Іван Дроняк: "Українці можуть розбудувати свою державу так, що світ здивується" 

Моторний парубок із Коломиї Іван Дроняк знає як воно пакувати валізи "у світ", коли час вирушати на заробітки. Змішані відчуття - надія на пристойне життя і розлука з рідним краєм - знайомі йому добре.
Вибір 
Вперше за кордон він поїхав у 17 років, однак із зовсім іншою метою. То був період, коли хлопець мав намір продовжити навчання за кордоном. Але життя внесло свої корективи, на жаль, без перспективи стати дипломованим спеціалістом:
- У мене мама загинула у 2000 році. Залишився лише один тато. Але у нього своє житя, у мене - своє. Так я від малечку звик. У 17-ть поїхав до Польщі. Вступив до вузу, обрав будівельну інженерію. Пішов на пари, але... я так спонтанно туди поїхав,  польської не знав, нічого не розумів. А поступив на заочну форму: з четверга по суботу треба було відвідувати пари. Зрештою в суть навчання не вникав, бо зрозумів, аби учитись треба, щоб хтось компенсовував витрати. Довелося вибирати: навчання або робота. Я обрав друге. Згодом прийшов лист про відрахування. У ньому зазначалося, що поступити можна повторно. Але ні, цього я тепер точно не хочу.  За п'ять років краще зароблю грошей і вкладу їх (на цей раз!) у щось розумне. Наприклад, куплю квартиру в Франківську. Бо уже мав дві машини: з однією автівкою потрапив в аварію, ледве живий залишився, а другу - продав, коли їхав у Чехію.
Як в спорті, так і у житті
"Вміти тримати удар. Боротися і перемагати" - девіз юнака по життю. Адже Іван у минулому перспективний борець, кандидат у майстри спорту з вільної боротьби.
- Займався спортом шість років, з 6-го класу. Моїм тренером був Іван Васильович Курилюк. Зараз я вже не спортсмен, але якщо треба - провчити можу.
Польща чи Чехія
Від заробітків у Польщі, де пропрацював 8 місяців, юнак не в захваті.
- Польща мене не привабила. В рази більше робиш, в рази менше заробляєш, ніж в Чехії. Та й польська мова, як на мене, не з легких.  З чеською - навпаки, дається легше. Спілкуюсь з чехами, а ввечері, після роботи, дивлюсь телік - це теж допомагає.
Іван говорить, що чехи - спокійні люди. Йому подобається їх врівноважена риса характеру:
- Тут всі спокійні, ніхто не кричить, не хвилюється, ніякого кіпішу. Загалом країна лояльна. Якщо ти будеш дотримуватися їх законів - будеш жити нормально, ніхто тебе чіпати не буде.
Про переїзд до Чехії задумовується, але все визначить час і прийняте рішення.
- Можливо так і буде, а може поїду в Німеччину. Перший місяць у Празі відкрив для мене  непогані перспективи, нажив хороші знайомства, набув майстерності. Навчився шпаклювати, ніколи цього не робив.
Пощастило франківчанину й на хороших людей на роботі. Зав'язались товариські відносини з бригадиром, до якого Іван приміняє свій козирний вираз "модний, як шампунь":
 - Так, це Віталік - мій бригадир. Він купив собі iPhone і ходить тепер модний, як шампунь.
Враження
Саме в Чехії в Івана почалося зовсім інше життя. З'явилося багато нових друзів. Відійшли на задній план домашні незгоди, непрості відносини в родині. А поки не влаштувався на роботу, на місці не сидів:
- Як приїхав до друга, то тиждень куражив. З пациками ми "полетіли" по денній і нічній Празі. Багато чого побачили. Навіть зайшли в маркет і заблукали:). Вихід нам підказав охоронець, а там ми ще й натрапили на крутий парк "Ferrari". Кожен день приносив нові враження. Побачили "мощний" краєвид на Вишеграді й "полетіли" далі в центр, і знову далі, і знову двіж. Словом, було на що подивитись!
Юнак вражений Прагою, бо, як відмічає, місто гарно побудовано. Нерідко, доїжджаючи одну зупинку до Височанської, де він проживав, його погляд вабив чудовий краєвид, особливо вночі, коли все довкола освітлюється. Чим ще порадувала юнака столиця Чехії? Тут, в Празі, через соцмережі він познайомився з дівчиною Андріаною з Львівщини, зав'язались стосунки.
Хлопець любить "політати", бо, як відомо, молодість має крила.  А на питання в яких "морях плаває", себто коли і де почувається як риба у воді, відповідає:
- З моєю дівчиною. Де? Та будь -де. Я "плаваю"  з нею у тихому океані.
 До цих пір 21-річний Іван працював в Україні торговим представником, а ще - водієм рекламної продукції. Мав непоганий заробіток, рахувався трудовий стаж, та побувавши за кордоном юнак зробив висновок:
- Нема що говорити, за кордоном жити краще, ніж в Україні. Ну, мав я роботу вдома, зарплату - 10 тисяч грн в місяць. На мене, на машину і на дівчат мені ставало:) Жити можна. Але я молодий і, думаю, що життя своє треба замолоду побудувати. Бо потім, в 30 чи 40 років, хочеться жити спокійно. А поки що в моєму житті - стабільності нуль. Тому тепер слід правильно розставити пріоритети, щоб було краще по життю.
Що чекає Україну?
На питання яким бачить майбутнє України,- хлопець відповідає:
- Сам собі часто задаю це питання. Однозначної відповіді не знайшов. Одне знаю точно,  коли б Україну змінити на краще, зробити вірні реформи - ми б цілу Європу "перескочили".  Українці можуть розбудувати свою державу так, що світ здивується. У нас є все, але це все котиться в прірву. Все розвалюється під самим носом. Влада говорить одне, робить друге, а виходить третє. Питання в тому: хто зробить зміни на краще? Та ніхто ще не зламав цю злощасну систему, а хто пішов проти неї - того вже немає в живих.
Діалог з високими чинами
Якби випала нагода зустрітись тет-а-тет з нашою владою, то у вічі українським можновладцям Іван багато б не сказав. Спочатку в хід іде нецензурна лексика, а далі пояснення:
- Через них гинуть люди. Політики - вони бабки мутять. Та мутили б собі, але хай би люди не помирали. Всі, хто завдає Україні болю, - щоб вони горіли в 9 колі пекла, в тому самому, як в романі Данте Аліг'єрі.