"Не святкуватиме ніхто над нами перемогу!" – кинув слівце полковник – і 25 березня 1651 р. військо Івана Богуна розгромило поляків Калиновського під Вінницею. Полковник Богун, вроджений шляхтич, син – Федора Богуна, державця Бубнова на Київщині. Є свідчення, що одержав козак гарну освіту за кордоном. Знаємо, що дружина Івана Богуна померла, породивши сина Григорія, нащадка полковник виховував сам.
Багато дум і пісень оспівують Івана Богуна – талановитого стратега, майстра польових боїв та захисника міст. Найчастіше згадується облога Вінниці у лютому 1651 року. Полковник Богун тільки-но довідався, що Калиновський спалив Красне і полковнику Нечаю (другу Богуна) вічну славу проспівали. Тож, коли непрохані гості на овиді забовваніли, розчинилася міська брама – і півтори тисячі козаків кинулись назустріч тридцятитисячному польському війську. Козаки прорвали ліве крило ворога й почали поспішно відходити, щоби перейти Буг кригою й вийти до монастиря. Польська кіннота кинулася переймати козаків і собі вийшла на лід.
Але сталася несподіванка: відступ Богуна був військовою хитрістю. Він заманив нападників на ту частину річки, де козаки вночі зробили ополонки та притрусили їх сіном. Значна частина ворожої кінноти згинула. Такою була перша зустріч поляків із оборонцями Вінниці. Калиновський обложив місто, але 12 днів козаки не тільки мужньо відбивали атаки, а й шарпали ворога вдалими нападами.
Однієї ночі Богун із загоном у 300 козаків виїхав на розвідку та вступив у бій. Мов Божа кара, воював полковник. Пізнавши Богуна, цілий натовп поляків кинувся на нього. Один ударив полковника древком прапора по голові, інші схопили козака за руки й ноги. І, як описує польська хроніка, Богун одним рухом скинув ворогів, вирвався і, відбиваючись шаблею, погнав коня до річки. Вороний потрапив до ополонки, але швидко вискочив із води й домчав друга до монастиря.
Нарешті надійшла підмога. Поляки спочатку бій приймали, потім усе награбоване покидали й тікали, життя рятували… Три полки Йосипа Глуха, Мартина Пушкаря та Івана Богуна гнали польське військо аж до Кам'янця-Подільського. Тут у бою козаки відбили дівчину-сиротину. Кажуть, 15-літню козачку Оксану пан Чарнецький у Підгайцях для утіх вподобав і своїх слуг її викрасти послав. І стала Оксана прекрасним трофеєм Богуна: відвіз полковник сироту до замку, щоб дівча разом із Григорієм підростало. Та доля чар-зіллям пригостила Богуна й Оксану: вона зайнялася першим коханням, а він – останнім. Заслав полковник сватів до дівчини, і рушники від неї одержав. Тільки з весіллям мусив зачекати, не на часі-бо.
У червні 1651 року під час битви під Берестечком, коли зелений кінь помчав
Хмельницького, Богуна було обрано наказним гетьманом. Зайнявся він порятунком війська: уночі 47 тисяч козаків вивів Іван Богун через нашвидкуруч споруджену греблю. Зосталися полковник Нечипайло і 300 тих, що "як скло, товариства лягло". З ними навіки лишився митрополит Іосаф Коринтський, який привіз Хмельницькому меч, освячений в Єрусалимі на гробі Господнім.
У 1652 році козацьке військо здобуло перемогу під Батогом. Ця битва – вершина воєнного таланту і майстерності полководця Івана Богуна. Сучасники її порівнювали з перемогою Ганнібала над римлянами у Каннах /216 року до н.е./.
Виявилося, що не забув Стефан Чарнецький Оксани. У березні 1653 року він повів відбірне військо на Брацлавщину. Нелюдською була поведінка поляків: убивали всіх, палили все. Винахідливий Богун заманив великі сили ворога під Монастирище /на Вінниччині/ і 21 березня дав вирішальний бій. Поляки розгорнутим фронтом пішли на козацькі укріплення. Сам же Богун вивів із фортеці найкращі сили кінноти і вдарив у тил ворога. Не витримали поляки подвійного удару, кинулися врозтіч, Чарнецький був тяжко поранений.
У травні Іван Богун очолив 20-тисячний загін, який разом із Тимошем Хмельницьким здійснив Молдавський похід. У листопаді – переможний бій під Жванцем, де від повного розгрому поляків урятували татари. За це людолови одержали королівський дозвіл на ясир, тому Іван Богун став грозою степових піратів.
Нарешті можна було вкласти меча до піхов. Послав полковник гінця, щоб весільний коровай вчиняли, сам поспішив до Оксани. Та знову зустрілася чамбула татар, розбили людоловів козаки, визволили бранців – і заклякли… На татарській гарбі лежала Оксана: червоною калиною горіла на грудях Богунової нареченої смертельна рана..
Ні до Москви, ні до Польщі Богун не пристав. Він до Переяслава не прибув і рішуче відмовився присягати царю.
У жовтні 1657 року полковник підписав Корсунську Умову зі Швецією, котра "Військо Запорозьке за нарід вільний і нікому не підлеглий проголошувала". Згодом Івана Богуна було арештовано польською шляхтою і рік він пробув ув'язненим у Мальборгзькій твердині. Та авторитет козак мав такий, що король мусив звільнити Богуна й призначити його помічником Тетері, наказним гетьманом. Приймаючи цю посаду, мав на меті українець силами козаків та росіян завдати нищівного удару Польщі й визволити Україну. Та як завжди, знайшовся "добродій", який польському королю передав лист Богуна до російського командувача Ромодановського.
17 лютого 1664 року Івана Богуна було схоплено поляками під Новгород-Сіверським і розстріляно.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
