Коли в покликанні вся ти і твоє життя: Стефа Вільчинська

18 квітня 2017
MartaOnyskiv
Стефа Вільчинська управляла Домом сиріт у Варшаві протягом 1912-1942 рр., педагог; загинула у концтаборі в Треблінці разом з Янушем Корчаком і дітьми з сиротинця.

"Може вона сама хотіла залишитись в тіні?..

Дім (Дім сиріт – М.О.) був повний Стефи, її робота й присутність у ньому були самі собою зрозумілі. Може тому про неї так мало говорили?" (роздуми Магдалени Кіцінської, автора книги "Pani Stefa").
 
Стефа Вільчинська народилася у заможній варшавській сім’ї. Мала єврейське походження: дочка Ісаака й Соломеї, проте невідомо чи позиціонувала себе єврейкою, чи ходила до синагоги. В першу чергу вона була полячкою, рідною мовою була польська, натомість ідишу не знала. Мала рідного брата Станіслава, який служив у польському війську.

Протягом 1906-1908 років навчалася у Бельгії та Швейцарії, де вивчала природничі науки: зокрема, біологію у Бельгії. Отримала тут ступінь бакалавра. Зважаючи на суспільне сприйняття жіноцтва в той час, не могла продовжити навчання чи заснувати свою власну практику. Після навчання повернулася до батьківського дому.

Уже в 1909 році попросилася працювати в дитячий притулок для єврейських дітей на вул. Францисканській у Варшаві. Здивувала персонал тим, що хоч молода й заможна, вона кожного дня пунктуально приходила до сиротинця й займалася дітьми: годувала, повивала, вичісувала воші. У 1910 році Товариство допомоги сиротам вирішило збудувати нове, сучасне приміщення для дітей. У 1912 році "Дім сиріт" відкрили на вул. Крохмальна у Варшаві. Очолював його відомий на той час письменник-педагог (його праці чи не вперше вказували на необхідність розуміння й дотримання прав дітей), педіатр – Януш Корчак (справжнє ім’я – доктор Генрик Ґолдшміт).

Функції адміністратора повинна була виконувати Стефанія Вільчинська, на 8 років молодша за Корчака. Вона переїхала із заможного дому до сиротинця. Їй виділили кімнату на другому поверсі у дівочій частині. Кімнатка була довгою й вузькою зі спартанським ліжком, малим столом, комодом й стародавнім умивальником біля дверей. Пані Стефа (так її називав Корчак і діти) управляла Домом сиріт протягом 30 років.

У період Першої Світової війни (а саме протягом 1914-1918 рр.) сама керувала Домом – Януша Корчака забрали служити у військо. Цей період був важким для Вільчинської ще й через значний приплив сиріток до Дому. Проте методи Я. Корчака, уміння їх застосувати й організаторські здібності пані Стефи допомогли Дому не просто вистояти, а продовжувати гідно виховувати дітей. У 1925 році була заснована бурса при Домі сиріт. Завданням її було надати практичні навики як вчителям, так і учням у вихованні й догляді за дітьми. Заняття тривали 3-4 години на день й керувала цим всім Вільчинська.
 

У цій цитаті з листа уся Стефа Вільчинська. Її вихованці визнають, що вона рідко усміхалася і важко працювала. Вона ніколи з ними не грала в ігри (на відміну від Януша Корчака, який виходив рідко зі свого кабінету, але в такі моменти був подібний на ялинку, обвішану дітьми), але була постійно поруч, навіть знала, хто з дітей який бутерброд любить (в різний час у Домі було 100 і більше вихованців).

Вона була дуже вимоглива, особливо щодо правил гігієни. Залучала дітей до прибирання, прання, готування їжі. Не погоджувалася з деякими методами виховання Корчака. Зокрема, не підтримувала створення для вихованців ідеального світу, хотіла, щоб світ у Домі був хоча б трохи приближений до світу у звичайних сім’ях. Самі колишні вихованці часто скаржилися на те, що коли виходили з сиротинця, то дуже розчаровувалися існуючим ладом, яким їх зустрічав світ. Часто вони були просто до нього не пристосованими.

Свої думки щодо виховання дітей Стефа Вільчинська публікувала, проте анонімно, у періодиці, яку заснував і редагував Я. Корчак: "Малий огляд", "Наш огляд". Тільки під публікаціями від 1937 року з’являється її ім’я.

Пані Стефа була не тільки мамою для вихованців, вона "була дружиною" і для Корчака: купувала йому одяг, піклувалась про нього. На жаль, не має відомостей про їхні відносини. У Домі вони виглядали досить формальними: вона його називала "Доктор", він її – "пані Стефа". Частина листів Стефи Вільчинської не були надані для широкого доступу. Вважається, що вони містять досить особисту інформацію, можливо й про відносини з Корчаком. 

Першого липня 1937 року Стефа Вільчинська все ж покинула Дім Сиріт. Вважала, що діти її більше не потребують. З цього часу вона почала працювати для Центру товариств опіки над сиротами і занедбаними дітьми. У березні наступного року Вільчинська подалась до Палестини, де хотіла розвинути систему дитячих будинків у кібуцах (вона приїжджала сюди й раніше: у 1932, 1936 роках). Пробула вона тут до травня 1939 року. Одні пишуть, що повернулася, бо Ізраїль не сприйняв її виховання й виявився не таким, яким його будували (туди приїжджали в основному молоді й ненаситні). Інші – через переживання за дітей у Домі сиріт, бо ширились чутки про війну.
 


"Я не приїду (до Палестини – М.О.), тому що не можу прибути без дітей. Ваша Стефа."

 
У перші дні війни Стефа, разом з іншими працівниками Дому та дітьми, надавали першу медичну допомогу пораненим, допомагали гасити пожежі, надавали притулок тим, хто втратив житло. Пізніше життя у Домі було звичним. Все змінилось 6 серпня 1942 року. Цей день чітко пам’ятають частина жителів Варшави через смертельний марш діток з сиротинця (близько 200 дітей) під конвоєм нацистів. Діти йшли рядами по 4 особи. Спереду ішов Корчак. Другу групу вела Вільчинська. Їх відвезли до концтабору в Треблінці, де наступного дня знищили.  
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Психолог Ерік Берн про те, як батьки програмують долю своїх дітей
Ерік Берн — автор знаменитої концепції сценарного програмування і теорії ігор. Берн впевнений, що життя кожної людини програмується до п'ятирічного віку, і всі ми потім живемо за цим сценарієм.
Читати більше