Кохатись можна по-різному. Ззаду, на боці, спереду. Кохання, взагалі дивовижне, особливо на березі моря, ріки, озера, імовірно, океану та власних мрій. Тих, котрі свіжі, котрі не зґвалтовані минулим, майбутнім, передмайбутнім, напівминулим, або будь-яким іншим проміжком часу з тих, якими ти вправно жонглюєш в своїй голові.
Кохання не терпить позик, потребує вчасної сплати рахунків, потребує дій, передчуттів, слів… Слів, певно, потребує найбільше. Але не друкованих, усних. Кохання вибагливе, воно розбещене текстами класиків і саме тому табуйоване для мого пера. Воно прив’язує до деталей – до твого ліжка, наших спільних захоплень, відмінних мрій, до відсутності планів на майбутнє та потребу мовчати удвох, слухати "Аукціон" та не слухатись логіки.
Кохання ревниве. Навіть якщо ми з тобою не схильні до ревнощів. Воно нещадно ревнує до невчасних бажань, інстинктів, до запитань і відповідей на них (частіше, саме до запитань), ревнує до творчості, власного дому, алкоголю, грошей, їх відсутності, до ночі, вечора, снів, до нових знайомств і старих знайомих, до смерті, нарешті, ревнує найбільш.
Кохання не можна препарувати, воно має надскладний організм - не зашиєш, не запустиш серце знову.
Кохання – це лише твоя хвора вигадка. Вірніше, чиясь інша, але нав’язана тобі. Його не існує.
Якби кохання існувало, я б ніколи не кохався з тобою.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
