Стефан Ковалів. Здрячі.
Це історія шевця Дмитра Мацюри, який захотів стати багатим.
Здається, спочатку все йшло у нього добре. Шив чоботи міщанам, непогано заробляв.
"До двох літ став Мацюра дійсним цеховим паном, майстром, як у Дрогобичі Лобос. Кожде до нього горнеся з роботою: пан чи Іван, чи жид – усе замовляє у нього чоботи для себе і для своїх робітників…".
Потім він знайшов ще й інший спосіб, щоби мати більше грошей. Супроводжував після шинку п'яних панів, за що ті платили.
"Всякі угоди, закладини фабрик, вечірки на добродійні цілі, балі приносили Мацюрі значний дохід готівкою тижнево, а всі шила і шевські руки стояли під його строгим контролем, ніхто без його дозволу не смів нікому прищіпки дати.
Жиє Мацюра Дмитро, гроші збирає, ставить доми в Дрогобичі, ще й готівку іншим зичить на векселі й лихвою бавиться. Розбагатів на добре…".
Одного разу товариші порадили йому взятися до видобутку нафти.
"Купив Дмитро Мацюра під вісім закопів на Мочарах від Микити Рила, заплатив понад чотири сотки…". З Микитою ми вже зустрічались в оповіданні Стефана Коваліва "Ройтів шиб". Його суперечки з шахраями закінчилися для Рила трагічно: він упав у яму й загинув. Письменник ніби робить натяк, що й ця історія матиме трагічне закінчення. Проте Стефан Ковалів не просто повторює написане в оповіданні "Ройтів шиб", а виходить на вищий рівень, показуючи нам замість здрячості (короткозорості) Боже провидіння, коли справедливість настає ще за життя.
Спочатку нафти не було в ямах, закуплених Мацюрою. Товариші відмовилися від цієї затії, бо справа дійшла до того, що треба було брати позику в банках, аби продовжувати копати. Вони відступили Дмитрові свою частку.
До справи втрутився Лейба Скойлєр. Він прислав своїх досвідчених рудників Ілька Вутавця та Івана Дрімбу. Вже наступного дня з двох ям ударила нафта.
"– Слухайте, Дмитруню! – заговорив наконець Скойлєр до Мацюри. – Хвала Богу, щастє нам трафилося: будемо мати всі по достатком. Вам з тих ям прийде четверта частка цілого зиску: ми купили, а властиво я заплатив перед вісьмома роками за сю парцелю готівкою покійному Микиті Рилові…".
Спочатку сміх розібрав Дмитра Мацюру, а потім він нагнав Скойлєра та його робітників. Закликав усіх сторожувати його ями вночі, щоби ніхто не крав. Сам не спав, сидів удома. Хтось застукав уночі й сказав, що впіймали злодія. Пішов Дмитро з цим чоловіком, але зрозумів, що його надурили. Ледве уникнув смерті.
"Влетів до кімнати, а тут повнісінько кучинірів. Дрімба з Вутавцем на печі, а Лейба Скойлєр при столі, числить гроші, обраховуєсь, а Мацюри ніби й не бачить".
Закінчилось це тим, що Дмитро почав битись, але його винесли з хати в чисте поле.
"Вже сонце було високо, як Дмитро Мацюра опам'ятався в рові під громадським лісом, а верховинці з Сопота чутили його по-свому і кріпили горівкою. Встав, зволікся, приходить до своїх шибів – де-де-де!... не пізнає їх! Нові кошари, нові варстати, нові робітники, а жидів тьма-тьменна… наливають раз у раз у бочки нафту і співають "маюфес".
Висміяли Мацюру, викпили та й тільки всього.
Пішов Мацюра з жалобою до місцевих властей, а ті порадили йому, аби собі пошукав адвоката, і то доброго, та… запізвав Скойлєра Лейбу з спільниками до суду".
Даремно Дмитро Мацюра сподівався на справедливе правосуддя. Скойлєр показав судді нотаріальний контракт з підписом Микити Рила, а
"свідки Вутавець Ілько і Іван Дрімба зізнали, що Мацюра напав вечором у хаті на Скойлєра і хотів його разом з робітниками порубати сокирою".
Ще десять років судився Мацюра зі Скойлєром,
"загирив доми, грунт і сам згинув марно під плотом".
Проте Божа справедливість є. На Мочарах загорілись шиби Скойлєра. Шість чоловік згоріло у нафті.
Сторож Боринський каже:
"Отже, бачите, допуст Божий, паноньку!.. Говорім, як хочемо, то все Бог жде до якогось часу… В сім місці вже п'ятий раз такий випадок… то ями Дмитра Мацюри! Лячно мені, коли погадаю, що сей випадок найстрашніший, бо сим разом по стількох літах згинули отут Вутавець Ілько і Іван Дрімба такою страшною смертю!.. Чотири години кричали рятунку, та годі було рятувати… Так, так, любоньки. Бог жде до часу, але свого не дарує".
Маємо тут ще двох "надшиванців", започаткованих Стефаном Ковалівим в оповіданні "Добрий заробок". Це Іван Дрімба та Ілля Вутавець. Вони вірою й правдою служать єврейським шахраям і зреклися не лише українського, а й християнського. Історія з Дмитром Мацюрою не перша й не остання для них. Оповідання "Здрячі" починається з розповіді про Параньку Гулиху, з поля якої безсоромно випомповують нафту, а за це нічого не платять.
"Лиш нічні робітники Лейби Скойлєра під проводом Ілька Вутавця та Івана Дрімби не зважали на сю комедію, навіть не дивилися в той бік, де колишня перша кметиха цитолилася з жидами. Вони знали ще з ночі, що так буде: кучиніри постановили бабу обдурити і забрати в неї кип’ячку задурно".
Як бачимо, крім Вутавця та Дрімби, є ще багато інших українців-"надшиванців", які заради грошей готові й через труп батька-матері переступити.
Стефан Ковалів часто у своїх оповіданнях звертається до християнської моралі, даючи зрозуміти читачеві, що Бог все бачить і чинить по справедливості. Звичайно, моралізаторсько-педагогічна складова тут є очевидною, та ще й зважаючи на професію письменника, який понад сорок років очолював народну школу в Бориславі, але все ж він завжди на боці простих трударів, шанує їхні звичаї, бо й сам вірить у Бога. Здрячість (короткозорість) у християнстві за життя не проходить не поміченою. Обов'язково настає Божа справедливість. Вкотре переконуємось у багатозначності вимірів, якими послуговується Стефан Ковалів у своїй творчості.
Анатолій ВЛАСЮК
7 вересня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
