Павло Загребельний. Розгін
За мірками соціалістичного реалізму, це – виробничий роман. Павло Загребельний написав його у 1974-1975 роках. Але письменник виходить далеко за усталені рамки. Можу зрозуміти подив тогочасних літературних критиків, яким було не до снаги подолати філософсько-любовну складову "Розгону", що складає його сутність, а суто виробничі проблеми – лише тло.
Загребельний пише про кібернетику. Тільки-но закінчилися гоніння на неї й її почали визнавати наукою. Академік Карналь, головний герой твору, - колишній в’язень концтабору. Павло Загребельний у роки війни теж пройшов крізь жахіття концтаборів, тому в якійсь мірі Карналь списаний з нього, але поміщений не в письменницьке, а в наукове середовище. І ось цю суміш – кібернетики і колишнього в’язня концтабору – Загребельний виплеснув на сталіністів, які вільно себе почували в часи брежнєвського застою. Можна говорити про справжній подвиг письменника. В умах сталіністів кібернетика все ще залишалася ворожою наукою, надбанням капіталізму, йшла врозріз з постулатами Маркса-Леніна-Сталіна. А в’язень концтабору, навіть реабілітований, все одно залишався для них ворогом народу.
Академік Карналь – дитя свого народу. Він комуніст, вільно цитує Маркса. Але це не його віра. І віри в Бога у нього нема. Він просто порядна людина, професіонал вищого ґатунку. Взагалі Павло Загребельний кожного свого героя просвічує через своєрідний рентген саме на порядність і професіоналізм. Тому й комуністи в нього є порядними професіоналами, а є й негідниками, яким не місце у науці чи на виробництві.
До останніх, скажімо, належить Кучмієнко. Це його споконвічний друг-суперник, а деколи й ворог. Вони разом пройшли жахіття концтабору, але кожний вів себе по-різному в смертельних умовах. Волею долі змушені були навіть породичатись, але так і не стали близькими людьми. Завдяки посаді, Кучмієнко опікувався Карналем, але ця опіка була настирливою, нещирою, нагадувала собою стеження за кожним кроком академіка. Коли Кучмієнко хоче захистити докторську дисертацію, Карналь противиться цьому, бо розуміє, що нічого нового в науці той сказати не може.
Роман "Розгін" складається з чотирьох книг, кожна з яких написана у своїй тональності й з того чи іншого боку висвітлює образ Карналя. Майже 600 сторінок тексту буде важко подолати сучасному читачеві, звиклому до низькопробних літературних підробок у телеграфно-кінематографічному стилі. А тут Загребельний розписався, його думка багатослівна і, здається, не має дотичності до основної ідеї роману. Але це лише на перший погляд. Бо за філософськими розмірковуваннями письменника стоять життєвий досвід, розуміння реалій життя, погляд у майбутнє.
Червоною ниткою крізь "Розгін" проходить тема Кохання з великої літери. Спочатку це кохання Карналя до Айгюль, яка трагічно гине, а потім до журналістки і колишньої модельки Анастасії. Ви не прочитаєте в романі порнографічно-сексуальних сцен, але любовні виписані з почуттям міри і заворожують своїми натяками на велике і незнищенне. Загребельний ніби закликає читачів стати співавторами зародження чистого почуття в душах людей.
"Розгін" та інші романи доби соціалістичного реалізму були своєрідним перехідним періодом у творчості Павла Загребельного. Це вже потім, у добу національного відродження і незалежності України, він напише свої найвідоміші романи. Тому до "Розгону" слід ставитися саме так, а не інакше, не перевищуючи заслуг письменника, але й не зневажаючи його. Зрештою, це романтичний твір про епоху брежнєвського застою – найбільше, що в тих умовах міг сказати геніальний письменник, творчий доробок якого ми ще належним чином не оцінили. Як на мене, Павло Загребельний мав би належно представляти українську літературу на світовому рівні.
Анатолій ВЛАСЮК
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
