КОРОТКЕ СЛОВО ПРО ТРАДИЦІЇ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ШКОЛИ МАЛЯРСТВА

Відродження або поява чогось нового можлива там, де є для того сприятливі умови. Певні традиції в образотворчому мистецтві Закарпаття існували і до появи Школи живопису. Дивно, якби було інакше, географічний центр Європи розташований саме у цьому краї, отже, тут перетиналися впливи православ’я Східної Європи, католицизму Західної та своєрідні  культури Балканських країн.

Духовне відродження Закарпаття розпочалося в 20-х роках 20-го століття, найбільше проявилося в царині малярства. Митці, які стояли біля джерел Школи, були особами із широким європейським кругозором, та не мали провінційної заскорузлості  характерної мешканцям маленьких містечок.

Відомий художник Іван Ілько тримається такої думки: «Закарпатське малярство як феномен направду має свою специфіку. Найважливіше те, що школа формувалася на теренах Карпатського краю з незайманим субетносом. По-друге, для Закарпаття в певний історичний період входження до складу Чехо-Словацької республіки стало щасливою обставиною, бо приділялася велика увага освіті, будувалися школи, гімназії

Важливо те, що це були представники різних європейських шкіл, що була сформована многолика, але єдина школа закарпатського живопису. Усіх об’єднував високий патріотизм і любов до свого краю. У мистецтві фальш ніколи не проходить…».**

На початку 20-х років в Мукачеві виникло перше об’єднання художників краю, у нього увійшли митці різних поглядів, кожен трактував тогочасні виклики у малярстві по своєму, тому це товариство довго не могло встояти. Відбулося три виставки, ось власне цим і завершилася коротка історія існування товариства.

Серйозним кроком як передумова до створення Школи стало заснування А. Ерделі і Й. Бокшаєм – Публічної школи малювання. Там надавалася спудеям добра академічно-професійна підготовка і можливість ознайомитися із кращими взірцями європейського живопису. Головним критерієм відбору були здібності і хист, тому студіюючі в своїй творчості згодом набували ознак неповторності.

Продовження традицій Закарпатської школи малярства для будь-якого з її поколінь не означало у прямому розумінні – повторювати або сліпо наслідувати методи, манеру письма, сюжети засновників школи, та їх перших адептів. Адальберт Ерделі (Гриць) і Йосип Бокшай, двоє настільки неподібних митців сотворили таке явище, значення якого належно не поціноване й донині, - ЗАКАРПАТСЬКУ ШКОЛУ ЖИВОПИСУ. Створені наукові розвідки, статті, літературні твори, але, це ж були живописці європейсько – світового рівня, навіть за найбільш суворими мистецтвознавчими критеріями. Чи знає про них і їхніх учнів і послідовників широкий, бодай мистецький Світ? Щось знає, та дуже мало і поверхнево.

Якщо спробувати скористатися порадою професора історії Михайла Трояна (1923 - 1987) – висловлюватися курто і тлусто, тоді спробуймо дати стисле означення того, на чому стоїть Школа.

Адальберт Ерделі і Йосип Бокшай були ровесниками ( 1891-го року народження), Федір Манайло на 19 років молодший ( р.н.1910), Андрій Коцка (р.н. 1911), Адальберт Борецький (р.н.1910), Ернест Контратович (р.н. 1912), представники однієї генерації з ним... Науковець і дослідник Іван Небесник писав: «У 1930-ті роки почало творчо працювати перше покоління митців, вихованих А. Ерделі, серед яких А. Коцка, А. Борецький, Е. Контратович, А. Добош, В. Дван-Шарошпотокі. Це був час, коли, за словами художніх критиків у мистецтві Підкарпатської Русі з’явилася «руська гвардія».

 Не вдаючись до класифікації художників за хронологічними  ознаками, з ще не названих, що належать до когорти колоритних, не схожих у стилі письма один на одного, згадаємо представників Школи, - це Антон Кашшай, Габріел Глюк, Андрій Коцка, Золтан Шолтес, Антон Шепа, Василь Габда, Юрій Герц, ще ряд живописців не менш значимих для мистецтва.

Шанувальники творчості великого маестро А. Ерделі знають зміст його книжки «ІМЕН», він як виявилося був ще й непересічним літератором! Слово «Імен» утворене художником з початкових букв угорських слів – Бог, кохання, мистецтво і нескінченність…

А які А. Ерделі мав смаки естетичні? Читаймо уважно: «… Де? Яке мистецтво завершене? Адже воно померло б тої ж миті, коли б стало закінченим, бо тоді настав би кінець!... Ні, ні, ніщо не закінчене! Адже гарним є якраз те, що вічно живе… Безперервне існування вічних перемін. Форма, колір – є життя, постійна переміна твору – є краса…».

Минулого року в Ужгороді відбулася значима мистецько – культурницька подія, виставка творів, котра репрезентувала історію і дні теперішні Закарпатської художньої школи, та ще раз засвідчила її велику розмаїтість і упізнаваність. Твори представлені на ній – то гордість і окраса Закарпатського художнього музею імені Й. Бокшая. Серед авторів картин – А. Коцка, Г. Глюк. А. Кашшай, В. Габда. З. Шолтес. Тут представлені і роботи живих класиків школи: В. Микити, І. Ілька, І. Бровді, І. Шутєва (1933-2019), В. Скакандія (1941-2020). . Була нагода побачити роботи і представників наступних поколінь закарпатських живописців. Про них мовить мистецтвознавчиня О. Приходько: «Категоричне неприйняття епігонства, рішуча відмова від наслідування чужих образотворчих систем притаманна більшості представників нової генерації закарпатських художників…».

Хочеться розставити акценти хоча б на окремих рисах творчості живих класиків Закарпатської школи живопису. Ні в якому разі не розподіляючи поміж цими видатними особистостями призових місць, розпочнімо оповідь з ВОЛОДИМИРА МИКИТИ.

Художник, який мав щасливу нагоду вчитися в А. Ерделі і Й. Бокшая, цілеспрямовано крокував непростими шляхами мистецькими, не втрачаючи голову від успіхів, але й не занепадав духом від невдач. Мистецтвознавець Г. Островський твердив: «У 1950-х – на початку 60-х років він широко використовує застосований тоді в творчості художників його генерації набір прийомів: лапідарність зображальної мови, площинно – декоративне трактування форми, кольорову пляму креслену контуром і т.п….».

 Цей митець наділений стійкою цікавістю і любов’ю до життя, за десятки літ не пропустив жодної виставки в Ужгороді! Володимир Микита визнаний майстер  тематичної картини. В цих роботах розкривається його дар передати полотнам органічність буття мешканців краю на своїй землі. Праця на Землі у всі віки була основою життя хлібороба, виноградаря, вівчаря. На картинах відображено достовірні образи місцевих жителів у різних побутових ситуаціях і обставинах. Він потужний портретист, погляньмо на портрети – А. Ерделі, Й. Бокшая, лікаря – невропатолога Д. Снігурського.

Одна із сутностей малярства Володимира Микити криється в способі образного бачення і поглибленого психологізму. Високого рівня малярської майстерності і краєвиди, так любленого ним Закарпаття, і натюрморти… Народний художник України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка і Світової премії імені О. Духновича, академік НАМУ, усіх титулів і нагород  художника годі й перерахувати. Творчий доробок митця висвітлений в кількох сотнях матеріалів, публікаціях, розвідках.

ІВАН ШУТЄВ (1933-2019), народний художник України, знаний в Країні та за кордоном, як автор панорамних краєвидів, пишних натюрмортів, міських пейзажів. Сам митець себе позиціонує як спадкоємець засад малярства іменитих закарпатців – Й. Бокшая, А. Ерделі, Ф. Манайла. Але найбільший вплив на живопис Івана Михайловича мав Йосип Бокшай. Художник у розмові згадує про насправді великі досягнення земляків – митців, та про дійсно унікальну крайову школу.

Красиво і змістовно на цю тему висловилася Л. Біксей: «Коли так багато творчих особистостей за такий відносно невеликий відрізок часу провидіння Боже збирає на одному невеликому територіальному просторі, то в цьому вбачається вищий задум…». В чому захована одна з найбільших вартостей адептів Школи? Чи подібне малярство І. Шутєва на живопис В. Микити, або І. Бровді? Аж ніяк… Іван Шутєв є одним з найбільш яскравих, нині сущих представників  закарпатського мистецтва. Успіхи земляків, фантастично обдарованих людей додавали наснаги і натхнення митцеві в молоді роки, почасти, знамениті полотна Антона Кашшая: «Перевал» і «Зима в Карпатах».

Йому було лише 23 роки, а в престижному тоді журналі «Огонёк» надрукували репродукцію картини «Надвечір’я»… Художник із захватом творить живопис, котрий Йосип Бокшай назвав «імпресіоністичним реалізмом». Іван Шутєв рішуча, енергійна особистість, його краєвидні роботи передають стани природи у різні пори року. Від зимових Карпат віє холодом, весняні річки мчать на полотнах, піниться вода біжуча  вдаряючись об каменюки, довкруж полонини, що обрамлені гірськими вершинами, а понад усім – безмежна високість Неба.

Велику приязнь митець проявляє до натюрмортів, може то передалося по лінії спадкоємності від А. Ерделі? Такі натюрморти приносять радість в людські домівки. Величезна заслуга пана Івана – це відображення на полотнах багатьох дерев’яних храмів, частина з яких пішла у небуття. Творчість Івана Шутєва то небуденне явище у царині мистецтва.

ІВАН ІЛЬКО у світі мистецькому - співець Карпатських гір і горян. Сходив пішки чи не всю Верховину. Ним створено кілька тисяч картин і етюдів. Відвідував ці місцини не тільки щоб писати з натури природні ландшафти, а бувати там, це невід’ємна потреба, бо для нього то рідне середовище. Вся творчість Івана Івановича  закорінена в грунт Карпатії.  Гори оспівані поетами, письменниками, змальовані митцями, та це переважно містяни з походження, Іван Ілько син Гір, котрий був, є, і буде невтомним митцем- зберігачем автентики народних традицій, звичаїв, побутових речей, одягу. Буття у горах має два чинники – небачену красу довкілля і надто тяжку працю. Горяни люди волелюбні і сильні, не дуже говіркі, проте мужні і витривалі. Гори слабких не приймають… Живопис художника, - то намагання зафіксувати у певну хвилину, певну мить конкретну місцевість, проте у контексті Вічності. Гори і є синонімом Вічності, у своїй величній застиглості, перебування там схиляє до розважливих роздумів.

Мистецтвознавець М. Приймич писав таке: «Автор (І. Ілько) неначе намагається занотувати у власній душі зникаючі риси патріархального Закарпаття. Уже тоді виробляється низка прийомів, які стануть характеризувати мистецтво І. Ілька, серед них – узагальнення і конструктивність форм, ознаки декоративності плям із принципів ілюзорного живопису, енергійність мазка та емоційність….». Написані сотні портретів краян, образи земляків яких знав і бачив, посеред них жив із дитинства. Жанрові роботи, ще одна сторона творчості художника, вони правдиво  передають дух празників, або повсякденної праці, як життєвого обов’язку людини. Його творам характерна причетність до Історії. Тому картини художника з бігом часу набуватимуть все більшу значимість.

ІВАН БРОВДІ – єдиний посеред митців скульптор і живописець. Ім’я добре відоме в мистецько гуманітарній Ойкумені. Як скульптор – монументаліст є автором багатьох декоративно – просторових скульптурних витворів, вони надають міським архітектурним ансамблям особливої видовищності. В молоді роки студіював науки і навички скульптора у майстернях відомих закарпатців – І. Гарапка і В. Свиди, це було після закінчення Ужгородського художнього училища.

В центрі міста Мукачево красується скульптурна композиція І. Бровді - «Кирило і Мефодій». Християнські місіонери прошкуючи слов’янськими землями, здається призадумані застигли в бронзі на центральній площі міста. Неподалік гордовито крокує коминар Берталон з легкою усмішкою на устах. Зустріти коминаря, то до радості, має пощастити, закарпатці це знають.

Над річкою Латорицею застиг пам’ятник, він викликає Тривогу, бо присвячений трагічним подіям 1998 року заподіяних повінню, - «1998. Рік біди і випробування». Іван Бровді подарував Мукачеву і скульптуру з червоного граніту «Богоматір», і вражаючого «Ангела – охоронця» Виноградову. В 2011 році митець одужав після перенесення надскладної операції, її на високому фаховому рівні провів відомий хірург у Берліні. Повернувшись до активного життя затято почав живописати.

Перебуваючи у господі Івана Бровді одного літа недавніх років почув наступне: «Що ти хочеш сказати у мистецтві? Бо бути майстром, то ще не бути художником. Хотів йти не протоптаним шляхом, прагнув залишити свій слід, то була і є ціль мого життя. Я щось «поцупив» від своїх навчителів і митців старшого покоління, від Манайла «позичив» фантазію, від Коцки – колір…». Але художник і. Бровді ніколи не займався копіюванням, наслідуванням будь – кого, володіє своїм, бровдівським почерком письма.

Під час одного зі спілкувань з митцем почув слова, що годні стати афористичними: «Хотів бути закарпатцем, лиш ні на кого не подібним, трохи мені це вдалося…». Від 2008-го року – народний художник України, почесний громадянин Мукачева і рідного села Онок на Виноградівщині. Лауреат багатьох премій і відзнак.

Аргументів прямих немає, але…, гіпотетично, у мистецьких різно - баченнях може існувати невидимий і непрямий зв'язок, та щось споріднене, між – скульптурними статуями (символічними), фігурами древніх богів дохристиянської епохи і окремими творами сучасного мистецтва. Хоча, це тільки візійно – уявне припущення, з художньо – асоціативним підтекстом.

Наші письменники, поети, художники, скульптори, - багато в чому, мову ведемо про щось велике, небуденне, були піонерами. Та хто про це знає? Світ? Де там! Однак у нас українців є привід пишатися першістю земляків у окремих ділянках творчої праці…

ВАСИЛЬ СКАКАНДІЙ (1941 - 2020) навіть серед закарпатських маестро живопису посідає особливі позиції. Це видатний графік, автор панорамних монументальних творів, прекрасний аквареліст. Уродженець села Середнє, яке колись мало статус містечка, він походить із сім’ї, де усі три брати стали професійними митцями. Василь Юлійович вважає, що Іван, найстарший з братів був особливо талановитим… Молодим юнаком він став вільним слухачем Ужгородського художнього училища, де наставниками були, - і Антон Шепа, і Микола Медвецький.

З початку 60-х років 20 ст. – студент Київського державного художнього інституту, там опановував секрети мистецького письма під орудою, - Г. Якутовича, В. Касіяна, О. Данченко, І. Селіванова. Здобувши вищу освіту,  відділ станкової графіки, повертається додому, від 1945-го року його родина замешкала в Ужгороді. Перший досвід творчої праці здобув на посаді художнього редактора видавництва «Карпати». Якраз тоді проникся змістом літературних творів знаменитих письменників, почасти, - В. Стефаника і О. Кобилянської. Чи не тому монументальні роботи і книжкові ілюстрації цього митця вражають формою і змістом. Плідною була співпраця художника з відомим закарпатським поетом Петром Скунцем.

Не буде ніякого перебільшення, якщо зазначимо, - Василь Скакандій один з кращих акварелістів України. Вир емоцій, енергетика природного довкілля передана акварелям, за допомогою гармонійного поєднання барв талановитою правицею маестро. Портретистика, - дуже непростий жанр мистецтва. У його картинах розкриваються характери і і настрої портретованих осіб. Монументальні панно, живописні композиції В . Скакандія промовляють про те, що художник створив своє Закарпаття у мистецькому обширі, так само свої світи Сріберної Землі сотворили: В. Микита, І.Ілько, І. Шутєв, І. Бровді.

Велет українського красного письменства Валерій Шевчук зауважував: «Фольклор – це частина людської духовності, а не просто химерна вигадка, екзотична забава: засобами фольклорної поетики можна здійснювати надзвичайно тонкий і глибокий аналіз людської душі.

Українцям, по – моєму, справді властиве таке специфічне художнє мислення – у формі фольклорній, демонологічній; демонологія – це, до речі, не лише містифікований погляд на світ, на природу, серед якої живе людина, це ще й образ самої людини, її уявлень, вірувань. Магічний реалізм в українській літературі має дуже давню традицію….». Додамо, не тільки в художній літературі.

Частенько тепер згадують поняття «архетипи» так, начебто вони частина механічної системи, котру можна завчити напам’ять, тому важливо наголосити: «Що архетипи – не просто імена, і навіть не філософські поняття. Це частина самого життя, образи, які нерозривно поєднані емоціями з живими індивідами. Ось чому неможливо дати довільне (або універсальне) тлумачення будь – якому з них. Тільки вивчивши все життя конкретного індивіда можна пояснити архетип…», - так вважав мислитель Г. Гурджиєв.

Таке розкодування терміну «архетип» Г. Гурджиєвим  має невидимий стосунок до мистецтва твореного живими класиками Закарпатської школи, звісно, у різних проявах.

Використання слів буде марним, якщо не знаємо їх значення. Особливо це помітно в області психології, коли мовиться про такі архетипи, як аніма і анімус, Мудрець, Велика Мати… Можна зібрати великий обсяг інформації про посвячених, пророків, осіб, що присвятили своє життя Богові, або про великих Матерів, які колись існували. Та немає сенсу розмірковувати про них тим, у кого ці мовчазні образи не викликають трепет Душі і Серця...

І на завершення коротких розмислів, вражень, цитат про представників закарпатської школи живопису, запитаймо себе і ще когось: «А чи живі традиції Школи у творчості художників нині?...». Думаю, що так, але радше у модернових формах. Помітний їх (традицій) вплив в чомусь: у малярстві закарпатського «характерника» Антона Ковача, Василя Вовчка, сезанівсько – ерделівські мотиви прозирають крізь письмо Яноша Рейті, ряд імен можна продовжити.

Якщо розмовляємо про Закарпатське мистецтво неможливо обійти яскраві, небуденні імена – Ф. Семана (Ечі), П. Бедзіра, Є. Кремницької. «Ечі був сильною натурою, тому не дивно, що став найколоритнішим представником андеграунду Закарпаття. До цієї нечисленної когорти мистців краю належали Павло Бедзір, Єлизавета Кремницька. Деякі мистецькі фахівці вважають, що варто розділяти андеграунд – як гостру форму творчого спротиву тоталітарній владі і нонконформізм – «неофіційне мистецтво», як пом’якшену форму опору з елементами новаторства. Хоча ці два терміни перебувають ледь не у родинних стосунках, Ференц належав і до андеграунду, та був на всі 100  відсотків також нонконформістом. Мистці вирізнялися на загальному тлі пануючого тоді конформізму…».***

  Є і плеяда митців краю  уже сформованих художників, це особистості в царині малярства – Б. Кузьма, С. Дубовець, Н. Сіма – Павлишин, О. Долгош,  багато не менш здібних, даруйте кого не назвав…

Молоде покоління художників щораз гучніше заявляє про себе: М. Деяк, Ю. Єгорова – Рогова, О. Кашшай, О. Шандор, В. Буряник, А. Хір, Н. Кіс, О. Довженко, А. Гливка.

СРІБНА ЗЕМЛЯ буде продовжувати вражати Україну, Європу і усі Світи рідкісно обдарованими живописцями, поетами, прозаїками, різьбярами, бо таке її призначення.

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог, керівник "ЛЕЛЕГ - 4" (Лабораторія експансії латентних експериментів горішнього - 4) і "БУМ" (Брама Українського Мистецтва).

*Текст доопрацьований і дещо змінений. Коли писався есей живих класиків Школи було п'ятеро, тепер їх троє...

**Уривок з монологу – спогаду заслуженого художника України Івана Ілька «Мандрівка на хвилях пам’яті», записаний та укладений Андрієм Будкевичем, та опублікований у часописі «АРТАНІЯ», книга 25, №4, за 2011 рік.

***Уривок з тексту «Ференц Семан і Янош Рейті» авторства Андрія Будкевича, опублікований у часописі «ОБРАЗ  М» №2, за 2015 рік.

На фото - картини народних художників України:

1. Володимир Микита "Портрет Йосипа Бокшая"

2. Іван Шутєв (1933 - 2019) "Під Боржавськими полонинами"

3. Іван Ілько "Міжгір'я"

4. Іван Бровді "Поливанки на Юр'я"

5. Василь Скакандій (1941 - 2020) "Церковця на пагорбі"

6. Емблема (логотип) "ЛЕЛЕГ - 4" (Лабораторія експансії латентних експериментів горішнього - 4).