Картини Івана Гончара як окремий вид самобутнього мистецтва

28 листопада 2018
Олена Українка

Народне мистецтво Іван Макарович Гончар осягав змалку. Він народився у селянській родині на благословенній шевченківській землі. Селянський побут, звичаї та одяг, сільський краєвид і будівлі, художня творчість народу були його життям, навіть тоді, коли навчався у Київській художньо-промисловій школі. Змалку відображав навколишнє, кохаючись у ліпленні та малюванні. А ставши скульптором-професіоналом, об’їздив усю Україну з метою побачити, замалювати, а також якомога більше зібрати кращих зразків народної творчості. Згодом його колекція настільки зросла, що він свою оселю перетворив на справжній музей, який став «домашньою академією» художника.

Вивчаючи і популяризуючи художню спадщину українців, поряд з іншими роботами Іван Гончар створив і серію темперних та акварельних картин «Українські народні типажі у місцевому національному вбранні другої половини XIX – початку XX ст.». Високомистецькі народні строї у творах Гончара відображені з науковою точністю. Стрункі постаті гармонійно вписані в українські краєвиди, а мелодійний, ліричний пейзаж, залишаючись типовим, є водночас характерним для певної місцевості. Основні ознаки народного живопису – образність, декоративність, колоритність, яскравий оптимізм і монументальність – стали особливістю мистецтва художника. Його картини, що передають красу нашої землі, людей та художньої творчості, – це воістину глибинно народне мистецтво.

 

 

 

Головною метою автора було відтворити антропологічний та історико-етнографічний образ українського народу в його житті та побуті.

Щоб передати найдрібніші деталі народного одягу, художник зображує постаті на передньому плані картини, на повен зріст і майже на всю висоту композиції. Проте це не є змалюванням лише костюма, бо люди у цьому вбранні – живі, в невимушених позах, з природними рухами і жестами. Природності зображення сприяє також розташування людей у пейзажі (інколи – в інтер’єрі): біля перелазу, церкви, у лузі чи на городі, біля воза, тину чи над ставом, з сопілкою, квіткою, брилем чи хусткою в руках, навпроти стіни, прикрашеної килимом чи рушниками. Художник застосовує дві манери подання образів: він показує своїх героїв у дії, русі – у побуті чи у святкових обрядах (зустрічі і побачення, гра на музичних інструментах, танці, робота і т. ін.), а також відштовхується від традицій народного мистецтва, коли звернуті просто на глядача люди не позують, а предстоять перед ним. Дві манери Іван Гончар використовує і в живописі.

Відображаючи мистецтво народного вбрання, він послуговується локальними чистими кольорами, без складної тональної їх розробки, не прагне неодмінно відтворити об’ємність, гнучку пластичність форми. Зате у змалюванні пейзажу він дотримується правил перспективних скорочень і найтонших, здебільшого поступових, погасань чи розпаленькольору, вдається до тонального живопису.

Однак і та, і інша живописні манери для художника не догма. Він застосовує їх вільно, як засоби найефективнішого показу образів народу. А тому передача світла і тіні на локальних кольорах часто створює певне їх нюансування. І тут «неживописний» стиль художника набуває відтінків, стає живописним. Документальна ретельність І. Гончара, передача руху, стану і певною мірою настрою людини, професійне знання анатомії, пластики людського тіла, уміння точно передати колір і тон, використання принципів тонального живопису – все це у поєднанні з характерними для народної творчості декоративністю, площинністю, композиційною гармонійністю, чіткою силуетністю, спрощеною сюжетністю та ще із застосуванням напису на картині утворює своєрідний синтез професіонального та народного мистецтва.

Картини з народними типажами у художника сповнені дійства, в них усе підпорядковане звеличенню людей. Навіть у звичайних життєвих ситуаціях його герої зображені піднесено. І. Гончар відтворив краще в людях: почуття власної гідності, красу, силу. У дівчат і жінок підкреслені м’який ліризм, привабливість, благородство, у чоловіків – мужність, міць, героїчна вдача. Поєднані фізична і духовна краса. Звеличенню образів підпорядковано і подачу їх у картинах, де застосовано низький горизонт і далекі обрії, що монументалізує постаті. Герої творів художника – це вільний, самобутній і самодостатній, талановитий і красивий народ.

Яскрава, самобутня серія малюнків заслуженого діяча мистецтв УРСР, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка Івана Макаровича Гончара є вагомим внеском як в українську етнографію, так і в національне образотворче мистецтво.

Підготував мистецтвознавець Володимир Підгора для НЦНК "Музей Івана Гончара"

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Краса і велич українських традицій очима Марії Корнілевської
Мистецьке об'єднання dotART у співпраці з арт-платформою Exhibit Around та Кафедрою соціології педагогічної культури Краківського Університету запустили фотоконкурс. Марія Корнілевська увійшла до кращих фографів світу, яким вдалось передати життя та побут іммігрантів. Її фотографія, яка була зробленна під час святкування Дня вишиванки у Римі, увійде до каталогу під назвою "Immigrant".
Читати більше