Стефан Ковалів. Громадські промисловці.
Письменник розповідає чергову історію шахрайства. Але цього разу він ніби згущує фарби. Читачеві дають зрозуміти, що хоч усе закінчилося трагічно для українця, який потерпів від євреїв і надшиванців, проте помста неминуча.
До села Рубатковичі над’їхав пан секретар Трісколяска. І треба ж було такому статися, що місток під його возом провалився. Війт і радники витягли гостя,
"обтріпували його з болота і своїми долонями чистили обхляпаний халат". І лише коли добре його напоїли-нагодували, поїхав від них геть.
Але треба ремонтувати місток. Приїхав здекуційник Вінчура шукати невинні жертви, аби задурно це зробили. Крайнього знайшли Стефана Фасольку.
Якщо Ковалів назвав літературного героя своїм іменем, чекай неприємностей для єврейських шахраїв і надшиванців, які самі добровільно відреклися християнства та українства. Так і цього разу Стефан Фасолька чинить, як може, супротив несправедливості.
Фасолька відмовляється ремонтувати міст, хоча його намагаються змусити брехнею це зробити. Як не старалися війт Черпачок, секретар Голубінка, присяжний Цуценька за допомогою корчмаря Янкеля настояти на своєму, в них нічого не виходить. Вінчура насварив сільське начальство, яке не здатне дати собі ради з хлопом, та й поїхав до міста.
Стефан Фасолька не лише сам не йде на дармову роботу, а й інших повчає:
"Дурні ви, що йдете до тих галапасників на роботу; они не мають права тягнути до себе на шарваркову роботу, бо таку панщину тілько "видзял" може накладати". Донесли селяни на Фасольку начальству, а те думає, як позбутися бунтівника.
"Обурилося громадське начальство поведенєм сего лихолати Фасольки, що і доброго вікна не мож йому виймити з ліп’янки, постановило порядно укарати, але так порядно, щоби мятежник раз назавсігди стратився з громади! Но як позбутися сего небезпечного "ребелєнта"? Се була велика загадка для громадських верховодів, се був сук без дірки, твердий залізний оріх до розгризеня".
Секретаря Голубінку вважали знавцем
"руської справи". Спочатку він хотів приписати Фасольці
"натуру москвофільську", потім
"радикальну", а насамкінець і
"народовську", але все ж ніяк не міг конкретно в чомусь його звинуватити.
Тоді
"ситний куртоногий Янкель" нарадив їм, що мають зробити. Покійний батько Фасольки колись позичив у цього єврейського шахрая 60 ринських, але давно їх віддав, проте не забрав вексель. Виходило, що ніби не заплатив. Всі вирішили, що Янкель має подати до суду на Фасольку.
"Зараз на Фасольку затверджено одноголосно на зборі повної ради. Янкель поставив відразу трилітру на зборі повної ради. Хата і два загонці Фасольки стали скоро потахати в радницьких черевах і то в виді неприязно вонючої баюри. Всі лляли в себе з великою приязністю… Наступила і друга така сама великанська бутля".
А зранку Янкель вже побіг до суду зі скаргою на Фасольку.
Того дня Стефан зібрав увесь урожай. Закінчив уже ближче до півночі. Мав їхати на маневри. Товариші цілу ніч гуляли у корчмі, витрачаючи останні гроші, але Фасолька швидше за них приїхав зранку до Самбора. Подивився на нього пан капітан, чому Стефан так бідно вдягнений, а той зрозумів,
"о що капітанові ходило, почав покірно мельдувати, що так зле з ним не є, що має вдома старомійський кожух, з білими пелехами і буде ще на дві зими, як громадське начальство не схоче за що зварувати і повісити його над Янкльовою капустою".
Стефан умів робити ходаки, і це сподобалося капітанові.
"А Фасолька вдоволений якось з себе. Другі суєтять, гризуться, що полишили працю в полі і там заснітиться, пропаде, а його все під оборіжком, Богу дякувати, і коликами попідпиране. Та й якось і тота старшина не копає пса йому так дуже. Другі гонять щодень раз туди д’Бабуні, другий раз д’Бісковичам, д’Гарбарці, третій раз до Ладрович або до Бачани, таке лазять по полю, таке копають "шпатами" рови, кладуть огні, варять "флейшугу" (м’ясну бовтанку),
а він, Фасолька Стефан, сидить по два-три дні в касарні, яко надзвичайний "баталіонсшустер" (батальйонний швець)
до ходаків".
Пора вже й додому після маневрів. Пани, під началом яких він служив,
"подавали йому сорочки з себе, штани, шпенцери (коротенькі курточки),
шапки, цілу бесагу офіцерських подробиць набрав Фасолька з собою додому".
А вдома чекає на нього новина, що завтра виходить термін за тих 60 ринських, які заставив Янкель до суду.
"Наважився жид на грунт і на хату, хоче з торбами пустити. Принімковатий Петро колись хвалився, що ту буде Михоль шинк держати, а він в кожний шабаш дістане шинківне".
"Фасолька вислухав бабської жалоби, накричав з досадою на невісти за їх малодушність і дурний страх.
– Або ж я грошей не віддав? – говорив гордо. – Не йду до суду, ні!.. Нехай суд до мене прийде, коли хоче правди довідатися. Вось шукаю завтра за плугом, вержу хоть чвертку стоколоси під зиму. Як прийдуть сюди до мене, я їх научу! Я не такі пани видів, та за люди мене мали!".
Але все ж прийшли відбирати у нього землю. Серед шахраїв і надшиванців – Янкель. Фасолька вчепився у нього.
"Заким радні, поліційна сторожа стямилися, прийшли до себе, уже на Янклю не було ані берлика, ані лейбика з цицесами, тілько животище, немов нецки, лишився від осіннього сонця, і сей послідній був в великім небезпеченстві, бо тяжкий ворог кричав, що гної випустить з него в млі ока, щоби варувалося начальство з головами".
Всі, побачивши, що зробив Стефан з шахраєм, втекли з його подвір’я.
"Фасолька, як се взрів, зареготався на ціле горло, так йому подобалася його поведінка, що так все красно удалося. Всю старшину настрашив, багрія прочухрав, вим’яв кількакорцеве черево, не буде потребував навіть і докторові за “месажу” платити".
І знову радні п’ють в корчмі Янкеля й думають, що мають зробити з Фасолькою.
Відтак страшна новина:
"Янкель купив хату, грунт за 112 ринських і 11 крейцарів. Як втяв тілько, кілько йому належалося довгу разом з процентами і коштами процесу! За побитє дарував жид Фасольці, повів, що волить йому воду носити до розпущування браги, ніж дурно в арешті сидіти".
Проте Стефан вирішив не здаватися. Наступного дня вивів свою сім’ю на поле, щоби Янкель не зміг відібрати його землю. Фасолька кричав усім:
"Тілько трупами нас відти заберуть, ті тустановецькі кровопивці і волянські надшиванці! Нехай стріляє, нехай пробиває, коли має право, я багнетів не тілько видів".
Проте сили були не рівні. Жандарм і радні таки скрутили Стефана.
"Аж як витарабанили Фасольку, як убитого дика, в драбинястий Янклів віз, тоді почав рватися, ревіти, як розлючений лев. Але дармо силувався увільнити з в’язів, посторонки були кріпкі і грубі. Так повіз його жандарм до міста, а жінка побігла ззаду, як божевільна, оставивши діти на волю Божу".
Після цього стали виганяти родину Фасольки з хати. Натомість вселяли туди Михля. Все майно Фасольки і його сім’ї радні розділили між собою. Відтак відмітили це у корчмі.
"– Зле, зле… що жандарм не пробив на місці голоп’ятника або не застрілив, – муркотів Голубінка.
– І я кажу, що недобре – відповідав війт Черпачок. – Як верне з криміналу, буде знов біду коїти".
Але син війта повторює слова вчителя про Фасольку:
"Бо се був чоловік з людським серцем".
П’яні радні проганяють його й інших дітей.
"Лишився тілько Фасольків найстарший хлопчина, котрому все здавалося, що леда хвиля вернуть мама, тато, бабуня і дадуть їсти.
– Що ти тут робиш, ти, злодійський накоренку, на чужім подвір’ї? – крикнув Цуценька. – Десь вкрав таку офіцерську шапку? Тобі до такої шапки? Дай сюди!
Здер тягниверета з дітвака-нелітка тую офіцерську прикрасу, аж волосє на голові захрупостіло, заложив собі на голову і поволікся послідній за прочою старшиною. Бідний хлопчина дивився за ним, не знав, що дієся, але сеся хвиля записалася пам’ятними багряними буквами в його серцю, він її до смерті не забуде".
Ось таку маємо історію, коли надшиванець був навіть гіршим для українця, ніж єврейський шахрай.
Анатолій ВЛАСЮК
15 вересня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
