|
28 лютого 2014
Оксана Максимишин-Корабель |
Зайшла у світлицю. Встала на коліна
перед образами в синіх рушниках.
Молитва тихенька, одвіку незмінна:
"Господи, рятуй нас! Ти ж - на небесах."
Вбралася в новеньке. Що давно придбала,
( думала із Богом зустрітись в новім).
Сто гривень в кишеньку, що на смерть складала.
Колодку на двері. Прощай, рідний дім.
Дорога далека. На цвинтар би треба,
сказати Михайлу, най завтра не жде.
Три роки минуло, як він уже в небі,
Вона ж кожен день йому квіти несе.
- "Куди така вбрана? Неначе до Храму,"
сусіда з-за хвіртки навпочіпки став.
- "Іду я в столицю. Поцілую ту браму,
й Михайлів Собор, що людей рятував
Ти завтра піди на могилу до мого,
скажи, що поїхала в Київ стара.
І передай: там потрібна підмога,
тим, хто повстав, щоб Вкраїна була.
Спати не можу. Пече мене в грудях,
най ліпше мене ті анцихристи вб'ють.
Копали, били, скакали по людях...
Сусідо, скажіть, як з гріхом тим жиють?"
| 1 | 4717 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
