Ця історія дійсно реальна. Вона була написана мною приблизно місяць тому, після того, як подруга розповіла мені про спільну знайому, з якою ми разом навчалися у школі. Почуте мене вразило до глибини душі. Історія так зачепила, що я не могла заспокоїтись декілька днів...
В перервах між домашньою метушнею та роботою мене не залишають думки про цю кричущу історію. На жаль, таких історій у наш час можна почути сотні тисяч. І всі ми, почувши таку, про себе подумаємо: "Господи, тільки не зі мною, не з моїми рідними і близькими!".
...Їй 26 років. Дівчина неймовірної краси. Кожен художник мріяв би написати її портрет. Будь-який чоловік, проходячи повз неї, обов'язково повернеться вслід, щоби провести поглядом. Та що там чоловік, жінка вчинить так само! У неї люблячий чоловік: гарний, розумний, готовий все зробити для коханої. Загалом такий, про якого кожна жінка може лише мріяти... Вона народила на радість усім двох дивовижних діточок. При цьому у них є ще один великий плюс – достаток і фінансова стабільність...
Ну як, ви у своїй уяві намалювали модель зразкової сім'ї? Я малювала її поетапно, крок за кроком, тоді, коли подруга розповідала мені все це. Але, як кажуть, для повного щастя повинно чогось не вистачати.
У неї був звичайнісінький день зі своїми планами, які визріли напередодні. Все ті ж домашні клопоти: діти, чоловік, прання, прибирання... Потрібно було встигнути з'їздити до магазину, та й робочі справи не чекали. Клопоти. О, вона ж ледь не забула! Ще потрібно потрапити до лікарні, а то проблеми якісь в організмі не дають спокою. "Так, обов'язково сьогодні потрібно піти до лікарні" - подумала дівчина.
...Вона почула цю фразу і земля пішла з-під її ніг. Це був зловіщий діагноз, майже вирок. Цього вона в найстрашнішому сні не могла уявити. "РАК". Ці слова перекреслили все. Кінець... Що далі? Одразу стало пустим і не важливим все, крім найголовнішого в нашому житті, - ЗДОРОВ'Я!
Раніше вона була зовсім іншою. Вона була веселою, просто навіженим дівчиськом. Вона любила сміятися і радувати оточуючих сміхом. Її усмішка – це філософія її життя! Зі своїми дітьми вона, часом, грала як ровесниця: стрибала, веселилася, дуріла.
Сонце, що зараз пробивається крізь хмари, спів птахів, блакитний обрій, весняні трави - все стало нецікавим. Її більше немає, вона давно померла, перетворившись на сухий лист, до якого тільки доторкнись, він розсиплеться та стане пилом... Її філософія померла.
Всі ми намагаємося знайти сенс життя. Прагнемо його пізнати, насичуючи свій мозок вірою, яка підкріплюється словами. Цілими наборами слів, які говорили про все і ні про що. Але з кожним роком наша віра слабшає. Ми починаємо помічати, що слово "життя" - порожнє слово, придумане лише для того, щоби виправдати наше існування, нашу метушню, наші прагнення і бажання...
Ми народжуємося, вчимося ходити, говорити, йдемо до школи. Вступаємо до інституту, влаштовуємося на роботу, створюємо сім'ю, народжуємо дітей. Ми, чого б це нам не коштувало, намагаємося побудувати сценарій свого життя, ми плануємо його, у нас свої амбіції, свої "хочу". Але в один момент все може зруйнуватися, тому що так комусь захотілося. Тому що є щось поза нашого розуміння, чи то доля, чи зле провидіння. Є те, перед чим ми безсилі. Люди, що "корчать" із себе ВСЕ, безсилі! І життя руйнується, воно закінчується, його більше немає, просто немає... Наші бажання, цілі, мрії – ілюзії. Вони харчуються виключно вірою в те, що ми живемо і що ми можемо бути по-справжньому щасливими... Ні, на цій землі немає щастя, є тільки гра. І не МИ граємо в цю гру, а НАМИ грають...
І кожна така історія дає привід черговий раз замислитися про життя. Про те, як його прожити правильно. Хоча... Що я зараз кажу? Адже ніхто не знає, як це - ПРАВИЛЬНО. Та хоча б так, щоб там, зверху, побачивши те, як ти прожив, очманіли і сказали "нумо, повтори!"
Ми так часто розпорошуємося на дрібниці, вміємо боляче вразити когось дорогого нам або просто людину, яка поряд з нами. При цьому ми не вміємо прощати дрібниці, дурниці. А згадайте, як часто ми накручуємо себе думками: "У мене так все погано. Грошей постійно не вистачає, на роботі звіт не сходиться і т.п.". Але чомусь ми не дивимося на те, як нам пощастило. Як добре, що ця робота в нас є!
Скажіть, коли ви востаннє раділи тому, що побачили гарний листочок яскравого кольору, дерево незвичної форми, хмаринку, яка схожа на звіра? Не пам'ятаєте? От і я про те ж...
Як часто ми не показуємо себе справжніми, свої справжні емоції, почуття... Живемо з маскою на обличчі, яку одягли одного разу, нам сподобалося і ми вирішили, що так легше... Як часто, маючи давні та глибокі почуття до людини, ми не можемо зважитися на зізнання. Боїмося сказати таких простих три слова, в яких вкладено те неймовірне гаряче почуття... Ми й припустити не можемо, що завтра вже може і не бути тієї людини, кому були адресовані слова зізнання. Можливо, саме від вас цих слів чекали роками, а то й все життя.
Ми перестали бути дітьми, але так і не подорослішали...
Кожному з нас слід над цим замислитися. Так, життя часом буває дуже жорстоким. А хто сказав, що буде легко? Але серед жорстокості та проблем стільки хорошого! Добрі люди, приємні моменти, просто потрібно це виділяти і помічати. Ми можемо бути художниками і прикрасити своє життя. Хоча б трішечки зробити його яскравішим. Давайте будемо більше любити, дарувати один-одному приємні слова, емоції, усмішки. Відкритість і щирість - краще найприємніших і чепурних слів. Давайте не будемо боятися виглядати смішними і безглуздими тільки тому, що це не входить в загальноприйняті рамки.
Ми всі розуміємо, що життя - складна штука. У ньому все може бути, а може і не бути! Та вже точно не буде, якщо ми не наважимося, і не зробимо крок назустріч до чогось нового! Не потрібно чекати завтра, давайте почнемо вже зараз. Подаруйте посмішку тому, хто поруч, і це буде першим кроком. Пам'ятайте - завтра може бути пізно!
P.S. Коли я писала це, вона ще була жива...
Дуже прикро, та сьогодні я взнала, що ця дівчина відійшла у вічність, її вже немає з нами... Вічна їй пам’ять!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
