Коли в покликанні вся ти і твоє життя: Стефа Вільчинська

18 квітня 2017
MartaOnyskiv
Стефа Вільчинська управляла Домом сиріт у Варшаві протягом 1912-1942 рр., педагог; загинула у концтаборі в Треблінці разом з Янушем Корчаком і дітьми з сиротинця.

"Може вона сама хотіла залишитись в тіні?..

Дім (Дім сиріт – М.О.) був повний Стефи, її робота й присутність у ньому були самі собою зрозумілі. Може тому про неї так мало говорили?" (роздуми Магдалени Кіцінської, автора книги "Pani Stefa").
 
Стефа Вільчинська народилася у заможній варшавській сім’ї. Мала єврейське походження: дочка Ісаака й Соломеї, проте невідомо чи позиціонувала себе єврейкою, чи ходила до синагоги. В першу чергу вона була полячкою, рідною мовою була польська, натомість ідишу не знала. Мала рідного брата Станіслава, який служив у польському війську.

Протягом 1906-1908 років навчалася у Бельгії та Швейцарії, де вивчала природничі науки: зокрема, біологію у Бельгії. Отримала тут ступінь бакалавра. Зважаючи на суспільне сприйняття жіноцтва в той час, не могла продовжити навчання чи заснувати свою власну практику. Після навчання повернулася до батьківського дому.

Уже в 1909 році попросилася працювати в дитячий притулок для єврейських дітей на вул. Францисканській у Варшаві. Здивувала персонал тим, що хоч молода й заможна, вона кожного дня пунктуально приходила до сиротинця й займалася дітьми: годувала, повивала, вичісувала воші. У 1910 році Товариство допомоги сиротам вирішило збудувати нове, сучасне приміщення для дітей. У 1912 році "Дім сиріт" відкрили на вул. Крохмальна у Варшаві. Очолював його відомий на той час письменник-педагог (його праці чи не вперше вказували на необхідність розуміння й дотримання прав дітей), педіатр – Януш Корчак (справжнє ім’я – доктор Генрик Ґолдшміт).

Функції адміністратора повинна була виконувати Стефанія Вільчинська, на 8 років молодша за Корчака. Вона переїхала із заможного дому до сиротинця. Їй виділили кімнату на другому поверсі у дівочій частині. Кімнатка була довгою й вузькою зі спартанським ліжком, малим столом, комодом й стародавнім умивальником біля дверей. Пані Стефа (так її називав Корчак і діти) управляла Домом сиріт протягом 30 років.

У період Першої Світової війни (а саме протягом 1914-1918 рр.) сама керувала Домом – Януша Корчака забрали служити у військо. Цей період був важким для Вільчинської ще й через значний приплив сиріток до Дому. Проте методи Я. Корчака, уміння їх застосувати й організаторські здібності пані Стефи допомогли Дому не просто вистояти, а продовжувати гідно виховувати дітей. У 1925 році була заснована бурса при Домі сиріт. Завданням її було надати практичні навики як вчителям, так і учням у вихованні й догляді за дітьми. Заняття тривали 3-4 години на день й керувала цим всім Вільчинська.
 

У цій цитаті з листа уся Стефа Вільчинська. Її вихованці визнають, що вона рідко усміхалася і важко працювала. Вона ніколи з ними не грала в ігри (на відміну від Януша Корчака, який виходив рідко зі свого кабінету, але в такі моменти був подібний на ялинку, обвішану дітьми), але була постійно поруч, навіть знала, хто з дітей який бутерброд любить (в різний час у Домі було 100 і більше вихованців).

Вона була дуже вимоглива, особливо щодо правил гігієни. Залучала дітей до прибирання, прання, готування їжі. Не погоджувалася з деякими методами виховання Корчака. Зокрема, не підтримувала створення для вихованців ідеального світу, хотіла, щоб світ у Домі був хоча б трохи приближений до світу у звичайних сім’ях. Самі колишні вихованці часто скаржилися на те, що коли виходили з сиротинця, то дуже розчаровувалися існуючим ладом, яким їх зустрічав світ. Часто вони були просто до нього не пристосованими.

Свої думки щодо виховання дітей Стефа Вільчинська публікувала, проте анонімно, у періодиці, яку заснував і редагував Я. Корчак: "Малий огляд", "Наш огляд". Тільки під публікаціями від 1937 року з’являється її ім’я.

Пані Стефа була не тільки мамою для вихованців, вона "була дружиною" і для Корчака: купувала йому одяг, піклувалась про нього. На жаль, не має відомостей про їхні відносини. У Домі вони виглядали досить формальними: вона його називала "Доктор", він її – "пані Стефа". Частина листів Стефи Вільчинської не були надані для широкого доступу. Вважається, що вони містять досить особисту інформацію, можливо й про відносини з Корчаком. 

Першого липня 1937 року Стефа Вільчинська все ж покинула Дім Сиріт. Вважала, що діти її більше не потребують. З цього часу вона почала працювати для Центру товариств опіки над сиротами і занедбаними дітьми. У березні наступного року Вільчинська подалась до Палестини, де хотіла розвинути систему дитячих будинків у кібуцах (вона приїжджала сюди й раніше: у 1932, 1936 роках). Пробула вона тут до травня 1939 року. Одні пишуть, що повернулася, бо Ізраїль не сприйняв її виховання й виявився не таким, яким його будували (туди приїжджали в основному молоді й ненаситні). Інші – через переживання за дітей у Домі сиріт, бо ширились чутки про війну.
 


"Я не приїду (до Палестини – М.О.), тому що не можу прибути без дітей. Ваша Стефа."

 
У перші дні війни Стефа, разом з іншими працівниками Дому та дітьми, надавали першу медичну допомогу пораненим, допомагали гасити пожежі, надавали притулок тим, хто втратив житло. Пізніше життя у Домі було звичним. Все змінилось 6 серпня 1942 року. Цей день чітко пам’ятають частина жителів Варшави через смертельний марш діток з сиротинця (близько 200 дітей) під конвоєм нацистів. Діти йшли рядами по 4 особи. Спереду ішов Корчак. Другу групу вела Вільчинська. Їх відвезли до концтабору в Треблінці, де наступного дня знищили.  
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше