Карл Густав Юнг: Чим більший натовп, тим нікчемніший індивід

14 вересня 2015
Женя Гунчевська
Що відбувається зараз у світі? Що відбувається в нашій країні? Що відбувається в душах людей? Варто подивитися один раз новини, щоб жахнутися: політика держави, неуцтво чиновників, німа згода народу (втім, все як завжди: "народ мовчить"). Ми не любимо політику, але обожнюємо розбиратися в психології мас і бродити закутками колективного несвідомого. Тому, щоби пролити світло на причини божевілля, що панує у світі, ми вирішили опублікувати фрагмент з книги "Нерозкрита самість" Карла Густава Юнга (1957).
 
У главі "Незавидне становище індивіда в сучасному світі" великий швейцарський психіатр намагається розібратися, чому індивід втрачає свої риси і стає жертвою зрівнялівки, як таким абстрактним поняттям як держава і суспільство вдається зайняти місце конкретного індивіда і підпорядкувати своїй політиці сенс і мету його життя, і чому вождь, породжений аморфною масою, найчастіше виявляється не тією рятівною людиною, яка може ясно і розсудливо поглянути на ситуацію, а тим, хто, будучи рабом своїх власних вигадок, "неминуче стає жертвою своєї ж непомірно роздутої его-свідомості".
На нашу думку, хороший ґрунт для роздумів. Отож читаємо Юнга, вчимося критично мислити, ясно бачити, відділятися від натовпу і держави та шукати свою нерозкриту самість.

Незавидне становище індивіда в сучасному світі

Що принесе з собою майбутнє? З незапам'ятних часів це питання цікавило людину, хоча і не завжди в однаковій мірі. Історія свідчить, що людина з тривогою і надією звертає свій погляд у майбутнє в часи фізичних, політичних, економічних і духовних потрясінь, коли народжується безліч надій, утопічних ідей та апокаліптичних видінь. Пригадуються, наприклад, хіліастичні очікування сучасників імператора Августа на зорі християнської ери чи духовні зміни на Заході, що супроводжували кінець першого тисячоліття від Різдва Христового.

У наш час, коли наближається до кінця друге тисячоліття, ми знову живемо у світі, переповненому апокаліптичними образами загального знищення. Яке значення має розподіл людства на два табори, символом якого є "Залізна Завіса"? Що буде з нашою цивілізацією і з самим людством, якщо почнуть вибухати водневі бомби або якщо духовна і моральна темрява державного абсолютизму поглине всю Європу?
 
У нас немає жодних підстав вважати можливість такого результату малоймовірною. У будь-якій країні Заходу існують невеликі групи підривних елементів, які, використовуючи нашу гуманність і прагнення до правосуддя, тримають напоготові сірник біля бікфордового шнура, і зупинити поширення їхніх ідей може тільки критичний розум окремого, найвищою мірою розвиненого і розумово стабільного шару населення. Не слід переоцінювати "товщину" цього шару.
 
У кожній країні вона різна, залежно від національного темпераменту населення. Крім того, "товщина" цього шару залежить від рівня освіти в даній конкретній країні та від надзвичайно сильних чинників економічного і політичного характеру. Якщо в якості критерію використовувати плебісцит, то за найоптимістичнішими оцінками "товщина" цього шару складе сорок відсотків від загального числа виборців.

Але й більш песимістична оцінка буде цілком виправданою, оскільки дар здорового глузду і критичного мислення не належить до найбільш характерних відмітних особливостей людини, і навіть там, де він дійсно має місце, він не є постійним і непохитним, і, як правило, слабшає у міру розростання політичних груп. Маса пригнічує проникливість і вдумливість, на які ще здатна окремо взята особистість, і неминуче призводить до доктринерскої та авторитарної тиранії, варто тільки конституційній державі дати слабину.

Використання раціональних аргументів може мати шанси на успіх лише в тому випадку, якщо емоційність у даній конкретній ситуації не перевищує певного критичного рівня. Якщо пристрасті виходять за межі критичного рівня, то зникає будь-яка можливість того, що слово розуму вплине, і на зміну йому приходять гасла та ілюзорні бажання-фантазії. Тобто настає своєрідне колективне безумство, яке швидко перетворюється у психічну епідемію. У таких умовах на верх підіймаються ті елементи, які в епоху правління розуму вважаються асоціальними й існування яких суспільство лише терпить.
 
Такі індивіди ні в якій мірі не є рідкісними незвичайними екземплярами, яких можна зустріти лише у в'язниці або психіатричній лікарні. За моїми оцінками, на кожного явного божевільного доводиться, як мінімум, десятеро прихованих, безумство яких рідко проявляється у відкритій формі, а погляди і поведінка, при всій зовнішній нормальності, непомітно для їхньої свідомості піддаються впливу патологічних і збочених факторів.
 

econet.ru

З цілком зрозумілих причин, не існує такої медичної статистики прихованих психозів. Але навіть якщо їх кількість буде трохи менше, ніж у десять разів перевищувати кількість явних психопатів і злочинців, їх невелика, відносно загальної маси населення, кількість з лишком компенсується значною небезпекою цих людей.
 
Їх розумовий стан нагадує стан групи, що перебуває в колективному збудженні, і підпорядковується упередженим оцінками і бажанням-фантазіям. Коли такі люди знаходяться у своєму середовищі, вони пристосовуються одне до одного і, відповідно, відчувають себе, як вдома. На своєму особистому досвіді вони пізнали "мову" ситуацій такого роду і знають, як ними управляти. Їхні ідеї-химери, підживлені фанатичним обуренням, волають до колективної ірраціональності та знаходять у ній родючий ґрунт; вони висловлюють всі ті мотиви і все те невдоволення, які у більш нормальних людей приховані під покровом розсудливості та проникливості. А тому, незважаючи на їх малу у відсотковому відношенні кількість, вони являють собою велику небезпеку, як джерела зарази, саме тому, що так звана нормальна людина володіє тільки обмеженим рівнем самопізнання.
 
Більшість людей плутає "самопізнання" зі знанням своєї усвідомлюваної его-особистості. Будь-яка людина, у якої є хоч якась его-свідомість, не сумнівається в тому, що вона знає самого себе. Але его знає тільки свій вміст, і не знає несвідомого і його вмісту. Люди визначають своє самопізнання мірою знання про себе середньої людини з їх соціального оточення, але не реальними психічними фактами, які, здебільшого, приховані від них.
 
У цьому сенсі душа подібна тілу, про фізіології та анатомії якого середня людина теж мало що знає. Хоча пересічна людина і живе в тілі та з тілом, але більша його частина їй абсолютно невідома, і для ознайомлення свідомості з тим, що відомо про тіло, потрібне спеціальне наукове знання. Я вже не кажу про те, що "не відомо" про тіло, але що, тим не менш, існує.
 
Отже те, що прийнято називати "самопізнанням", на справді є дуже обмеженим знанням, більша частина якого залежить від соціальних чинників, від того, що відбувається в людському психе. Тому у людини завжди виникає упередження, що певні речі відбуваються не "з нами", не "в нашій родині" або не з нашими друзями та знайомими. З іншого боку, у людини виникає не менш ілюзорне переконання щодо наявності у неї певних якостей, і ця переконаність лише приховує справжній стан речей.
 
У цій широкій зоні несвідомого, яка надійно захищена від критики і контролю свідомості, ми абсолютно беззахисні, відкриті всім видам психічного впливу і психічних інфекцій. Як і при небезпеці будь-якого іншого типу, ми можемо запобігти ризику психічної інфекції тільки в тому випадку, якщо будемо знати, що саме буде атакувати нас, а також, де, коли і яким чином відбудеться напад. Оскільки самопізнання це питання знання конкретних фактів, то теорія тут навряд чи може допомогти.
 
Бо, чим більше теорія претендує на свою універсальну істинність, тим менше вона здатна стати підставою для правильної оцінки окремих конкретних фактів.
 
Будь-яка заснована на життєвому досвіді теорія неминуче є статистичною; вона виводить ідеальну середню величину і відкидає всі винятки по обох краях шкали, замінюючи їх абстрактним змістом. Ця теорія цілком істинна, тільки в житті справи йдуть не завжди відповідно до неї. Незважаючи на це, абстрактний сенс теорії фігурує в якості непорушного фундаментального факту. Будь-які винятки крайності, хоч і є не менш реальними, в теорію взагалі не включаються, бо спростовують одне одного.

Наприклад, якщо я обчислю вагу кожного камінчика на вкритому галькою пляжі та отримаю середню вагу п'ять унцій, то ця цифра мало що зможе мені сказати про реальну природу гальки. Будь-кого, хто на підставі моїх пошуків вирішить, що зможе з першої спроби підібрати камінчик вагою в п'ять унцій, чекає серйозне розчарування. І справді, може статися так, що і після довгих годин пошуків він так і не знайде камінчика вагою точно в п'ять унцій.
 
Статистичний метод показує нам факти у світлі ідеальної середньої величини, але не дає нам уявлення про їх емпіричну реальність. Незважаючи на те, що середня величина, поза сумнівом, відображає певний аспект реальності, вона може підступно фальсифікувати істину. Це насамперед належить до теорій, заснованих на статистиці. Тим часом, відмінною рисою факту є його індивідуальність. Грубо кажучи, реальна картина складається тільки з винятків із правила і, відповідно, в абсолютній реальності повністю панує неправильність.
 
Про це слід згадувати кожного разу, коли мова заходить про те, що теорія може бути провідником на шляху самопізнання. Не існує і не може існувати ніякого самопізнання, заснованого на теоретичних припущеннях, оскільки об'єктом цього пізнання є індивід - відносний виняток і феномен "неправильності". А тому, характерні риси індивіда не є універсальними і правильними, а, скоріше, унікальними. Його слід сприймати не як стандартну одиницю, а як щось унікальне і єдине у своєму роді, що, в принципі, не можна пізнати до кінця і не можна порівняти з чим-небудь ще.

У той же час, людина, як представник роду людського, може і повинна бути описана, як статистична одиниця; в іншому випадку про неї не можна буде сказати нічого загального. Для вирішення цього завдання її слід розглядати як одиницю порівняння. Результатом цього є універсально правильні антропологія і психологія з абстрактною фігурою людини
 
Під впливом наукових припущень не тільки психе, але й індивідуальна людина і навіть індивідуальні події стають жертвами "зрівнялівки" і "стирання відмінностей", які спотворюють картину реальності, перетворюючи її в концептуальну середню величину. Ми не повинні недооцінювати психологічний вплив статистичної картини світу: вона відкидає індивіда, замінюючи його безликими одиницями, які збирає в масові формації. Замість конкретного індивіда ми маємо назви організацій і, як кульмінацію, абстрактну ідею Держави, як принципу політичної реальності. При цьому моральна відповідальність індивіда неминуче замінюється державними інтересами raison d'etat (Державна необхідність, благо держави (фр.) - Прим. Ред.). Замість моральної і розумової диференціації індивідів ми маємо добробут суспільства і підвищення життєвого рівня.
 
Мета і сенс індивідуального життя (яка є єдиним реальним життям) полягає вже не в індивідуальному розвитку, а в політиці Держави, яка нав'язується індивіду ззовні і полягає у втіленні в життя абстрактної ідеї, яка має тенденцію притягувати до себе все життя. Індивіда все більше позбавляють права на прийняття морального рішення про те, як йому слід прожити його ж власне життя. Його годують, одягають, навчають і дисциплінують, як одиницю суспільства, його селять у відповідну одиницю житла і приносять йому задоволення в тій формі, в якій їх сприймає натовп.

Правителі, в свою чергу, є такими ж одиницями суспільства, як і піддані, і відрізняються від останніх тільки тим, що являють собою рупор державної доктрини. Їм зовсім не обов'язково володіти здоровим глуздом, вони можуть просто бути хорошими фахівцями, зовсім марними поза сферою їх спеціалізації. Державна політика визначає, що слід викладати і що слід вчити.
 
Найбільш всемогутня доктрина Держави почасти стає жертвою людей, що займають в уряді найвищі пости, зосередили у своїх руках всю владу і маніпулюють в інтересах держави. Будь-яка людина, що потрапила, чи то шляхом чесних виборів, чи то з примхи долі, на один з таких постів, більше вже нікому не підпорядковується; вона сама є "політикою держави" і може слідувати у визначеному нею самою напрямку.

Слідом за Людовіком XIV вона може сказати: "Держава це я". Виходить, вона є єдиною або, принаймні, однією з тих дуже небагатьох індивідів, які могли б використовувати свою індивідуальність, якби тільки знали, як відокремити себе від доктрини Держави. Однак, вони, як правило, є рабами своїх власних вигадок. Подібна однобокість завжди психологічно компенсується несвідомими підривними тенденціями.

Рабство і бунт невіддільні одне від одного. У результаті боротьба за владу і підозрілість пронизують весь організм від верхівки до самого низу. Більше того, прагнучи компенсувати свою хаотичну безформність, маса завжди породжує "вождя", який, як вчить нас історія, неминуче стає жертвою своєї ж непомірно роздутої его-свідомості.
 
Такий розвиток подій стає логічно неминучим в той момент, коли індивід з'єднується з масою і перестає бути індивідом. Крім агломерації величезних мас, в яких індивід розчиняється в будь-якому випадку, однією з головних причин психологічної масової свідомості є науковий раціоналізм, який позбавляє особу основ її індивідуальності та її гідності. Як соціальна одиниця, особистість втрачає свою індивідуальність і стає простою абстрактною статистичною величиною. Вона може грати тільки роль легко замінної і абсолютно незначної "деталі". Якщо на неї дивитися з боку і раціонально, то саме цим вона і є, і з цієї точки зору абсолютно абсурдними будуть міркування про цінність або значення індивіда. І справді, навряд чи можна собі уявити, як у людини може бути індивідуальне гідне життя, якщо істинність прямо протилежного твердження зрозуміла, як божий день.
 
Якщо дивитися на індивіда з цієї точки зору, то його значення дійсно зменшується, і кожен, хто захоче оскаржити це твердження, швидко виявить недостатність аргументів. Той факт, що індивід відчуває себе самого або членів своєї сім'ї, або близьких друзів значними особистостями, тільки підкреслює дещо комічну суб'єктивність його відчуттів. Бо, що означають кілька людей в порівнянні з десятьма тисячами або сотнею тисяч, не кажучи вже про мільйон? Мені згадується глибокодумне висловлювання одного мого приятеля, з яким ми застрягли у величезному натовпі. Він тоді несподівано вигукнув: "Ось тобі найнадійніша підстава для втрати віри у безсмертя: вся ця купа народу хоче бути безсмертною!"
 
Чим більше натовп, тим нікчемніший індивід. І якщо індивіда переповнить відчуття власної меншовартості і безсилля, і він відчує, що його життя втратило сенс, який, врешті-решт, не тотожний добробуту суспільства і високому рівню життя, отже він вже близький до того, щоб стати рабом Держави і, сам того не бажаючи і не підозрюючи, її прихильником.

Людині, погляд якої звернений тільки в зовнішній світ, і яка зіщулюється при вигляді "великих батальйонів", нічого протиставити тій інформації, яку їй повідомляють її органи чуття і її розум. Саме це зараз і відбувається: ми всі заворожено схиляємося перед статистичними істинами і великими числами; нам щодня повідомляють про нікчемність і марність індивідуальної особистості, якщо вона не представлена ​​і не персоніфікована якоюсь масовою організацією. І навпаки, ті персонажі, які з поважним виглядом ходять по світовій сцені та голоси яких доносяться до всіх і кожного, некритично мислячій публіці представляються піднесеними наверх на хвилі якого-небудь масового руху або громадської думки. Відтак натовп або аплодує їм, або проклинає.
 
Оскільки тут домінуючу роль відіграє масове мислення, то немає впевненості в тому, чи висловлюють ці люди свою думку, за яку вони несуть персональну відповідальність, або ж вони є всього лише рупором, що висловлює думку колективу.
 
У таких умовах навряд чи можна дивуватися тому, що індивіду все важче сформувати думку про самого себе, і що відповідальність стала максимально колективною, тобто індивід зняв її з себе і делегував колективу. Таким чином, індивід все більше і більше стає функцією суспільства, яке, у свою чергу, узурпує функцію носія реального життя, хоча, насправді, суспільство є не що інше, як абстрактна ідея, накшталт ідеї Держави. Обидві ці ідеї уречевлені, тобто стали автономними. Держава, особливо, стала напівживою істотою, від якої всі чогось очікують. Насправді ж, вона - це всього лише камуфляж для тих індивідів, які знають, як нею маніпулювати. Так що конституційна Держава сповзає в примітивну форму суспільства, форму комунізму первісного племені, де кожен є суб'єктом автократичного правління вождя чи олігархії.
 
(1957 р.)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше