна релігія, і жодна культура, не приватизувала ні людську душу, ні духовний світ, вони існували задовго до виникнення цих релігій та культур, і можуть існувати після них ( що і відбувається при зникненні давніх релігійних вірувань та культур).
 
Хтось вірить в Бога, і я теж вірю, і хочу добра з ним. Але також я вірю в людину, в її творчу силу, в істинно прекрасний ідеальний розвиток людської душі...    

(Есей)

СВЯТО ДУШІ

Свято душі можливе лише коли вона щаслива (власне, як і щасливі будні теж). Щастя, як найвище задоволення умовами свого існування, то лише маленьке свято, "як синиця в руці", але й воно прекрасне.
 
Проте, людській душі потрібно більшого...І це більше, є істинні ідеали буття, лиш вони, як безліч зоре-ідей і плането-втілень душі, у всеможливих формах, у володінні матерією і часом, в гармоніях з Всесвітом, в їх доброму сяйві задоволень, лише це досконале щастя є моєю метою. Але до неї непроста дорога через розвиток космосу власної душі, становлення її галактик, і пошуків гармоній з Всесвітом...
Яке дивне і невідоме створіння цей Всесвіт... Але він дав людині можливість самій обирати, і творити, свої цінності буття... В безсмертній людській душі зерна розвитку не тільки власного життя, але й Всесвіту. Будьмо істинними галактиками Всесвіту, розбудовуймо себе і його...
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як вибрати сережки відповідно до форми вашого обличчя
Час від часу ми розповідаємо про те, як світ і мода змінюють одне одного. Мабуть, ви самі це відчуваєте по тому, як змінюються тренди. Адже вони чутливі до культурного підґрунтя. Сьогодні ми поговоримо про прикраси, зокрема про золоті сережки. Розповімо, як правильно обрати і купити золоті кульчики, які будуть личити формі вашого лиця.
Читати більше
ЖИВОПИС ВАСИЛЯ ПОПОВИЧА: НЕЗЕМНА КРАСА КАРПАТСЬКИХ КРАЄВИДІВ, ЧАРІВНІ МІСЬКІ ПЕЙЗАЖІ, СОКОВИТІ НАТЮРМОРТИ
У його роботах немає напруги, драматизму, а є спокій і мальовнича привабливість природи; принадність для прогулянок і споглядання старовинних вулиць і будинків; розкішність зображеного в натюрмортах.
Читати більше
8 порад, як подбати про навколишнє середовище
У часи, коли в Україні війна, а у світі коїться казна-що, ми часто забуваємо про важливі речі. Сьогодні мова піде про одну з них — навколишнє середовище. Й ось дружнє нагадування, як ми можемо йому допомагати.
Читати більше