Українська армія народжується і... захищає

10 квітня 2015
pylypiv
У дюжині ще не розв’язаних, але нагальних і потрібних, як повітря, для України реформ дуже гострим і злободенним залишається питання зміцнення обороноздатності країни. Чи спроможна українська держава захистити себе, дати гідну відсіч у випадку повномасштабного (на півночі і півдні) наступу, який, ймовірно, може розгорнути російський агресор?

Відповісти ствердно на це важко. Ресурсний потенціал військової російської машини неспівставний з нашим, а справжня сучасна українська армія ще не народилася, вона тільки постає в боях, утверджується в суворих обставинах гібридної і брутальної війни, формується як єдиний організм, який, однак, до викликів далеко не класичних способів поневолення та загарбання територій ще не готовий.

Зокрема, відсутні чітка концепція створення сучасної армії, перспективне бачення її базових основ, стратегічних союзників, пріорітетів. Йде мова про принципово нові збройні сили зі спеціальними військами, здатними адекватно відповідати на агресію, діяти на випередження, бути мобільними, високотехнічно забезпеченими.

Дякувати Богові, що розпочалися процеси з будівництва українського війська за активної участі та підтримки самого суспільства: з числа патріотів (україно- і російськомовних) сформувалися перші батальйони Національної гвардії, з готових ціною власного життя боронити країну, укомплектовувались і нині поповнюються добровольчі підрозділи ("Айдар", "Донбас", "Дніпро 1", "Січ", "Азов"), український добровольчий корпус "Правий сектор", батальйони територіальної оборони з Галичини, Волині, півдня і півночі. Сьогодні всі сили, спільно з підрозділами ЗСУ, протистоять бандитським угрупуванням російських найманців і регулярним військовим одиницям РФ на Донеччині і Луганщині.

Окремо треба сказати про масовий волонтерських рух. Він, з Божою поміччю, несе левину ношу із забезпечення українських героїв харчами, одягом, спецоснащенням тощо. І ще не менш важливий фактор – величезні потуги світового українства. Їм (в усіх куточках планети) низький уклін і щира молитва українців та дяка тим країнам і урядам, які розуміють, з якою небезпекою для світу має нині виклик Україна. Тому підтримка США, Канади, Польщі, Литви, Японії, Австралії, Англії, Німеччини – неоціненні. Українські військові сподіваються, що ці братні країни всіляко допомогатимуть і далі.

Однак поговоримо про інше. На вістрі всіх процесів – внутрішні суспільні мотивації, мобілізаційні можливості. Адже результативна реакція на обстановку, яка складається на сцені військових дій, дозволяє не тільки стримувати ворога, але й зміцнювати армію. На жаль, неповоротка, закцентована на радянський штиб військова структура в Україні, фактично не спроможна швидко перебудовуватись на "марші". І шкодить цьому, передусім, заангажованість, бюрократизм, саботаж, громіздке управління, відсутність якісно нової концепції розбудови армії (зокрема і управлінського апарату). Відсутня державна стратегія і військово-оборонна доктрина з чітким визначенням ворога – Росії.

Звісно, йдеться і про сучасні принципи ведення війни та розбудову ЗСУ за натівськими зразками. Те, що армію слід змінювати невідкладно, позбуватись зайвого генеральського баласту та неефективних структур із забезпечення, зрозуміло всім. Цьогорічна мобілізація, з якої, сподіваємось, урядовці зроблять висновки, не тільки оголила слабкі сторони резервного сегменту армії, самого механізму його задіяння, але й спонукає до пошуку нових підходів у питаннях мобілізації та вибудови максимально ефективних способів поповнення військ контрактниками. Армія сильна не чисельністю, а якістю.

Прорахунки Генштабу в зоні АТО, чисельні жертви під Ілловайськом, відсутність покарання за це відповідальних осіб, призвели до сумнівної здачі Дебальцевого, а в підсумку – і до розчарувань та невдоволень у суспільстві. Факт – чимало галичан не бажають нині воювати. Прості люди таку ситуацію пояснюють не панічним страхом перед росіянами, спадом патріотизму, а своєрідним "бойкотом", недовірою до недалекоглядної військової стратегії нинішніх генералів з Генштабу, які не дорожать життям воїнів. Останні нерідко своєю пасивністю, нерішучістю, зволіканнями лише допомогали ворогові згрупуватись і закріпитись.

Як зізналися (у приватних розмовах) старші офіцери ряду комісаріатів на заході України, мобілізація проходить важко, оскільки нинішній стан цього тилового "фронту" дуже жалюгідний. Наразі, у руках комісарів все гірше з того "кращого", що було і функціонувало у часи "СОЮЗУ". Скорочення армії в період правління "донецьких" - зруйнувало і "накатану" колію мобілізаційного сегменту – правил і принципів за якими працювали військкомати та навіть бази даних про призивників та мобілізованих в запас. А нових підходів, узгоджених між військкоматами і окремими департаментами ЗСУ та підрозділами МВС з кадрових укомплектувань, ще немає. Все – на "алярм".

Бракує кваліфікованих офіцерів у військкоматах в регіонах, техможливостей, в тому числі агітаційних з популяризації контрактної служби, військогового фаху в цілому. Немає переконливої мотивації (грошової) для бажаючих служити Вітчизні за контрактом. Не ведеться така робота з місцевими громадами. А на загальному тлі загострення економічної ситуації, військових дій (перемир'їв, відступів), відсутності конкретних реформ судової влади, прокуратури, реальної і результативної боротьби з корупцією лишень додають невдоволення і посилюють зневіру у людей.

Реформи йдуть дуже повільно, зокрема, і в армії, а тому волонтерський рух не розв’яже усіх питань з розбудови війська. Люди кажуть – пора повернутися лицем до фронту: задіяти всі підприємства оборонного комплексу, науковий потенціал, адже армія чекає нових технічних розробок, сучасного озброєння.

Що думають з цього приводу ті, що боронять країну на Донбасі? Чи охололи їхні героїзм та патріотизм? Приміром, Григорій Семанишин ("Семен"), Володимир Пчолкін ("Джміль") та Володимир Дубів ("Жолудь") – кіборги, бійці розвідувально-диверсійної групи, добровольці одного з підрозділів "Правого сектору" – мешканці Богородчанського району з Івано-Франківщини, як і більшість побратимів, вірять у свою перемогу.

Сьогодні вони захищають позиції в с. Піски поблизу Донецького аеропорту. Там щодень гаряче, але оптимізму прикарпатці не розгубили, бо пережили і побачили на фронті багато. Їхній бойовий шлях розпочинався від Ілловайська. Від держави хлопці не отримують ані платні, ані амуніції, ані озброєння. Лише братська підтримка та бойове злагодження з іншими добровольчими підрозділами, в тому числі й ЗСУ, дозволяють бійцям відважно воювати і бути завжди "на готові". Добровольці добре поінформовані, знайомі з логістикою, розуміються на тому, що потрібно для армії в першу чергу, щоб вона стала сучасною, незламною.

Не згрішу, але перші їхні побажання, адресовані військовому керівництву. Вони аргументовано доводять, що втрат і поразок було б менше, якби на всіх рівнях командири дбали за життя бійців, оперативно реагували на запити бойових підрозділів, позбулися бюрократизму і пам'ятали, що у важкий час служити народові – за честь, а шукати користі у війні – зрада. Тоді не було би бракованих боєкомплектів, свіжо пофарбованої, але неякісно відремонтованої техніки.

"Армія має рішуче очиститись від ворогів, корупціонерів, непрофесійних офіцерів, кар’єристів", - кажуть бійці. Військовим інтендантам потрібно вчитися у волонтерів, які не шукають зиску у непростий час. Чи хотіли би після перемоги служити в Збройних силах? Відповідають "так". За умови, звісно, що до того часу військо очиститься від радянських болячок і наблизиться до натівських стандартів.
 
Богдан Пилипів
 
П.С.: Світлини автора та волонтера В. Ликтея
 
Фото: с. Піски:

1 – неподалік аеропорту
2 – до бійців приїхали волонтери з Рожнятівщини (Прикарпаття)
3 – бійці "Правого сектору" під час короткотермінової відпустки у гостях на Рожнятівщині
4 – на бойових позиціях в с. Піски
5 – на бойових позиціях в с. Піски
6 – на бойових позиціях в с. Піски
7 – фронтове с. Піски 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше