Іван Сокульський

"Історію змінити неможливо, треба мати відвагу говорити правду" – вважав Пантелеймон Куліш. Тож нехай ім’я Івана Сокульського воскресає в правді, бо система всіх нас виховували тільки робочою худобою і не всі зуміли стати воями… А він?

Замало – бути!
Ще треба статись.
Не досить – статись,
ще треба – вдатись.
І мало – вдатись,
ще й – не піддатись!


Вдався, стався, коли тіло стало слабкішим за дух – піддався, впав, але випростався.
  На п’ятдесят другому році 22 червня 1992 року обірвалось життя поета-воїна.

"Він один, він перший з Дніпровських степів підняв у лиху годину голос за покривджений, упосліджений український нарід",- писав про нього Михайло Горинь. За це розплатився 13 роками в’язниць і таборів, заробив 73 доби безперервного карцеру.

Життєва сила поета, певно, від таємничої сили дніпровської води та предвічного каменю – народився ж неподалік колишнього Ненаситецького порогу на Дніпрі. Хутора того давно вже немає – переорано, затоплено…

В юності писав і друкував дещо російською мовою. У 22 роки вступив до Львівського університету і це зіграло велику роль у становленні українця. У березні 1964 р. відбувся пам’ятний Шевченківський вечір за сценарієм Київського Клубу творчої молоді – тоді відчув, що належить до покоління шестидесятників, відчув себе українцем.

З третього курсу перевівся до Дніпропетровського університету, бо не міг жити без Дніпра, Порогів, Степу – завжди писав ці святі для себе слова з великої літери. У Дніпропетровську була задушлива жандармська атмосфера, за студентами слідкувало недремне око КГБ, і Іван Сокульський швидко став предметом його пильної уваги. 5 травня 1966 р. його виключили з університету. В цей час Іван Григорович активно відвідує літоб’єднання при Спілці письменників, друкує свої поезії в альманасі "Вітрила" за 1967 рік, в харківському журналі "Прапор", у "Вітчизні" виступає з перекладами з білоруської. На 1971 рік вже було заплановано видання його першої книги у видавництві "Молодь".

У червні 1969 р. Івана Сокульського заарештували (в той час він матросом на пароплаві заробляв собі на хліб) і притягли до кримінальної відповідальності за написання і розповсюдження Листа творчої молоді Дніпропетровська. Правду про сам лист і судову справу тоді можна було знайти лише в зарубіжних виданнях – "наші" газети бризкали слиною і вивергали епітети в дусі сталінських тридцятих років. Слідство у справі написання та розповсюдження вів старший слідчий прокуратури м. Дніпропетровська Іван Живодер, який зумів схилити затриманого написати явку з повинною, дати потрібні імена (свідчення Михайла Скорика). 1970 р. Івана Сокульського засудили до 4,5 років позбавлення волі у таборах суворого режиму. Там був час обдумати, покаятися, загартуватися.

1980 року його засудили вдруге – за участь в Українській Гельсінкській групі – 10 років особливо суворого режиму і п'ять років заслання. Визнаний особливо небезпечним державним злочинцем, рецидивістом, відбував покарання в страшному таборі смерті у селищі Кучино на Уралі.



Звільнився І.Сокульський у серпні 1988 р., а вже з 1989 разом з однодумцями почав видавати незалежний культурологічний журнал "Пороги". Часопис, глибокий за змістом, на жаль, виходив самвидавом на низькому поліграфічному рівні і зовсім незначним тиражем. Зі спогадів Миколи Поровського: "Мав нагоду познайомитися з Іваном-людиною велетом духу-у Дніпропетровську в серпні 1989 р. після несанкціонованого мітингу, на якому він єдиний тримав синьо-жовтий прапор. Спроба міліції розігнати мітинг була припинена після появи групи іноземних журналістів із Х Фріленд. Після мітингу ми із Іваном, його дружиною і кількома мітингувальниками йшли вулицею, коли раптом один із "групи осіб в цивільному" схопив за руку його доньку і спробував потягти її в арку будинку. Іван вже тоді хворий, кинувся як лев проти нападника і ми таки відбилися від кагебистів. У ті ж дні був у нього вдома – у скромному помешканні, увішаному картинами і рушниками. Світла людина із світлими помислами…"

У травні 1991 р. під час пікетування у Дніпропетровську з вимогами незалежності України був жорстоко побитий, що прискорило його смерть.

22 червня 1992 року Івана Сокульського не стало… Саме готувалась до друку збірка його поезій, а вийшла вже після смерті у 1993 році – "Владар каменю". 1997 року побачила світ ще одна збірка – "Означення волі".
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше