Коротше, Скліфосовський

– "Коротше, Скліфосовський", – напала на мене Хомівна. Зараз цей тайфун накриє мене з головою, тому перехоплюю її.
– І хто то є Скліфосовський?
– Як хто? Ну, це ж Юрій Нікулін сказав у "Кавказькій полонянці".
– А кому сказав?
– Медикам. Ага, значить – балакучий медик, мабуть москаль.
– Ой, Хомівно, зуби не скаль – Скліфосовський не москаль.

Відомий хірург Микола Васи́льович Скліфосо́вський був мовчазним, в операційній панувала тиша, думки висловлював скупо й чітко.
  – Українець?
– Уяви собі – грек, дворянин народився 6 квітня 1836 р. на Херсонщині. Кажуть, Скліфоси потрапили до нас із Греції. Жили на хуторі, спілкувалися українською. Діточок дав Бог цілий пучок, вірніше дюжину, де Микола був дев'ятим і потрапив він до одеського притулку для сиріт. Та завдяки добрим людям закінчив 2-гу гімназію в Одесі зі срібною медаллю, Московський університет.

– От я собі міркую: як він зрозумів, що стане хірургом? Мо' різати все любив?
– Ну, скажеш! Дитиною Микола вирішив стати лікарем, бо у лікарів завжди були гроші, ті руки пахли милом, що було рідко в його дитинстві. Кажеш: різати любив! Уяви собі, студентом він робив першу операцію, видаляв апендикс. Тільки почав – і впав, втратив свідомість від криків пацієнта (тоді наркоз не застосовували). "Шкода, талановитий студент!" – прошелестіло між професорів. Та українець опанував собою і продовжив операцію. Згодом він першим у світі застосував місцеве знеболювання кокаїном; сконструював апарат, що підтримував наркоз.

23-річний випускник повернувся на батьківщину, працював в Одеській міській лікарні ординатором хірургічного відділення міської лікарні, потім – завідувачем. З ним працювали відомі лікарі Іноземцев і Пирогів.

У 27 років він захистив у Харкові дисертацію "Про кров'яну приматочну пухлину" та отримав ступінь доктора медицини. У 1866-1868 рр. стажувався у Великій Британії, Франції, Німеччині. З дозволу російського уряду був лікарем на австро-прусській війні (1866), нагороджений залізним хрестом.

Повернувся 32-річний талант додому, отримав запрошення на роботу до Київського університету. А одесити постановили: "Ввиду огромной пользы, приносимой городу, и для удержания в Одессе приговором общей Думы 9 февраля 1870 года постановлено: увеличить жалование г. Склифосовскому до 2800 р. с тем, чтобы прибавка эта была присвоена не должности, а личности г. ординатора Склифосовского". Такого запису в особистій справі я ніколи не зустрічала.

– Та й мені не доводилося. І що: лишився?
– Ні. У 1870 році Скліфосовський, уже як професор, очолив медичну кафедру в Київському університеті, але не всидів удома: пішов на франко-прусську війну (1870), військово-польовий хірург удосконалювався.

Навіть дивовижно, як він все встигав! Війна, наука, лекції, родина. Микола Васильович закохався у юну красуню, повінчався, трьох діток діждався. Та боги заздрять щасливим: 24-річна дружина Ліза захворіла на тиф, а Скліфосовський не зміг її врятувати. Не простив він собі цього, поклявся, що ніколи не зрадить, не одружиться. Але життя внесло корективи… Язики добродіїв дістали гувернантку Софію, що вона жила в домі самотнього чоловіка, і дівчина почала шукати собі іншу роботу. Дізнався Микола Васильович, обсіли його думи: дуже любили діти молоденьку Софію та й вона була з ними щирою, турботливою. Вирішив заради дітей одружитися, а з часом закохався у її ніжну душу і прожив до самої своєї смерті. Вона розуміла чоловіка з півслова, була справжньою господинею, ніколи не робила відмінностей між дітьми від Єлизавети Григорівни і своїми (у їх шлюбі з'явилося четверо малюків).

Софія Олександрівна зовсім не була "бідною родичкою": дворянка, лауреат міжнародного музичного конкурсу Віденської консерваторії. Її віно – маєток "Відрада" та 600 десятин поблизу с. Яківці (нині м. Полтава), де й скінчив свої дні. У маєтку дружини хірург відпочивав кожне літо. В Яківцях Микола Васильович носив український одяг, розмовляв українською. Щодня видатний медик йшов купатися до Ворскли. Варто було Скліфосовському приїхати як до маєтку тягнулися вервечки підвод із хворими. Селян лікар приймав безкоштовно, безкоштовно роздавав ліки. А чоловіки відводили душу пивом "на шару". Частенько Микола Васильович їздив до земської лікарні Полтави, де консультував і оперував.

На свої кошти побудував шпиталь для інвалідів російсько-турецької війни, зараз там живе Музей Полтавської битви.
  Скліфосовський висадив там сад: абрикоси, виноград, груші, оливки, персики, шовковицю, яблуні. Сад на міжнародній виставці плодівництва в Петербурзі в 1894 році назвали "Полтавською Швейцарією". Вчений спеціально їздив до Баварії, щоб вивчити хмелезнавство, купив міні-броварню. Це був перший хміль і пиво у Полтаві. Сам хазяїн любив пиво і пригощав усіх бажаючих.

1871 р. Скліфосовського перевели завідувачем кафедри хірургічної патології Імператорської медичної хірургічної академії (м. Санкт-Петербург).

Дружив великий лікар з С. П. Боткіним, засиджувався до пізньої ночі у професора хімії й композитора О. П. Бородіна, зустрічався з нащадком гетьмана К. Розумовського – О. К. Толстим. У петербурзькому будинку Скліфосовських бували й композитор П. І. Чайковський, і художник В. В. Верещагін, і відомий юрист А. Ф. Коні. Нерідко вони насолоджувалися грою Скліфосовських: Софії Олександрівни та їхньої дочки Ольги Миколаївни, учениці Миколи Рубінштейна.



І знову війна: слов'яно-турецька (1876) та російсько-турецька (1877 – 1878). На російсько-турецькій війні Скліфосовський знову працював разом із своїм учителем – Миколою Пироговим. На цих війнах поруч із Скліфосовським була дружина. За час боїв підводи з пораненими приходили одна за одною. Цілодобово хірург не виходив з операційної. Дружина подавала йому ложку вина та дрібку хліба. Рекордом були найстрашніші чотири доби, коли лікар не виходив з операційної: відновлював сили філіжанкою кави.

Досвід чотирьох воєн, хірурга-консультанта Червоного Хреста в Чорногорії принесли Скліфосовському світову славу військово-польового вченого-хірурга і відкрили в ньому талант адміністратора й організатора військово-санітарної справи, санітарних поїздів. За ці війни хірург став генералом, отримав парадний портрет у мундирі.

Та Софія з Миколою Васильовичем тільки встигали переживати сімейні трагедії. Трирічним помер їхній син Борис, син Костянтин не дожив до 17 років через туберкульоз нирок. Старша дочка Софія була інвалідом, вона втопилася у Ворсклі.

Робота тамувала біль. Микола Скліфосовський – завідувач кафедри факультетської клініки в Московському університеті, згодом – декан медичного факультету МДУ. Антон Павлович Чехов проходив навчання в клініці Скліфосовського, отримав диплом про закінчення університету, підписаний Миколою Васильовичем. Видавав і редагував журнали "Хірургічний літопис" і "Літопис російської хірургії". Написав понад 110 наукових праць з хірургії. З ініціативи Скліфосовського було зібрано кошти на побудову пам'ятника М. І. Пирогову в Москві. На його прохання скульптор Шервуд безкоштовно створив модель пам'ятника.

І все раптом обірвалося: 16-річний син Володимир покінчив життя самогубством. Справа в тім, що Володя – студент Петербурзького університету – захоплювався політикою, став членом терористичної організації й отримав завдання – убити губернатора Полтави. Здійняти руку на давнього друга батька? Зізнатися товаришам у неспроможності? Володя застрелився у своїй кімнаті на дачі.

Від смерті сина інсульт розбив Миколу Васильовича. Він відійшов від справ, поселився в Яківцях, не мав сил навіть дерева поливати. Заповів поховати себе біля сина. Як пам'ятник Володі – побудував школу для дітей села. Подарував частину свого саду для занять ботанікою.

13 грудня 1904 р. у с. Яківці на Полтавщині Микола Скліфосовський помер від другого інсульту. Поховали його поряд із сином.
  До останнього дня великий вчений вважав, що рідним він приносить смерть. Після смерті батька на російсько-японській війні загинув син Микола. Останній із п'яти синів Олександр пропав без вісти в часи УНР.

У Яківцях залишилася красуня Тамара. Мала Тамара чоловіка і двох донечок, але одразу після революції рідні виїхали за кордон. Її запам'ятали вправною вершницею з незмінною торбиною з цукерками для сільських дітей на плечі. Вона керувала маєтком, доглядала за паралізованою матір'ю.

Навіть портрет генерала Скліфосовського спричинив смерть. Коли червоні увірвались у маєток, побачили портрет генерала й озвіріли. Софія Олександрівна показала папір, підписаний Леніним, про те, що на сім'ю Скліфосовського репресії не поширюються. Та революціонери були неписьменними. Вдову медика вони зарубали лопатами, доньку Тамару зґвалтували і повісили униз головою на дубі. Від красуні Тамари лишився Тамарин ліс, висаджений батьком у формі сонячних променів.

– Слухай! Яка жахлива москальська ментальність! І яка порядна людина – Микола Скліфосовський!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com