Кохання здатне виправдати будь-який гріх

 Михайло Коцюбинський. На віру
 
Це перша повість, з якою Михайло Коцюбинський увійшов в українську та світову літератури.

Розповідь про Гната і Настю, які знайшли своє щастя, але трагічні обставини змусили їх розлучитися, знайшла щирий відгук у серцях читачів.

Спочатку Михайло Коцюбинський сподівався побачити повість "На віру" у львівському виданні "Зоря". Але редактор часопису Василь Лукич відмовив у публікації, повідомивши авторові в листі, що "сюжет її такий, який у нас в Галичині вважається неморальним… У нас взагалі "жити на віру" вважають неморальністю".

"Зоря" здебільшого була призначена для сімейного читання, а також належала Товариству імені Тараса Шевченка, так що Михайло Коцюбинський з розумінням поставився до відмови опублікувати його повість.

Натомість це зробило видання "Правда", яке не було обтяжене моральними зобов’язаннями перед читачами і видавцями. У своєрідній передмові до повісті "Слівце від редакції" було зауважено: "Як далеко дійшов упадок моральний і між українсько-руським народом, можуть пізнати наші читачі з реально зображених сумних відносин в повісті молодого талановитого письменника М.Коцюбинського з Волинської України… справдешня просвіта та щиро християнська проповідь зуміє двигнути народ з упадку морального, защепити в нім справді релігійного духа, а не поверхове фарисейство".

Щоби потрапити до читача, повість "На віру" мала отримати дозвіл цензора. Не отримала. У Санкт-Петербурзі відмовили в публікації: "Із … змісту повісті видно, що провідна ідея автора полягає в тому, щоби показати читачам, що щастя між люблячими істотами може бути в співжитті, не освяченому церквою, і навпаки, що законний шлюб, який зв’язує людей назавжди, буває причиною страшних злочинів. Вважаючи таку тенденцію шкідливою для поширення не лише серед простого народу, але й інтелігентного громадянства, цензура схильна повість "На віру" заборонити".

Характерно, що точка зору цензурного комітету співпала з думкою редактора "Зорі", який знав настрої своїх читачів.

Втім, коли Михайло Коцюбинський захотів видати книжку оповідань, то вдруге цензори проштудіювали його повість, яку автор назвав "Гнат і Настя". Тепер вони дозволили друкувати цей твір, "за винятком 20 рядків, у яких викладено роздуми Гната про мужицьке і панське життя, причому він доходить висновку, що мужики не мають долі на землі".

У подальшому Михайло Коцюбинський переробляв цю повість, як і багато інших своїх творів. Але це робилося не з огляду на цензуру, а для поліпшення тексту, надання йому більшої виразності, мовної образності, яскравості літературних героїв.

Здавалось би, Михайло Коцюбинський у своїй повісті розповів банальну історію про чоловіка і жінку, які жили "на віру", тобто в цивільному шлюбі. Але життєвий факт під пером письменника мав трагічний фінал.
Гнат хотів одружитися з Настею, але цьому завадила Олександра. Кохана хлопця виходить заміж за іншого, який потім гине на солдатчині. Гнат одружується з Олександрою, яка виявилася поганою господинею. Врешті-решт, він виганяє її з хати. Туга за Настею крає йому серце. Дізнавшись, що вона вдова, він пропонує їй жити з ним "на віру". Настя погоджується. Пара нарешті знайшла сімейне щастя.

Але на заваді стає Олександра. Її особисте життя не склалось. Вона теж живе з чоловіками "на віру", але ті згодом відхрещуються від неї. Олександра хоче повернутися до Гната і вигнати з хати Настю. Вона намагається це зробити, але на заваді стає Гнат. Він сокирою вбиває Олександру. Гната засуджують до каторги в Сибіру. Спочатку Настя хоче йти за ним, але її стримує син Іван, який щойно народився. Через два роки після того як Гнат пішов на каторгу, до Насті посватався інший чоловік.

Письменник стримано і, я би сказав, скупо розповідає цю історію. Він виступає в ролі стороннього глядача, який дотримується фактів і геть чисто позбавлений емоцій. Але це лише на перший погляд. Насправді Михайло Коцюбинський співчуває всім своїм героям, незалежно від того, яку роль вони відіграють у розповіді. Здається, в нього взагалі нема негативних героїв, бо обставини життя змушують багатьох іти на змову з совістю.

Читачеві запам’ятовуються не лише Гнат, Настя чи Олександра, а й ті герої, які відіграють другорядну роль у розповіді. Письменникові вдалося підкреслити особливості кожного. Зроблено це уміло, ненав’язливо, але так, що запам’ятовується.

Михайло Коцюбинський не показує, що йде проти людської думки, за якою життя "на віру" – це гріх, і ніби підтверджує це трагічною розв’язкою. Але водночас він підкреслює, що кохання здатне виправдати будь-який гріх. Якби не фатальний збіг обставин, Гнат і Настя могли жити щасливо.

Трагічна історія сім’ї висвітлила трагедію народу, який змушений жити у фальшивій моралі, хоча прагне до щасливого життя, в тім числі й сімейного. Нещасні люди десятиліттями живуть разом, ненавидячи одне одного й постійно сварячись між собою, –  зате ніби за канонами людської та Божої моралі. Водночас вони засуджують тих, хто щасливий у сімейному житті, але не дотримався норм моралі.

Звичайно, повість "На віру" не могла знайти схвалення серед священиків, але очевидно, що в своїй творчості Михайло Коцюбинський орієнтувався не на них, а на простих людей, описуючи правду життя.
 
Анатолій ВЛАСЮК
1 березня 2017 року