Конструктор із вродженою геніальністю

Жив-був собі козак-характерник, навіть духу якого боялися вороги, от і мав він прізвисько Дух. Не один десяток звитяжних козаків дав цей рід, хоч ні гетьманів, ні полковників із Духів не вийшло. Тільки в кінці ХІХ ст. Леонід Дух поріднився з нащадками наказного гетьмана Гоголя – взяв за дружину дочку збіднілого поміщика, родичку матері Миколи Гоголя. Так поєдналися два шляхетські роди, бо саме шляхта мала прокладати шлях нації. Мав той Леонід таланти цілителя, був фельдшером, а щоб офіційно мати ранг, мусив причепити до козацького прізвища московського хвоста –ов (-офф) і писатися "Духов".

26 (13).10.1904 р. у м. Веприк на Полтавщині у родині фельдшера Леоніда Вікторовича Духова та його дружини Марії Михайлівни, дочки поміщика, знайшовся синок Микола. Маля спокійне, тямуще: мало розумну голову та золоті руки. Від пелюшок Микола любив стежити за спритними руками діда. У сім років хлоп’я мало "військові замовлення": робив старшим хлопцям-сусідам дерев’яні нагани та рушниці, тому дід виділив для онука власну майстерню. Там малий ремонтував усі скарби, що приносили сусіди: від годинника до сівалки; там зробив перший у Веприку радіоприймач і поставив випуск на потік, бо відбитися від замовлень не вистачало сил.
 
wikipedia.org
 
Закінчив малий сільську школу і віддали його до Гадяцької гімназії, вчителі якої учили М. Драгоманова, Олену Пчілку. Можу тільки позаздрити: Микола опанував у гімназії англійську, німецьку та французьку мови так, що вільно читав технічну літературу. Нам би таких учителів!

14-річнім підліток завершив гімназію, його розум потребував шліфування, але тільки комсомол міг дати путівку до вишу, тому Микола мусив йти різальником буряків на цукровий завод – убити вісім років на службі революції, бо мав "неправильне" (вороже, інтелігентне) походження. І тільки у 1926 р. Миколі Духову як найкращому серед комсомольців виділили єдину путівку на навчання на робфак Харківського геодезичного інституту, після якого необхідно було продовжити навчання за фахом землеміра або геодезиста.

І трапився козакові пан Випадок: йшов бідака Сумською (головна вулиця Харкова), нарікав, що мусить вивчати те, до чого душа не лежить, – і раптом земляк. Земеля! Санько Полоцький, син провізора з Веприка! Розповів про свою скруту землякові – і "блат" допоміг: заступник наркому народної освіти Олександр Полоцький допоміг Духову вступити до Ленінградського політехнічного інституту (уявіть собі, що на всю Україну до ЛПІ була єдина путівка!).

У 1932 році Микола закінчив механічний факультет за фахом "Конструювання тракторів і автомобілів", отримав призначення на роботу в конструкторському бюро заводу "Червоний путиловець" у Ленінграді.

Духов блискуче стартував: сконструював устаткування першого радянського легкового автомобіля Л-1, потім важкий підйомний кран на 75 т. З 1938 року Миколу Духова призначили начальником КБ серійних танків Т-28. У 1939 р. він створив важкий танк "КВ" – Климент Ворошилов, броня якого була практично невразливою для німецької артилерії, вдосконалив середній танк "Т-34", сконструйований також перед війною в Україні в Харкові. У 1940 році з’явився КВ-2 з 152-міліметровою гарматою.
 
wikipedia.org
 
У конструктора з геніальними генами з’явилося немало "доброзичливців", які шепотіли: "хитрий хохля", ач записав у паспорті "укрАїнець"! Та караван ішов… рядовий Микола Духов працював на перемогу ворога: восени 1943 року він здав перші два танки "ИС" (Йосип Сталін) і наприкінці року налагодив серійне виробництво наймогутнішого танка другої світової війни. Танки Духова німці називали "Духов-панцер", радянські солдати іменували "звіробоями", бо приборкували німецькі "тигри" й "пантери". До речі, ходили легенди, що за його головою полював Гітлер і знав про українця більше, ніж ми з вами.

Боявся й Сталін, що Духов – шпигун, тому не спускав очей. Якось, перебуваючи в Києві, Микола Леонідович упросив охорону з’їздити у Веприк, але не зміг вибратися. Йосипу Віссаріоновичу стало відомо про "змову", і він наказав розстріляти охоронців Духова. Тільки особисті прохання конструктора врятували охоронців.

У 1945 році рядовому М.Л. Духову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці та військове звання генерал-майора інженерно-танкової служби. Духов не був на війні, але мав полководницький орден Суворова ІІ ступеня, якого мали бойові генерали. Здавалося б людині №1 у танковій галузі можна трохи відпочити: відвідати театр, зайнятися грою на роялі, гітарі, співом, фотографуванням, купівлею книг, риболовлею. Але хто в СРСР міг дозволити собі займатися улюбленою справою?

Не зірватися допомагали такі риси характеру, як професіоналізм, вимогливість до себе, витримка, холоднокровність. У 1948 році Радою Міністрів СРСР М.Л. Духова призначено заступником Головного конструктора, він працював головним конструктором першої радянської атомної бомби у науково-конструкторському секторі в КБ-11 (Арзамас-16). Микола Леонідович почав вивчати нову справу і став у ній провідним спеціалістом. Під керівництвом М.Л. Духова розробили конструкцію ядерного заряду, джерела нейтронного ініціювання ланцюгової реакції (нейтронні запали для вибуху) і стендову апаратуру для тестування функцій як складових частин, так і всієї бомби. Один із видів таємної зброї називався "Дух", а його творець відзначав Духів день. У найстисліші терміни Микола Духов розробив конструкцію вибухового механізму у вигляді кулі ("Шар-Дух"), який перевершив американські аналоги.
 

 
О 7-й ранку 29 серпня 1949 року Семипалатинськ осяяло сліпуче світло. Випробування першої атомної бомби в СРСР були успішно завершені. За участь у створенні атомної бомби М.Л. Духову було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці (друга Золота Зірка "Серп і Молот"). Одержавши солідну премію за атомну бомбу, Духов поїхав до автокрамниці на Бауманську купити собі "Волгу". Касир прийняла гроші, перерахувала і говорить: "У мене дріб’язку немає. Візьміть на здачу лотерейні квитки". Спрацювала тяга до ризику: Духов погодився, купив трохи папірців і виграв ще один автомобіль "Волга".

Після Семипалатинська генерал-лейтенант Микола Духов, доктор технічних наук і член-кор. АН СРСР відчув результати опромінення. Хвороба підкосила Миколу Духова в розквіті творчих сил, діагноз не давав шансів. Він помер на 60-му році життя, було то на Великдень, 1 травня 1964 року і похований на Новодівочовому кладовищі в Москві. У нього залишилися дружина, дочка Зоя, онук Ігор і внучка Світлана.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше