Книга про вільних людей

Щойно вперше після 1941 року перевидано прекрасну збірку новел Леоніда Мосендза (120-річчя якого відзначаємо цього року) "Відплата" (УВС, Київ). 

Героями збірки стають цього разу представники європейського Середньовіччя, зокрема райнбурзький барон Карл ("Птах високого лету"), венецієць Франческо Пачіолі ("L`ha pagata"), Папа Римський ("Відплата"), філософ Григорій Сковорода ("Мінерва"), історії яких вкотре демонструють відданість Мосендза темі героїчного духу, родовій і національній гідності, а головне - вартості вчинків, які освячені благородною, високою помстою, що розуміється і здійснюється не як підлість, а як вищий прояв особистої відповідальної, жаги до справедливості, перемоги, панування. Як післямова до збірки подана рецензія Д.Донцова на вихід книги Мосендза "Відплата":

"Маємо перед собою вже другу збірку новел Мосендза (Перша – "Homo lenis" – "Людина покірна"). ... не знайти в автора "Відплати" ні тем, що цікавлять демократичного читача, про "страждання народу" або "страждання" степових Вертерів, ані "легкості" стилю, за якою ховається балакучість перекупки (в спідниці чи в штанях), ні тої зістеризованої "чулості" чи перечуленої істерії... Оповідання Мосендза лаконічні викладом, суворі думками, сповнені тої опанованої, але бурхливої пристрасності, яка відрізняє, наприклад, новели П. Меріме. Тематика – героїчна, але без того вульгаризування й трамтадрації, без яких не можуть, навіть у цім випадку, обійтися перекинчики з демократичного табору в літературі, замасковані під "лицарів" і "героїв".
 

Книги Леоніда Мосендза є дуже формотворчими. Це не те, що розважає (хоча вони і цікаво читаються). Це не те, що розбещує. Це те, що унапрямлює, мобілізує та організовує. Якби на таких книжках виховувалася молодь, то наша країна не перебувала б у такому становищі, як зараз. Героями творів Мосендза є люди віри, волі, відваги, відповідальності, вчинку.

Сам же Леонід народився і виховувався в російськомовній родині. У роки Першої світової війни перебував у російській армії, вважаючи себе "русским человеком", потім вступив до війська УНР, після поразки якого змушений був емігрувати в Чехословаччину. Ще в часи першої світової війни в Галичині майбутньому письменнику потрапили до рук "Кобзар" Тараса Шевченка й "Історія України-Руси" Михайла Грушевського, які перевернули його свідомість. З того часу він твердо став на український шлях і з нього не звертав до кінця свого життя.

А вже на чужині, захоплений хвилею національно-визвольних змагань, Леонід Мосендз знайшов однодумців, Дмитра Донцова і тих, яких згодом назвуть представниками "Празької школи" (Юрій Липа, Олег Ольжич, Олена Теліга, Юрій Клен, Євген Маланюк та інші яскраві представники української інтелігенції).

Саме за межами України Леонід Мосендз починає творити. Ким є його герой? Це сильна особистість, яку ніхто не може примусити робити того, чого вона не бажає. Покоління Мосендза було розчароване в українській політиці, вважаючи, що політики займаються дріб’язковими проблемами, забуваючи про головну справу – зберегти Державу. Він змальовував цілісних особистостей, які чітко розуміли, що є найважливішим, а що – другорядним і не заслуговує на увагу. Мосендз показує цільну людину. При чому герой не обов’язково з українського середовища. В цій книзі ("Відплата" - авт.) є і половці, і австрійці, й італійці. Тому, що в часи становлення чогось одного і формування чогось іншого виникають такі люди, які беруть на себе відповідальність. І Мосендз сам був такою людиною. І намагався представити таких людей.

Підсумувати варто знов таки словами Дмитра Донцова: 

"Коли відірветеся від наших квазіісторичних, шпитальних або сільських зелено вербних новел і візьмете до рук "Відплату" (або "Homo lenis"), маєте враження, що видряпалися із задушної долини на високі гірські шпилі з гострим повітрям, що спирає дух, і з безмежним овидом довкола. Леонід Мосендз, безперечно, розгорнув цілком нову сторінку в нашій новелістиці, і, ймовірно, не лише в новелістиці…"