Іван Білик та його "Меч Арея"

26 листопада 2015
Ганна Черкаська
У ніч на 27 листопада 2012, в середу, зупинилося серце 82-річного письменника Івана Білика, нащадка Івана Котляревського.

1 березня 1930 р. на Полтавщині у с. Градизьк народився Іван Білик, письменник, перекладач (пам’ятаєте детективи Б. Райнова?), лауреат Шевченківської премії. 

Інтелігентна селянська родина, про яку Іван Білик розповідав: "Моя бабця, мамина мати, була із роду Котляревських, автору "Енеїди" вона була правнукою. Її батько Федір Іванович мав дві доньки, вони були останні в роду, хто мав прізвище Котляревські. А потім обидві вийшли заміж — одна за Білика, а друга за Ковтуна. На них прізвище й обірвалося". Дід – богомаз, малював ікони, писав їх із реальних людей, усі його святі мали "прототипів".

Напередодні народження Іванка його 26-річний батько загинув, як ворог народу, тому хлопчику дали мамине прізвище. Сам письменник згадував: "У нас дома була чудова бібліотека. Стелажі здіймались аж під стелю, а до неї у старовинному будинку метрів чотири". Дитя, яке пережило голодомор, бачило смерть діда, бабусі, старшої сестри; дрібням запам'ятало, як бабуня (правнучка І. Котляревського!) на сковороді смажила жабку; потім був притулок для дітей-доходяг, які помирали від голоду. Невеселе дитинство та юність: школа, згодом викладання німецької, французької мов, фізкультури в сільській школі.

Нарешті Іван здобув освіту на факультеті журналістики Київського університету, почав роботу в редакціях газет, займався перекладацькою справою, самотужки вивчив болгарську мову. Поталанило Івану Білику у сердечних справах. Якось на пляжі Гідропарку він побачив гарну фігуру, обличчя якої закривав великий капелюх. Заінтригувало?! Вони познайомилися, а невдовзі москвичка Світлана стала дружиною на всі 40 років. Жили тихо, мирно в двокімнатці на вул. Ярославів Вал, дітей не мали. 

І все було добре, поки в бібліотеці Спілки письменників не звалився том з верхньої полиці мало не на голову Білика. Це була книга "Аттила і Русь IV-V ст." Вельтмана. Взяв її Білик до рук і захопився, працював гарячково над романом "Меч Арея". Автор розповідав, що під час написання щодня викурював по 40 цигарок і випивав термос кави. Рецензент Петро Толочко розбив "Меч Арея" у пух і прах.

Січень 1972 року відзначився другим покосом дисидентів. Тому "Меч Арея" був заборонений за вказівкою ЦК Компартії України - за "неправильне трактування історії": його вилучили з бібліотек, а нерозпродані примірники - із книгарень, хоч роман одразу ж став бестселером. Знищили 5 тисяч примірників із 65–тисячного накладу. Якоюсь мірою це була реклама: кіоскери, продавці стали приховувати книги та продавати "з-під поли" за 25 крб. Самого письменника змусили звільнитися з роботи в редакції газети "Літературна Україна", позбавили права друкуватись. Три роки І.Білик був без роботи, а потім змінив орієнтацію: влаштувався в редакцію часопису "Всесвіт" на посаду "секретар-друкарка".
 
Іван Білик написав більше 10 романів; найбільш відомі "Меч Арея", "Золотий Ра". Іван Білик уславився "скіфською трилогією", за роман із якої ("Не дратуйте грифонів") удостоївся Шевченківської премії у 1991 році. Отримав премію й зрадів: ще трохи грошей до цієї суми докладе і купить собі "жигулі". Але враз рублі знецінилися, ціни підскочили: не 8 тисяч стали просити за "жигулі", а всі 20. Так Іван Білик машини собі не купив.

В останні роки І.Білик хворів і нічого не бачив. Проти ночі середи від зупинки серця у своїй квартирі помер 82-річний письменник І.Білик. Родичі знайшли його вранці. 

Поховали Івана Білика на Лісовому цвинтарі в Києві поряд із дружиною.
 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше