кавові.

Нещодавно гість каврні в якій я працюю,сказав мені правдиву річ.
Цікава у нас так би мовити робота,і працюєш і з людьми спілкуєшся,а як не спілкуєшся і навіть не намагаєшся розмову підтримати,то бариста ти так собі,бо що важливо так це піклування про кожного,коли до тебе приходять то ти мусиш огорнути увагою,іноді пару слів сказати,а іноді лише поглядом посміхнутися,і знаєте того більше аніж достатньо.Коли працюєш багато років,то в людях починаєш розбиратися,бачити наскрізь того хто приходить до тебе.Ти скануєш,спостерігаєш,слухаєш,дивишся,зустрічаєш,фільтруєш,вариш каву,чуєш всіх,вже не нервуєш від великого потоку,встигаєш,розливаєш,перепитуєш,консультуєш,вариш каву,смієшся,стільці поправляєш,стаєш не помітним,молоко збиваєш, розсипаєш,бар протираєш,люди,багато багато людей.Тиша.Час буває завмирає,ти завмираєш в ньому.Аж раптом,відчиняються двері,підводячи голову я вітаю з ледь помітною посмішкою.Плавною ходою,до мене наближаються,невловимим поглядом він роздивляється все навколо,я неначе в зйомках слоумоушн,він все ближче,ще крок,і ось він,дивиться мені в очі,посміхається,мовчки моніторить меню,Ми знаходимося по різні боки барної стійки,в мене раптово пришвидшується сердцебиття ,я відчуваю цю енергію вперше,це не кохання з першого погляду,аж ніяк.Цікавлюся,що бажає мій гість,паралельно,стою сканую,але повний ерор.Я чекаю,як той закоханий персонаж відповіді,а у відповідь я чую:
-Еспресо.
-Еспресо бажаєте арабіка чи ...(я не встигаю запропонувати бленд)
-Арабіка,і будь ласка води.
Його голос гіркуватий,тихий але впевнений.
Арабіка змелюється,моя спина відкрита до нього,я шкірою відчуваю його пильний погляд,думки щодо того,як було б добре мати ще одну пару очей.Чашка.Люди які закохані в еспресо,які загалом обожнюють каву,немає слова яке б вдало їх охарактеризувало,вони як кавова варта.
Я створюю,з рідини і сировини,одне ціле,єдине.Але готуючи еспресо з мносорту чомусь завжди хвилююся.Він питає мене про арабіку,що за сорт варять в нашій кавярні,на якій висоті зростали дерева,рівень обсмаження.В моїй голові паралель,відповісти на бліц,зірвати куш не зплюндрувати ім'я закладу в якому я працюю,адже частково я його обличчя.З запинкою,але відповідаю.Розумію,що такого роду питання чую не щодня,і не кожна людина цікавиться так поглиблено.
-Еспресо для вас
Чашка для нього,я чекаю.Тиша,жодного слова,на фоні грає Майкл і його Billie Jean,якби цокав годинник (якого в кав'ярні немає доречі),я б сказилася,але Майкл завжди змушує мене танцювати тому нога сіпається автоматично.
Вічливий,манірно солодкий,пластичний як віск,без зайвих рухів,він робить ковток води, підносить чашку,починаю розуміти,що не дарма він навіть не використовує цукор.Філіжанка торкається губ,останній погляд  я вловила його,лукаво магнетичний.Очі зімкнулися,його шкіра на шиї пульсує,кава розливається в ньому.
Ковток води.
Ми досі знаходимося по різні боки барної стійки,не друзі і не вороги.В мені жевріє надія,що екзамен я здала,а він залишається мовчазним.Наче в останнє він роздивляється інтерєр,звертає увагу на картину на якій зображена Барселона і памятник Колумбу,переводить погляд на мене,я намагаюся як завжди в незручній ситуації зробити вигляд псевдо діяльності,щось перебираю в руках,але слідкувати за ним не перестаю.
На мить,втрачаю концентрацію,підвожу очі,двері трошки відчинені,його постать щезає,але я встигаю тихо але чітко побажати
-Вдалого дня
Він закляк,певно хотів вислизнути не поміченим,як злодій,що вже отримав бажане,але спіймати його ще можуть.
Його фігура,розсіялася як цвіт абрикосу від весняного вітру,він зник серед кольорових одеж,і метушні.я запамятала лише лице,усміхнене,хитровдоволене,він не прощався,але не обіцяв повернутися..
І як то все розуміти?Відчуваєш себе зпустошеним,через мандраж,але задоволення також присутнє.
Апокаліпсис думок та здогадок,нищить свідомість.Хто ж це був..
І можливо це назавжди залишиться загадкою,ми бачились впереше і скоріше за все в останнє,адже причарувати кавою,до закладу і до себе як до бариста,це велике зусилля,знання,вміння і бажання.
Ти мусиш не тільки тримати хвилю,постійних відвідувачів,але й збільшувати їх кількість.

Я не можу сказати що,таке хвилювання вирує і вирувало в мені постійно.Авжеж,я завжди відчуваю відповідальність,за якість обслуговування,дотримання стандарту,втілення примхи,якщо вона є,вміти догодити-цьому не навчиш,а точніше навчити можна,але ж скільки зіпсованого зерна,розчарувань,деколи навіть сліз ти проходиш перш,аніж навчитися вловити кожну важливу складову і кожну людину,цього хитрого механізму.З часом ти набуваєш вмінь,нервуєш не так,вже знаєш приблизно,що відповісти,як зробити на краще,чого уникнути,і як закохати..І я взагалі до чого веду, створюй якісно-споживай культурно.

Якщо чесно,то я досі хвилююсь,кожну свою зміну.
Доречі таємничий гість повернувся.