Іврит: воскресіння з мертвих (закінчення)

20 березня 2018
Влодко

(закінчення)

Історія воскресіння івриту має свою специфіку, оскільки суб'єктом цього процесу був не цілий народ, як то мало місце при спробах ревіталізації інших мов, а найбільш пасіонарна (при тому, можливо, не найбільш типова) його частина. Перші алії* стали механізмом відбору з природного розмаїття національних типів тих, хто задля світлої мети був готовий їхати в дику країну й обробляти її землю, повсякчас тримаючи поряд із мотикою напоготові рушницю. Більшість мігрантів усвідомлювали, що така крута зміна в їхньому житті неминуче потягне за собою відповідну зміну і мовного оточення. Крім того, прибульці з різних країн об'єктивно потребували спільної мови і принаймні в кожній їхній групі були особи, які знали іврит.

Стихійні спроби його використання в побутовому спілкуванні на вулицях і базарах почалися ще до прибуття Бен-Єгуди… 

Тим не менш, за першої алії (1882-1903 рр.) до відродження мови було ще ген далеко. Досягненням цієї епохи стало утворення в Ерец-Ісроель мережі єврейських землеробських поселень мошавот (в однині – мошав), кожне з яких мало власну івритську школу. Педагогам довелося долати численні труднощі – такі як сливе тотальний брак підручників та посібників; небажання батьків навчати дітей непрактичною мовою і невирішеність багатьох фонетичних та лексичних проблем у самій мові. Вчителі та активісти заохочували дітей говорити на івриті поза стінами шкіл, проте тут успіхи довший час були незначними. Так, у 1902 р. дружина Бен-Єгуди спекла святковий торт на честь появи в Єрусалимі десятої (!) родини, яка в сімейному спілкуванні повністю перейшла на іврит. Аж 10 сімей за 20 років подвижницької праці реформатора – було від чого прийти у відчай.

Прорив івриту в публічний простір відбувся лише за другої алії (1904-1914 рр.). У цей період у мошавах утворилися соціально та світоглядно однорідні молодіжні спільноти, для яких іврит став звичною мовою публічних практик. З другого боку, в країну почали прибувати івритські письменники з галуту, що дало поштовх розвиткові власної літератури. В 1909 р. було засновано Тель-Авів – перше єврейське місто в Ерец-Ісроель, адміністрація якого від початку послугувалася винятково івритом. А невдовзі перед Єрусалимським судом постав… перший злодій, який розмовляв на івриті! Піонери мовного відродження трудилися, ясна річ, не для злодіїв, однак цей факт красномовно свідчив, що використання мови стає природним явищем, незалежним від поточних політичних та ідеологічних розкладів.

У 1910 р. побачив світ перший написаний на івриті підручник математики. Тоді ж створено Комітет івриту, який став зародком пізнішої Академії мови. Новий Комітет анонсував свою місію, як "підготовку івриту до використання в якості розмовної мови в усіх галузях життя". А в 1912-му, коли зусиллями та коштами німецьких євреїв у Хайфі було засновано вищу політехнічну школу (сучасний Техніон), протест студентів та викладачів проти німецької мови викладання у новому закладі вилився у потужний страйк, наслідком якого стало переведення цілого навчального процесу на іврит. Явище було безпрецедентним: мовою, якою розмовляли неповні 100 тис. осіб (такою була тоді чисельність ішуву** - й лише близько 40% з них вважали іврит своєю першою мовою), належало читати лекції з будівельної механіки, теорії електричних машин тощо!

Ця т. зв. "війна мов" стала знаковою подією, після якої іврит почали одностайно визнавати національною мовою ішуву. Але цю відносну перемогу годі було вважати остаточною! З приблизно 15 млн тодішніх євреїв лише мізерна частина проживала в Ерец-Ісроель. Єврейські громади, які розмовляли на ідиш, ладіно, російською, арабською, англійською, німецькою та іншими мовами були набагато численнішими, тож чергова хвиля алії могла запросто розчинити в собі надлюдськими зусиллями створений острівець живого івриту. З другого боку, продовження та розширення алії були умовою sine qua non виживання ішуву під пресингом британської адміністрації*** та в атмосфері загострення стосунків з арабським світом.

До краю прибували люди, вкрай відмінні між собою за ментальністю, рівнем добробуту, історичним досвідом, традиціями, трудовими навичками, освітою тощо. Не раз крім самоназви "євреї" цих людей не об'єднувало майже нічого. Лідери громади добре розуміли, як небезпечно за таких умов допустити розкол ішуву на багатих і бідних, упривілейованих та безправних, релігійних і світських, мужніх бійців і безсоромних гешефтмахерів… Вони взяли на озброєння принципи соціалізму, ідеологію кібуца****, засадничо ворожу ідеї приватного збагачення суспільним коштом. Мова іврит добре вписувалася в цю ідеологію – майже всім доводилося вивчати її заново; жодна громада не почувалася упривілейованою чи, навпаки, упослідженою в мовному сенсі. Ніхто з "батьків-засновників" нової держави не розмовляв на івриті від колиски – й усі вони доклали величезних зусиль до її поширення та утвердження!

Втім, прихильники івриту діяли не лише правовими методами та переконанням. У Тель-Авіві постав Легіон Оборонців Івриту, члени якого ходили вулицями й попереджали перехожих, які розмовляли своїми звичними мовами: "Єгуді, дабер іврит!" ("Єврей, говори на івриті!"), або й просто вигукували над вухом: "Рак іврит!" ("Тільки іврит!"). Ідиш, мова східноєвропейської діаспори зазнала правдивого цькування й, зрештою, зійшла на пси в Ізраїлі майже так само, як і в подільських містечках чи нью-йоркському Боро-Парку.

Вже по заснуванні Держави певну небезпеку для івриту становило надання державного статусу арабській мові, якою розмовляє арабська меншина всередині Ізраїлю та численні олім з близькосхідних країн. При тому вивчення цієї мови в школах є обов'язковим, а вся територія Ізраїлю "прострілюється" арабськими медіями. Проте політичний антагонізм та глибока конфесійна й культурна прірва між єврейською й арабською громадами роблять украй малоймовірною скільки-небудь помітну арабізацію ішува.

На початку 90-х рр. ХХ ст. черговим викликом для івриту став масовий приплив до Ізраїлю російськомовних олім з (пост)радянського простору. Часто нарікаючи на дискримінацію й тяжке життя в країнах свого виходу, ці люди проте не раз були налаштовані на відтворення довкола себе атмосфери "совка", зокрема й у мовному сенсі. До того ж вони відрізняються високим освітньо-інтелектуальним рівнем і є активними творцями та споживачами культурно-інформаційної продукції. Лідерам країни наразі вдається зарадити спробам легалізації російськомовності, проте "нелегально" чимало політиків найвищого рангу самі вивчають російську, аби сподобатися своїм новим виборцям. Тим часом тиражі російськомовних видань майже зрівнялися з івритськими й значну кількість послуг нині можна отримати на "великом и могучем"

Але позиції івриту все це навряд чи спроможне підважити – його відродження давно вже стало доконаним фактом. Як у штучно насаджених ізраїльських лісах завелися птахи та лисиці, ягоди й гриби, так і штучно відроджений іврит почав творити власні діалекти, професійні говірки, жаргони… Сьогодні в балачках молодих людей на вулицях Єрусалиму та бульварах Тель-Авіву можна не раз почути сленгові вирази, які б змусили схопитися за серце старого Бен-Єгуду. Але хіба не є ця жива сочиста мова найкращим пам'ятником людині, котра колись лише мріяла зробити іврит такою ж ужитковою національною мовою, як, приміром, французька?

Заставка тексту – плакат з написом "Одна мова – один народ. Вивчай іврит заради дітей своїх!"

*Алія (івр. "сходження") – "повернення" єврея з галуту в Ерец-Ісроель і/або в Єрусалим. Олім (в однині оле) – "ті, що здійснюють алію".

** Ішув – єврейська громада Ерец-Ісроель.

*** По І-ій світовій Британія отримала мандат на управління Палестиною, яку воліла перетворити на ланку своєї колоніальної системи.

****Кібуц – вищий, порівняно з мошавом, тип колективного сільського господарювання. Члени кібуців спільно володіють майном, працюють на полях і фермах, готують їжу, доглядають дітей і хворих, проходять військовий вишкіл тощо. Кібуцники ніколи не становили більше 8-10% чисельності ішува (нині трохи більше 2%), однак політична та військова еліта країни представлена переважно вихідцями з цього середовища.

Читайте також: Іврит: Воскресіння з мертвих​ (Частина 1)

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

З любов'ю із Риму!
Сімнадцять українських сучасних митців приїхали до італійської столиці, щоб продемонструвати не лише своє бачення навколишнього світу, але й високий рівень українського сучасного мистецтва та конкурентоспроможність на світовому мистецькому поприщі!
Читати більше