Історія на склі: як формувалося мистецтво вітража

4 грудня 2018
Шадрина Анна

В Україну європейське мистецтво вітражу прийшло разом з культурою католицької Європи. Тому більша частина автентичних історичних вітражів розташована на Західній Україні, яка довший час перебувала у складі європейських держав – Речі Посполитої і Австро-Угорської імперії. Вже 1259 року запис в Галицько-Волинському літописі розповідає, що король Данило Галицький збудував в Хелмі (Холмі) церкву Святого Іоанна Златовуста і прикрасив її вікна "склом римським", тобто вітражем.

Якшо повернутись до появи вітражу в Україні, то згадки про нього є ще з часів Київської Русі. Згадування про церкви Холма, Галича, Перемишля. У період ХVІІІ-ХІХ ст. наявність вітражних майстерень в Україні підтверджується наявністю музейних експонатів. Узагалі перші згадки про виготовлення віконного скла датується 1565 роком.

Під час археологічних розкопок поблизу стародавнього Галича археологам пощастило знайти залишки вітражів у руїнах зведеної в XIII столітті церкви. Храм цей знаходився в заснованому Данилом Галицьким місті Холм (нинішній польський Хелм, а тоді  центр Холмської Русі).

У XVII столітті майстернями з виробництва скла  гутами  прославилася Чернігівщина. Там їх нараховувалося більше сотні, а виготовляли в гутах листове скло, інгредієнти якого  сода, крейда і пісок  відомі кожному школяреві.
Відомий історіограф мистецтва Анрі де Моран вважає, що до Реформації найзлішими недругами вітражів були люди, котрі завжди забували, що прекрасний живопис на склі створювався їм у повчання: значення зображених сцен було завжди зрозуміле, до того ж часто забезпечувався пояснювальними написами. А ще вітражі створювалися, щоб радувати погляд химерною грою світла, що ллється крізь багатоколірне скло.

Здавалося, чого простіше: наріж кольорових скелець, з'єднай їх за допомогою свинцю, встав у віконний отвір і радій життю. Але вітраж, як і будь-яке мистецтво, має не тільки власну історію, а й свої таємниці.



1071 року в монастирі Монтекасина техніка вітражів збагатилася важливою новинкою, що дожила до наших днів. Дерев'яні рами, в яких монтувалося скло, замінили свинцевою арматурою, що допускала більшу різноманітність контурів і розмірів малюнка.

Німецький чернець Теофіл у "Трактаті про різні ремесла" описав спосіб виготовлення вітражів зі скла, що складається з двох частин букової золи й однієї частини добре промитого піску. У XII столітті використали золу папороті. Вже тоді в палітрі майстрів були синій, червоний, зелений, пурпуровий і жовтий кольори.

Художні особливості українського скла 16-17 ст., безперечно, залежали від загальноєвропейських тенденцій розвитку цієї галузі. На зміну венеціанським склоробам законодавцями моди стали майстри Богемії та Німеччини . Проте вироби українських осередків відрізняються від західноєвропейських виробів особливим стриманим образним рішенням, своєрідними національними надбаннями.

Колористичну гаму українського скла створювали забарвлені маси, зокрема, так звані кольори білої і зеленої води, золотисто-жовтий і жовто-зелений, різноманітні фіолетові і коричневі відтінки аж до чорного.
На західноукраїнських землях задокументовано діяльність гут (1550-1570рр.) в околицях Старого Галича, Белза і Потелича, а на початок 17 ст. у селі Підгірці на Львівщині. З середини 17 ст. існувало близько двадцяти гут на території Київщини, Полтавщини, Чернігівщини та три гути на Закарпатті. У найбільшому краї гутництва  на Чернігівщині  працювали понад сто двадцять скловарних майстерень. З початку це були невеликі мануфактури, і лише в наступному столітті помітна тенденція до їхнього збільшення. Впродовж століть для українського вітража характерний постійний зв'язок з традиціями минулого, в ньому знаходять відображення ті соціально-економічні та культурні зміни, що відбувались у житті народу в процесі його історичного розвитку.

В архітектурі Львова, як і загалом по всій Україні, потяг до створення нового стилю помітний лише на початку 20 ст. У Львові цей стиль мав віденське забарвлення так званої сецесії , ознаки якої мали більшість будинків цього часу. Пишного розквіту набули стилізаторські і функціональні тенденції, на вікнах  характерні сецесійні елементи.

Серед представників українського модерну - знані архітектори - Т. Обмінській, А. Захаревич,
О. Лушпинській, В. Садловській, Є. Червінській, М. Улям, Ф. Левицький. Ініціатором пов'язання принципів модерну з формами української народної архітектури був архітектор І. Левинський, який впроваджував у декоративне оздоблення фасадів народну орнаментику, переважно гуцульську

Деякі вітражисти цього часу в Європі та в Україні почали експерементувати з різнофактурним прозорим безколірним склом. Приклад такого типу вітража можна побачити у Львові в приміщенні Управління Внутрішніх Справ, виконаному 1910 року. Вітражні полотна, зібрані з кусків прозорого різнофактурного скла, гранчастого та шліфованого, своєю сухою графічністю відповідають архітектурній стриманості будівлі - ліпному декору стін, рисунку кованих балюстрад. Не сперечаються з виглядом з вікна. Незважаючи на сукупність виражальних засобів, вітраж не має аналогів серед зразків львівського вітражного мистецтва.

У такий спосіб можна прослідкувати, що до початку 1920 року сформувалося два шляхи розвитку - консервативний і прогресивний. При цьому в рамках обох течій мали місце регіональні тенденції та характерні худохні традиції.

Окремою сторінкою в розвитку вітражного виробництва в Україні є 60-80 роки. Вітражне мистецтво почало частіше використовуватись в інтер'єрах. Характерною ознакою часу була притаманна монументальність та доволі вузький тематичний спекрт. Митці зазнавали всіляких утисків , постійне нав'язування тем, різноманітні заборони не дали розкритися багатьом художникам та вітражистам. Проте прослідковується і певний прогрес у галузі вітража. Це в освновному завдяки новим можливостям і відкриттям в галузі технології. Почали створювати нові для цього часу вітражні об'ємно-просторові композиції, застосовуючи різноманітні техніки кладки та спаювання скла. Вітражисти досягали об'ємності в своєму виробі, і твір можливо було розглядати вже як своєрідний скульптурний твір.

У творчості художників, що працювали в архітектурі 60-70 років можна помітити дві крайні тенденції, що іноді змінюють одна одну, а іноді існують одночасно. Одна з них полягає в тому, що художник, створюючи свій твір, підпорядковується стилістиці такого архітектурного об'єкта, хоче розчинитися з ним, співати "в унісон" з будь-якою архітектурою.

Особливу увагу варто звернути на нашого українського художника-вітражиста В. Задорожного. Його вітражні стіни-полотна, пройняті глибоко національним колоритом і традиціями, не можуть не привернути до себе уваги. Застосовуючи стриману невелику палітру, яка в основному складалась з основних кольорів  синього і червоного, із вкрапленнями білого і жовтого, його твори "Наша пісня, наша слава" в Кременчуцькому будинку культури (1072 р.) і "Намисто" в Будинку культури с. Калита (1975 р.), нагадуючи легке ажурне мереживо, містять в собі велике тематичне навантаження, створене на ґрунті місцевих традицій, глибоко пронизане духом і символами України .

Немало художників-вітражистів втілюють свої нові ідеї та задуми. Серед них вирізняється постать Валерія Шаленка , родом із Сокаля. Художник навчався у Львівському інституті декоративного та ужиткового мистецтва на кафедрі скла, та по закінченні навчання захопився вітражами, так як це мистецтво не є настільки поширеним явищем у Львові та й взагалі в Україні, як би хотілося. Його твори відрізняються цікавою тематикою та неординарним підходом.

Можна зробити висновок, що вітражне мистецтво в Україні пройшло непростий шлях, але розвивалось і було поширеним видом мистецтва.

Вітражне мистецтво передає в собі постійний зв'язок з минулим, традиціями, символами, змінами, які відбулися в житті суспільства та культрури. Зараз вітражне мистецтво не є поширеним, але його потрібно розвивати як окремий вид мистецтва, який хоч має складний технологічний прцес виготовлення і водночас чарує своєю прозорістю життя.

via

Світлини з інтернету.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Краса і велич українських традицій очима Марії Корнілевської
Мистецьке об'єднання dotART у співпраці з арт-платформою Exhibit Around та Кафедрою соціології педагогічної культури Краківського Університету запустили фотоконкурс. Марія Корнілевська увійшла до кращих фографів світу, яким вдалось передати життя та побут іммігрантів. Її фотографія, яка була зробленна під час святкування Дня вишиванки у Римі, увійде до каталогу під назвою "Immigrant".
Читати більше