Коні, як жертви нацизму

Центральним матеріалом в роботі фон Ведемейєра є аматорська зйомка його діда, який був офіцером Вермахту та фільмував пересування німецької армії. Микола Рідний відштовхується від документів судової справи свого прадіда - отамана, близького до анархістського руху, який було розгромлено більшовиками. 

Постать коня, що фігурує в роботах обох авторів, піднімає проблему дегуманізації машини війни, що використовує як тварин, так і людей в якості біологічного матеріалу. Коні, що були на війні в ролі поневолених працівників та бажаної здобичі, ставали свідками та учасниками бойових дій та військових злочинів, про які вони ніколи не зможуть свідчити. Позбавлені людського мовлення, ці тварини залишають відомості самим фактом своєї присутності, зображеннями та історіями. Їхня витривалість може повідомляти про аспекти військової логістики, їхній колір та порода - про статус власника та маркування угруповань, їхня смерть - про стан та результати битв.

Місто Бахмут (Артемівськ), що свого часу постраждало від нацистської окупації, сьогодні знаходиться поруч з лінією фронту іншої війни. Після розгрому місцевого штабу сепаратистів в 2014-лму році життя міста розвивається в "мирній" частині Донбасу. Проте тут переплітаються важкі спогади та суперечливі сторінки історії, що залишили свої сліди. Художники ставлять собі за мету віднайти ці сліди, сліпі плями зробити видимими, а свідчення чутними. Бахмутський краєзнавчий музей став не просто майданчиком для цієї розмови, але й відкрив двері для власних архівів. Тимчасова ситуація ремонту в музеї робить його пусті стіни вільним простором, що є унікальною ситуацією для втілення художнього задуму.

 Художня практика Клеменса фон Ведемейєра (народився 1974 року в Геттінгені, мешкає в Берліні) передусім пов'язана зі створенням відео-есеїв, короткометражних фільмів та відео-інсталяцій. Дослідження історичних подій є основою його діяльності, що створює суспільно-політичну рефлексію і для сучасної епохи. За допомогою нелінійних оповідань художник формує висловлювання, які переплітають історичне та вигадане  на різних рівнях сприйняття.

Відправним пунктом його проекту "Точка погляду", який раніше був представлений в берлінському мистецькому центрі n.b.k, є хроніка капітана Вермахту Фрайхера Харальда фон Вінггофа -Ріша. В ролі оператора-любителя він знімав за лінією фронту у Польщі, Франції, Бельгії та Радянському Союзі під час Другої світової війни з 1938 до 1942 років поки не звільнився з армії. Використовуючи його плівки як приклад, Клеменс фон Ведемейєр досліджує зображені простори та межі суб'єктивної камери на війні. Історичні кадри порівнюються, аналізуються та робляться більш осяжними за допомогою експериментальної презентації. Дослідження проводиться за допомогою аналізу знятих об'єктів, місць, точок зору та тривалості огляду, а таклж інших координат, характерних для плівки. Фон Ведемейєр не знав свого діда (він народився після його смерті), тому не відділяючи його від матеріалу зйомок, розмірковує про нього як про фігуру, яка стоїть за камерою, а також про те, яку інформацію про війну може дати суб'єктивний погляд. Матеріал із 16-міліметрової плівки служить основою для його авторського монтажу. У відео-нарисі "Коні ротмістра" (2015), тваринистають центральними дійовими особами бойової машини. Відео "Те, чого ти не бачиш" (2016) представляє розмову між літературознавцем, теоретиком культури та письменником Клаусом Тевелайтом, директором n.b.k Маріусом Бабіасом та самим Клеменсом фон Ведемейєром, де аналізуються історичні кадри під час їх перегляду. Зокрема, обговорюються такі тематичні аспекти як етнографічний погляд, солдати як туристи та злочини Вермахту. У фільмі "Проти точки зору" (2016) одна сцена з хроніки, знятої Харальдом фон Віттінггофом-Рішем, відокрмлена та реконструйована в середовищі комп'ютерної гри в манері "віртуальних полів бою", щоб дозволити створити візію альтернативного розвитку історичної події.

Фрагмент бюлетня проекту "Сліди коней"