Кабачок Володимир

Козаки казали, що вуса – честь, а більшовики додавали, що за вуса "можна сесть". Саме за вуса отримав перший досвід арештанта бандурист Володимир Кабачок. Якщо не чули цього імені, то послухайте…
 

 
Знайшовся він 28 липня 1892 р. у с. Петрівці на Полтавщині у незаміжньої дівиці Єфросинії Кабачкової, яка наймитувала у священика та не видала імені партнера. Відвезла безбатченка в сусіднє село Слобідку до сестри, де сирота жив, як горох при дорозі: хто не пройде, той і вскубне. Коли мати влаштувалася кухаркою у Полтаві, то забрала малого до себе. А там співучого кришенятка помітили одразу: семилітнім Влодко співав у Полтавському архієрейському хорі.

Тихе, надзвичайно чемне дитя навчалося у Полтавському музичному училищі, потім вступило до Московської консерваторії по класу контрабаса. Та перша світова все обірвала: юнака забрали до війська, згодом комісували за станом здоров’я. До консерваторії шляхи закриті, довелося повернутися до Полтави. Там він знайшов гарну квартиру в удови головного інженера Полтавської електростанції Віри Попової-Сологуб. Життя налагодилося: Володимир одружився з Вірою, удочерив Ніну, доньку від першого шлюбу, за два роки народився син Микола. Володимир Кабачок став регентом полтавського собору, викладачем співів у школах.

У 30 років зацікавився бандурою настільки серйозно, що став основоположником та керівником Полтавської капели бандуристів, яка спочатку збиралася у нього вдома, потім — у залі трудової школи. За консультаціями В. Кабачок звертався до Гната Хоткевича, який на той час найкраще володів цим інструментом. За чотири роки капела успішно виступила в Харкові, отримала назву Зразкова капела бандуристів Української РСР.

А в січні 1934 р. арешт, після 4 місяців "за недостатньою кількістю доказів" його звільнили. Найбільше слідчі дорікали Володимирові Кабачку "шевченківськими" вусами, інших обвинувачень не висунули. Згодом проходив у справі колишнього учасника Полтавської капели І.Борця.
 
wikipedia.org
 
У ті часи люди вже шепотілися, що йде полювання на українців, тому найкраще ховатися в Росії. В.Кабачок виїхав до Ленінграда, влаштувався в театральний оркестр, забрав до себе сина Миколу. Як усі ми, він мав підробітки: грав у паркових оркестрах, а для душі – при клубі підприємства "Експортліс" організував український хор, згодом – капелу бандуристів, для роботи якої Володимир їздив на Полтавщину та привіз 12 бандур. За цю "націоналістичну діяльність" українець отримав десять років Колими. На золотомийному промислі один із чекістів, який проводив "списання" смертельно хворих, виявився колишнім учнем В. Кабачка: у грудні 1942-го його звільнили.

Знаючи, що син – студент Ленінградської консерваторії, яку евакуювали до Ташкента, Володимир Кабачок поїхав у Середню Азію. Та син уже був на фронті…



І українець поїхав до Києва, оселився в напівтемній, сирій кімнатці комуналки на вул. Володимирській, 51. В. Кабачок викладав у музичному училищі, згодом — у консерваторії. Керував оркестром хору Григорія Верьовки. Син Микола повернувся з війни, закінчив Ленінградську консерваторію, працював головним режисером у театрах Львова, Києва, Новосибірська, Донецька, викладав у київському Інституті театрального мистецтва.

На той час імідж В. Кабачка дещо змінився: голомозий, бо облисів і втратив зуби у колимському засланні, з ясно-блакитними очима, з "шевченковими" вусами та пишною білою бородою. Сусідки помітили, що до "діда" ходять молоденькі дівчатка. Дійсно, з 1949 року В. Кабачок збирав у себе вдома трьох 15-літніх студенток-безбатченків із бандурами: Ніна Павленко, Валентина Третьякова і Тамара Поліщук. Створив перше тріо бандуристок, у якому дівчата співали на три голоси й акомпанували собі на бандурі. Такого ще ніхто не чув, це була ідея Володимира Кабачка. Учитель і підгодовував дівчаток, і купував їм одяг для виступів.
 
uahistory.com
 
Потім почалися подорожі тріо Європою. На Варшавському фестивалі молоді 1955 року дівчата вибороли "золото". Та, повертаючись до Києва, дівчата провідували Володимира Андрійовича в його невеличкій кімнаті. Раз, коли він виїхав улітку за місто на відпочинок, вони зробили в його комірчині ремонт. І хоч здоров’я Володимира Андрійовича дедалі погіршувалося (відмовляли нирки), він не полишав занять із учнями, продовжував писати самовчитель «Школа гри на бандурі". А, коли зовсім зліг, попросив:

— Плакати не треба. Єдине, що хочу, то, як поховаєте, заспівайте тихесенько на моїй могилі "Думи мої, думи мої". Це буде найкращий спогад про мене.

15 червня 1957 р він помер у своїй кімнаті. Самовчитель Володимира Кабачка — справа всього його життя, вийшов по смерті бандуриста.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фестивалі, які пройдуть цього літа в Україні
Друзі, літо набирає обертів, а це означає, що починаються літні фестивалі. Ua Modna підготувала для вас корисну інформацію, які заходи необхідно відвідати в Україні, хто стане головними хедлайнерами та багато іншого. Детальніше в статті.
Читати більше