Климент Квітка

За часів УНР він був заступником міністра юстиції.
Відмовився від звання академіка, бо академіків Скрипника і Затонського вважав непристойною компанією.
У 1934 році в Москві виявився російським націонал-фашистом і відбув три роки радянських концтаборів.
Це про Климента Квітку, чоловіка Лесі Українки.
  Климент Квітка – народився 23 січня (4 лютого) 1880 у с. Хмелів на Сумщині (за іншими даними у Києві) на день Климента. Нащадок старовинної козацької родини рано лишився сиротою (батько помер від туберкульозу). Мати не могла утримувати сина, тому віддала п'ятирічного хлопця, на виховання в сім'ю київських міщан Карпових, але частенько приходила пошантажувати, влаштувати скандал, отримати гроші. Музиці Кльоня навчався з 7 років у приватних вчителів, згодом — в училищі Київського відділення Російського музичного товариства; закінчив Київську гімназію №5 із золотою медаллю, в університеті рідного міста одержав освіту юриста.

Климентій Квітка знав 13 мов – дві класичні, три новоєвропейські, сім слов'янських та грузинську.
Він з 16 років захоплювався збиранням народних пісень. У листопаді 1898 року Леся Українська читала своє оповідання "Над морем" у літературно-артистичному гуртку Київського університету, серед слухачів був студент-першокурсник Климент Квітка. Вона щойно поховала своє велике кохання: Сергія Мержинського, який згас на її руках. Після цієї трагедії Леся занедужала на туберкульоз легенів. Він був щасливий, коли вона запропонувала записати з її голосу пісні; Леся з Кльонею записали на фонограф понад 200 народних пісень.

Їхні невінчані стосунки велися від 1902 р. і почалися з мовчазного бойкоту (упродовж трьох тижнів Косачі не розмовляли з Лесею та Квіточкою). "Квіточку слід би "взяти в руки", страх воно бідне тепер", – писала Леся. Її мати була категорично проти стосунків дочки "з якимось жебраком", ласим до грошей дочки, як вона презирливо називала Климента Васильовича — людину м'якого характеру, замкнуту, сором'язливу. Втім, життя круто повернуло: на початку 1920-х, О. Пчілка жила дуже бідно. У листах до "вельмишановного Квітки" просила його перевидати її твори заради заробітку. Ще писала: "Повага моя до Вас за довгий час нашої знайомости й поріднення зміцнилася".

Наступного року Кльоню послали служити на Кавказ, Леся всупереч волі родини поїхала з ним. Невдовзі Квітка захворів на туберкульоз (відкрита форма). Щоби підтримати друга, щоб ніхто не заважав, Леся погодилася на шлюб, хоч їхнє одруження стало великою несподіванкою для родичів. У липні 1907 р. вони побралися на Деміївці у Вознесенівській церкві, бо там священик погодився все зробити без оголошення. Молоді відмовилися від допомоги батьків і поїхали до Ялти лікуватися, бо Климент Васильович був у дуже поганому стані. М'який клімат та активне лікування допомогло — кровохаркання припинилося; це врятувало Квітку:

​
  У подружньому житті Леся дотримувалася принципу: "Хай живе життя, кому яке суджене!" Леся Українка померла в 42 роки, Климент Васильович пережив дружину на 40 років.

Після смерті дружини Климент Васильович продовжив музичну та етнографічну діяльність. У 1917 році він видав двотомник "Мелодії з голосу Лесі Українки". Він зібрав понад 6 тисяч народних пісень, уклав "Посібник для збирачів фольклору", підручник "До вивчення побуту лірників", допоміг Філарету Колесі здійснити фольклорну експедицію Полтавщиною.

З 3 листопада 1917 р. — товариш (заступник) генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради. 31 березня 1918 року призначений на посаду товариша (заступника) міністра юстиції УНР.

У 1922 році організував кабінет музичної етнографії АН України і 10 років керував ним. Квітку висували на звання академіка, але він відмовився від непристойної компанії, бо тоді академіками стали Скрипник і Затонський.

У 1933 р. Квітку звільнили з роботи за політичними звинуваченнями й на півтора місяця заарештували. Його звинувачували у співробітництві зі старою буржуазною владою (Центральною Радою). У камері сидів "стукач", який писав, що Квітка завжди з ентузіазмом очікував допиту, — "щоб швидше все розповісти та йти додому, бо там багато справ!" Після допиту, "вдома" одразу починав записувати пісні від в'язнів.

Залишившись без засобів існування та побоюючись нового арешту, Квітка переїхав до Москви й розпочав роботу в Московській консерваторії, де читав курс музики народів СРСР (з 1933 р. — професор).

8 лютого 1934 року його знову заарештували як "російського націонал-фашиста" у "Справі славістів", сфабрикованій ОДПУ, й ув'язнили на 3 роки. Відбував покарання у сумнозвісному концтаборі "Карлаг" та Алма-Аті, у Казахстані.

13 квітня 1936 року він був достроково звільнений і поновлений на роботі в Московській консерваторії. До кінця життя Квітка там працював на посаді професора, завідувача Кабінету народної музики. До Києва приїздив, але болісно переживав, коли його розпитували про Лесю.
  У 65 років Климент Васильович одружився вдруге, з молодшою на 40 років піаністкою Галиною Кащеєвою. Вона захистила дисертацію про українські народні думи.

19 вересня 1953 р. у Москві на 73 році пішов у вічність український музикознавець-фольклорист Климент Квітка, чоловік Лесі Українки.

Галина Кащеєва збиралася написати книгу про чоловіка, але померла від ангіни в 1962 році. Галина Кащеєва, як і Леся Українка, прожила 42 роки.