Короткий огляд короткої прози Валер'яна підмогильного ("Ваня", "Історія пані ївги", "Син").

Головний герой —  хлопчик Ваня. Він дбає про свій невеличкий, таємний город. Крадькома туди пробирається, але щоразу боїться йти через зарослі та глибокий рівчак, в якому начебто живе людожер. Тільки зауважте, що це оповідання не для дітей. Тому на цей епізод потрібно глянути глибше.

Це той момент зіткнення і боротьби зі страхом на шляху до чогось бажаного.  Ваня йде і боїться, але все одно йде на свій город. В кожного з нас в житті теж є такий город, шлях до якого лякає.

По-іншому розкривається Ваня, коли він погоджується на пропозицію товариша Митька добити камінням мертвого пса Жучка, хоч їм здавалось, що пес дихав. Дивно бачити таку жорстокість Вані, коли він набирає повну жменю каміння і кидає в свого пса.

Але погляньмо на цей вчинок очима дорослої людини, як і пропонує нам автор. 

Чи дійсно Ваня хотів завдати шкоди псові, невже він мав так багато агресії всередині?

Ні, це був ще один крок до подолання страху. Помітили, в тексті було вказано, що Ваня затремтів, коли відповів: давай, на пропозицію Митька. Хлопчик бореться зі своїми страхами, намагається знайти відповідь, що з ним буде за його вчинок. В цьому йому дуже допомагає мама і бабуся, самі цього не підозрюючи. Якби він розповів про цей вчинок рідним, можливо, вони б його покарали. А от в цьому випадку хлопчик проходить свій шлях становлення. І найголовніше — наважується продивитися  страху в очі, коли повертається ще раз на місце, де лежать рештки тіла Жучка. Він говорить вголос, що не боїться його.  

Коли ми боремось зі страхом, то боремось самі з собою. Бо страх — це продукт нашої уяви, не більше і не менше. Про це і йде мова у творі. Вані наснився Жучок, він з жахом прокинувся, а «під ліжком почулось сердите шкряботіння й вперте клацання зубів».

В уяві ми створюємо проблеми так реалістично, що нам починає здаватися, що бачимо їх і в реальному житті.

Історія полягає в тому, що пані Ївга Нарачевська покидає село після того, як селяни вбили її чоловіка. Вона відчула велику відразу до жителів і не хотіла туди повертатись пропри те, що жила в скруті. Її син Андрій мешкає в батьківському маєтку і господарює на землі. В цьому Ївга вбачає небезпеку, адже як селяни помстились за достаток її чоловіка, так чекає горе і сина. Але Андре, як називала його Ївга, ніяк з цим не погоджується: «Та й з якої речі я мушу поступатись маєтком, хоч би народ і мав на нього якісь права? Права, maman, замало, щоб щось здобути. Вибороти треба».

Після прочитання рядків «прийшла війна» маємо розуміти часові рамки, коли відбувається ця історія. Це період Першої світової війни. В оповіданні також сказано, що син  Ївги був головою місцевого відділу Союзу міст. Ця організація перебувала в опозиції до влади, бо її членами була ліберальна буржуазія. Ось чому Ївга відчувала небезпеку. І невипадково. Ми можемо тільки здогадуватися, що нічого доброго не сталося з Андрієм. Про це нам говорять слова «в місті запанували більшовики». Після приходу більшовиків Союз міст перестав існувати. Найбільшим ворогом більшовицької партії була приватна власність. А так, як Андрій мав власність, то очевидно її в нього забрали.

Про значення цього союзу, про більшовків  у тексті відкрито не написано, але в тому полягає наше завдання — читати між рядків, знати історію України та історію життя Підмогильного. Власне, через такі тексти його і звинувачували антикомуністичній діяльності.

Чрезвычайная Комиссия, яка займалась репресіями тих, хто не погоджувався з діяльністю вдали, добралась і до Ївги. Вона  залишила її без даху над головою. І весь цей час жінка думає, що таким чином спокутує гріхи. А помирає вона від рук «розбещеної дитини», яка не хотіла вчитись. Це символ того, що нове неосвічене покоління безжально і бездумно знищуватиме людей. Покоління, яке знищило самого Підмогильного.

Оповідання, яке не мало бути написане. Бо в часи Підмогильного писати про голодомор означало винести собі вирок ворога народу. Оповідання датоване 1923 роком. Тобто автор писав про період голодомору 1921-1923 років, який охопив Південь України. Звідси масово вивозили хліб у Росію, бо на території Кубані та Надволжя був неврожай. Цією трагедією не перейнявся західний світ, та й ми зараз більше знаємо про період 1932-1933. Але факт геноциду залишається незмінним в обох випадках.

В оповіданні  "Син" Підмогильний передає психологію змореної голодом людини.

"Здохла кобила — зварили юшку. Першийр раз їли — ригали, другий раз ригали, а третій раз — пішло".

Головний герой Васюренко приховує смерть своєї матері і замість неї бере пайок їжі, яку привозять в село американці як допомогу.  Бо їжу видавали лише хворим і дітям, а він під ці категорії не підпадав. Чи можна засуджувати чоловіка за цей вчинок?

Матір завжди віддасть своїй дитині останнє. А дитина завжди прагне допомогти мамі. І навіть у вирі цих жахливих подій так і сталось. Васюренко годував маму, коли та лежала хвора і безсила. Він виніс з хати все можливе, щоб вимінняти на хліб. Сестра не хотіла допомагати, хоча й мала можливість. А він не залишив мами. І в момент, коли він був радий принести молочної каші, хліба білого і склянку какао, стара вже віддала душу Богу. 

Виходить, якби він не їв ті порції, які брав начебто для мами, він би помер. Смерть матері врятувала його життя. Мама віддала свій останній шматок хліба сину.

Читати оповідання Підмогильного потрібно вдумливо, там немає жодного зайвого слова. В його текстах закладено глибокі сенси, порушено такі питання, які не можна було порушувати. Він показує тогочасну дійсність такою, яка вона насправді була і за це був позбавлений права на життя.