Катерина Осмяловська

Вона — з не дуже заможної родини дворянсько-шляхетського коріння, Її батька, Олександра Матвійовича, за участь у студентських протестах виключили з четвертого курсу гірничого інституту СПб. Не довго думаючи, він подався статистом до Полтави, згодом приїхала і його молода дружина Клавдія Костянтинівна. Клімат в Україні був здоровий, сприяв продовженню роду людського, так у Осмяловських з'явилося четверо донечок і синочок.

Народилася Катерина Осмяловська 26 листопада 1904 р. в Полтаві.
  Прекрасна співуча Полтава, зелені вулички, старезні липи і театр. Батьки Осмяловських були справжніми "фанатами" сцени: успішно виступали в аматорських гуртках, не пропускали жодної вистави. Так театр увійшов у життя Катрі.

Перша світова внесла свої корективи: у грудні 1916-го родина переїхала до Катеринослава (нині Дніпро), через рік – Київ. 14-річна Катря вчилася у сьомому класі гімназії (тоді – трудової школи) і одночасно – на театральних курсах. Після трудшколи 1919 року дівчина вступила до Вищого музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. Художнім керівником курсу був Олександр Загаров, головний режисер Першого державного українського театру ім. Т. Шевченка. На шевченківській сцені відбувся акторський дебют Катерини Осмяловської: спочатку у масовці, а на другому курсі роль Оксани у "Гайдамаках" Т. Шевченка (реж. Лесь Курбас) – перший успіх молодої актриси.
  Там же, в Першому Державному театрі імені Тараса Шевченка в 1921-му Катруся Осмяловська зустріла Його.
  Він — Лесь (Олександр Васильович) Липківський, син священика, першого митрополита Української автокефальної православної церкви, котрий, однак, не нав'язував дітям жодної життєвої дороги. Лесь у 17 років уже займався в акторській студії при Молодому театрі "Кийдрамті" під орудою того ж Курбаса.

Театр ім. Т. Шевченка багато гастролював Україною: Дніпропетровськ, Полтава, Харків, Черкаси, Чернігів… Вінчалися молоді 23 листопада 1923-го на гастролях у Пирятині, прожили разом 62 роки. 1925-го року подружжя перейшло на роботу у Донбаську філію театру ім. І. Франка, де К. Осмяловська і Л. Липківський працювали близько року.
  Початок театрального сезону 1926 року – новий етап життя акторів – вони вступили до трупи Одеської Держдрами. Одесити полюбили Есмеральду у виставі "Собор Паризької богоматері" В. Гюго, – образ, який розкрив характер обдарування актриси.



1930 року вони разом з Л. Липківським прийняли запрошення Гната Юри і вступили до трупи Київського театру ім. І. Франка.

1936 р. на кіностудії "Українфільм" Іван Кавалерідзе відзняв перший український звуковий фільм "Наталка Полтавка", де вперше актори співали "під фанеру".
 

kinopoisk.ru

Це була екранізація однойменної п'єси Івана Котляревського (аранжування музики Миколою Лисенком). У комедії Наталку грала Катерина Осмяловська, яка жодного разу не посміхнулася, бо попри щасливий фінал, це драма. Під час зйомок була вагітна. 14 листопада 1936-го Осмяловська народила сина Костянтина, онука митрополита УАПЦ Василя Костянтиновича Липківського, невдовзі розстріляного більшовиками.

У ролі Миколи виступав Степан Шкурат. Колишнього працівника депо з початковою освітою, батька тринадцяти дітей відкрив Іван Кавалерідзе. О. Довженко вважав Шкурата уособленням образу українського селянина і знімав у фільмах "Іван" (1932), "Аероград" (1935), "Щорс" (1939).

4 грудня 1936 року в США відбулася прем'єра "Наталки Полтавки". Фільм Кавалерідзе йшов три тижні (21 день) поспіль у нью-йоркському кінотеатрі "Рузвельт", де навіть голлівудські бойовики не трималися довго. Щоденно 8-10 тисяч американців переглядали стрічку.

Дивовижно, але у той же час "Наталку Полтавку" в США зняв емігрант Василь Авраменко, танцівник і хореограф. Він мав власну кінокомпанію — "Перша говоряча українська фільма".

Обидві картини показували майже одночасно. Фільм Кавалерідзе, зроблений під радянською цензурою, без англійських титрів, переміг.

Актори жили родиною й театром. Але 1963 рік, "спущена" з гори директива щодо "омолодження" кадрів — відправила на пенсію групу провідних акторів театру ім. І. Франка. Не кланялася, не просила. Більше тридцяти років не давала інтерв'ю, не фотографувалась. Катерина зайнялася онуками, донечками сина Костянтина, адже їхнє "дитя лаштунків" стало професором, доктором технічних наук.