Історія столітнього кохання

Володимир Лис. Століття Якова
 
Володимир Лис – один із найпопулярніших українських письменників. Він просто приречений іти за читачем, а не вести його за собою. Звідси – ковзання на поверхні, а не заглиблення в сутність проблем, хоча має до цього хист. Між популярністю й класикою лише зрідка можна поставити знак рівності. Здебільшого популярні письменники залишаються у своїй епосі, а їхні твори є лише ілюстративним матеріалом подій минулого і сьогодення.

"Століття Якова" – історія кохання крізь призму війни і поневірянь волинського селянина Якова Меха на прізвисько Цвіркун.

Перше його кохання – Уляна – виявилося зрадливим. Хоча жінка й мала від нього сина і ще хотіла дітей, але по-справжньому не кохала чоловіка і навіть удруге одружилася з ним, коли той під іншим прізвищем переховувався від енкаведистів. Уляна була однією з тих мільйонів людей, яких заслали до Сибіру.

Коханням усього життя для Якова Меха стала Зося. Горда полячка зважилася жити з коханим чоловіком у глухому селі, народила йому шестеро дітей. Прикинувшись родичкою видатних польських діячів, врятувала село від спалення з боку своїх одноплемінників. Її вбили енкаведисти, переодягнувшись у форму повстанців. А сам Яків Мех убив одного з повстанців, бо боявся, що згадають його червоноармійське минуле.

У головного героя були й інші жінки, але наприкінці життя він прив’язався до наркоманки Оленки. Врятувавши їй життя, втрутився в її особисті стосунки з іншим чоловіком, якого вбив, аби той не занапастив дівчину. Останні п’ять років життя чекав на неї, аж поки не отримав звістку, що Оленка жива.

Сто років життя Якова Меха – це суцільні випробування, спротив тим, хто хотів його вбити. Мабуть, тому й так довго жив цей чоловік. Його життя не вписувалось у загальні правила. Він був у Червоній Армії й німецькому концтаборі, був одружений з полькою, але хай би хтось закинув йому, що він зрадив Україну. Мабуть, не випадково до нього повертається жити син Артем, який довгі десятиліття поневірявся Росією.

Я не сприймаю, коли в художніх творах калічать українську мову. Грішить цим і Володимир Лис, передаючи, скажімо, носіїв російської чи польської мов ламаною українською. Це відголоски меншовартості: мовляв, читач зрозуміє. То чому на такий манер не передавати англійську чи німецьку мову? Не роблять лише тому, що читач не зрозуміє. Але ж можна дати оригінал, а потім переклад. В окремих випадках Володимир Лис робить інакше: передає, скажімо, польську мову українською, зазначаючи, що герої говорили польською. Якщо знайдено непоганий варіант замінника, то навіщо експериментувати в інших випадках?

Володимир Лис став черговою жертвою літературного конкурсу "Коронація слова" і видавництва "Клуб сімейного дозвілля". Там жорсткі правила, які нівелюють письменницький талант. Крок вліво чи крок вправо – і тобі годі сподіватися на перемогу в конкурсі чи публікацію книжки. Популярність ще можуть гарантувати, особливо якщо письменник талановитий. Шкода, що Володимир Лис спокусився на синицю в жмені, а не на журавля у небі. Інколи таки треба літати.
 
Анатолій ВЛАСЮК