Колядки

Колядки — величальні календарно-обрядові пісні зимового  циклу свят, які походять з глибокої давнини.

Зараз в Україні зима асоціюється перш за все з колядками, які співають на свято Різдва Христового (6-8 січня за новим стилем). Але колись колядки були язичницькими піснями, з якими Православна Церква спочатку вела безуспішну боротьбу, забороняла їх. Однак дуже стійкими виявились в Україні обряди Коляди, багато в чому позначені рисами язичницьких вірувань, що нагадують як про вшанування новонародженого сонця, так і про культ предків.

Колядники у православному храммі Херсона

Не слід плутати колядки (народні пісні) та коляди (пісні релігійного (церковного) змісту) — приурочені до одного з найголовніших християнських свят — Різдва Христового. З'явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа).

Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження (Тиха ніч, Свята ніч; Нова радість стала; та інші).

За словами Г.Лужницького, "з колядками історія українського театру входить у фазу т.зв. магії слова. Дух уяви примітивної людини був мітичний і магічний, а колядки за своєю генезою — це первісні магічні формули, де заклинач є актором, бо під час заклинання він грає роль майбутнього "я", або вищої сили".

Насправді ж примітивними українці тисячу років тому чи за часів Трипільської культури явно не були, можливо, навпаки, саме календарно-обрядова творчість і була тим джерелом, звідки наші Предки черпали натхнення до високомайстерного гончарства, ковальства, написання писанок тощо.

Колядки з'явилися ще у календарі (який тоді називався Колом) за язичницькмх часів і пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або коротуна.

За однією з легенд, у цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який прагнув з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця.

Щойно на небі сходила Зоря, колядники ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою ("різдвяна зірка"). Ця традиція збереглася й до сьогодні. Заходили у двір, будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками.

Згодом, із запровадженням на Русі християнської релігії як державної (так зване "хрещення Русі") обряд колядування був пристосований до святкування Різдва Христового. Священики й ченці створили нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. У колядках, за традицією, вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідною театралізованою виставою, танцями, музикою. Колядували групами, попередньо розподіливши обов'язки: отаман "береза", "звіздар", "міхоноша" та "ряджені".

Митрополит Василь Липківський так характеризував колядки у різдвяній проповіді "Значення колядок":

Як гарно в наших колядках сполучаються й останки цього ще поганського часу і величне світло віри Христової на нашому чисто народньому, національному ґрунті! Колядки, це, безумовно, чисто народний твір, і по змісту, і по співах, але разом з розвитком народного життя на зміст колядок робились різні впливи, і найбільше, безумовно, з боку духовної науки. В часи розвитку наших українських братств і братських шкіл, бурсаки цих шкіл і їх навчителі, що в ту пору здобували собі до життя співами кантів і колядок у свята, внесли багато шкільної науки в колядки…

Через тиждень після Коляди 31 грудня (13 січня) відзначали Щедрий вечір (день християнської святої преподобної Меланії). Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я і добробуту в Новому Році. Щедрували теж театралізованими групами: "Меланка" і "Василь" та "Ряжені". Коли порівняти колядки та щедрівки ("Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка"), то в щедрівках згадують ластівок, весну, сіяння жита. Це свідчить про те, що давні слов'яни відзначали початок Нового Року навесні.

У західноукраїнських колядках є оригінальний мотив створення світу птахами-деміургами — коли голуби спускаються на дно моря за піском, з якого постане земля (наприклад, колядка "Ой, як то ще було із нащада світа"). У старовинній пісні карпатських слов'ян співається:

"В той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки одне синє море — серед цього моря стояло два дуба, а на дубах сиділи два голуби; голуби спустилися на дно моря, дістали піску і каменю, з яких і створилися земля, небо і небесні світила".

Міфологічний сюжет, відображений у цій старовинній колядці, існував ще за доби скіфів: на бронзовому рельєфі зі скіфського кургану є і дерево з птахами, і сонце, і місяць. Подібні сюжети можна знайти й на українських вишитих рушниках аж до початку XX століття. Дослідники вважають, що це дерево — символ галактики, яку тримає так зване Дерево світу, що єднає Землю, космос і потойбічний світ померлих.

Тут вогонь трійці палаючих свічок перетворюється на воду, присутнє і Дерево Всесвіту. Ця колядка разом з народними обрядами свят Коляди, Водохреща, Стрітення, Купала, існуванням обрядового підсвічника-"трійці" свідчить про збереження українцями аж до нашого часу елементів однієї з найдавніших релігій — культу єднання вогню (космічного чи земного) та води, що є набагато древнішим, ніж культ Сонця.

Залишки цього культу збереглися і Бразилії, у обрядах зустрічі Нового року, коли опівночі люди виходять на берег океану, запалені свічки встромляють у пісок, заходять у воду і розкидають квіти. Українці вірили, що вогонь здатен перетворюватись на воду, надавати їй інших цілющих якостей, а вода здатна так само впливати на вогонь, освячуючи його. Ці вірування були настільки міцними, що Православна Церквапісля "хрещення Русі" князем Володимиром Святославовичем була змушена вводити нові обряди й свята, через що релігієзнавці її називають Церквою Київської традиції.

А ось приклад колядки, яка присвячена Сонцю:

Ой у полі плужок оре,
Славен ти є, славен єси,
Славне сонечко на небеси!