Історія переходу на українську мову від волонтерки Марини Шеремет

Я вирішила перейти на українську після того як наші хлопці потрапили в оточення у Вуглегірську. Потім було Дебальцеве і ми з дівчатами зустрічали в Артемівську наші пошматовані підрозділи. Саме тоді мені стало неймовірно соромно спілкуватися російською. Ми поверталися з моїми дівчатами зі Сходу, і тоді я їм сказала, що переходжу на українську, бо смерті наших хлопців волають саме про це. 

Я родом з Кривого Рогу і це місто дуже російськомовне. Так ось, коли я перейшла на українську і спілкувалась з родичами і друзями з Кривого Рогу, то вони просили мене спілкуватись з ними виключно російською. Вони приводили смішні аргументи, що, мовляв, не ламай Марина язик або не включай патріотку. Але пройшов майже рік і вони зрозуміли, що я буду спілкуватись саме українською, а на їхні аргументи я плювати хотіла і навіть ігнорувала їх.
 
Знаєте, в чому диво. Мої друзі, моя рідня почали зі мною спілкуватись саме тою мовою, якою розмовляю я. Більш того, я вже не чую від них, що їм приємніше чути з моїх вуст саме російську. Отакі от справи, друзі. Хочемо щось змінити - починаємо з себе. І це стосується не тільки мови, це правило діє у всіх сферах нашого життя.

"Чия мова, того й влада, чия влада, того й мова", — казали ще стародавні римляни.

ПереходьНаУкраїнську
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше