Історія кохання до Ольги Рошкевич у листах Івана Франка (Продовження)

(Продовження. Див. Перший уривок)

На початку липня 1875 року в листі до Ольги Рошкевич Іван Франко "нахабніє", переходячи на "ти" з коханою. Втім, дозволяє це собі лише у вірші, присвяченій їй, який подає у цьому ж листі.

Замість неї – чи то жартома, чи то всерйоз – Іван Франко передає думки Ольги Рошкевич: "Чого він причепився до мене? Чого хоче від мене?..". І тут же зізнається – чи сам собі, чи коханій дівчині: "… а я, Боже мій, не спроможний видати й слова на своє виправдання!".

У черговому листі в серпні 1875 року Іван Франко зізнається Ользі Рошкевич: "Ви завше зостанетесь для мене провідною зорею моїх діянь, метою, до якої я прагну своєю працею, вірністю й чесністю. Та іноді мою душу охоплює невимовна туга, якої ніяк не можу позбутися: я все ще сумніваюсь у своєму щасті! О, будьте ласкаві, розвійте мій сумнів, наповніть новою надією моє серце, яке належить Вам довіку, аж до нашої смерті".

30 жовтня 1875 року Іван Франко надсилає Ользі Рошкевич листа, повного туги за нездійсненним. Він пише його всупереч її забороні листуватися з ним і зазначає, що, можливо, це останнє послання до неї. "Не питайте, звідки у мене ця смутна певність, – пише Франко, – що Ви не відповідаєте взаємністю на мої почуття! Ніде правди діти, я сам винен в усьому, але хіба Ви не могли сказати це мені особисто, чи ж треба було?".

Наприкінці січня 1876 року Іван Франко дописує декілька слів у листі брата Ольги Рошкевич, адресовані їй, але вони не стосуються кохання.

8 лютого того ж року Іван Франко дає слово Ользі Рошкевич не писати більше "про любов", бо їй це неприємно. Втім, закоханому юнакові важко стриматись. Він щоразу повертається до спогадів про кохання. Зокрема, нагадує Ользі її ж слова про те, що все буде добре, сподіваючись, що вони стосуються саме кохання між ними.

Він відверто запитує в коханої, чи має вона до нього якісь почуття, і намагається подивитися на себе її очима: "Я знаю, що ніколи не міг подобатись Вам ані своїм зовнішнім виглядом, ані поведінкою. Та я й ніколи на це не розраховував. Знаю також, що своїми листами й своєю настирливістю я завдав Вам немало прикрощів. Я не маю наміру виправдовуватись. Ні, я тільки підсумовую враження й переконуюсь, що в Вашому серці згадка про мене, мабуть, пов’язана тільки з неприємним. Ваша теперішня поведінка виправдовує мої слова. Але не сприймайте це як докір". Проте юнак зазначає: "… перед Вами тепер не той Франко, який колись так палко кохав і зараз ще дуже кохає Вас, – перед Вами письменник, котрий більше всього цінує книжку й папір. Якщо ж Ви мені не відповісте, не дасте ніякої відповіді, то для мене це буде підставою вважати, що це негативна відповідь на моє запитання".

І зовсім інший настрій панує в листі Івана Франка до Ольги Рошкевич, написаного 29 лютого 1876 року. Двадцятирічний письменник пояснює, чому раніше писав до неї німецькою, а тепер перейшов на українську: "Німецька бесіда – то для мене модний фрак… Но руська бесіда – то для мене той любий, домашній убір, в котрім всякий показується другому таким, яким єсть, в котрім і я тебе найбільше люблю! Руська бесіда – то бесіда мого серця!".

Нарешті Франко може сказати дівчині, що не сумнівається в її коханні, а лише весь час сумнівався у своєму щасті, за що й просить вибачення у неї. "Я знаю, що ти любиш мене, а то чувство велить мені забувати і о болю грудей, і о трудностях, і о всім. Я сильний, смілий тепер, а навіть веселий!".

21 квітня 1877 року Іван Франко в листі до Ольги Рошкевич всерйоз роздумує про її майбутнє – безсумнівно, пов'язане з ним. Оскільки двадцятиоднорічний чоловік уже вважає себе письменником, то й коханій пропонує йти його шляхом. Ось як він про це пише: "І тобі, моя дорога Ольдзю, конечно подумати о якім-будь занятті, котре би не тілько робило тебе ближчою мені, збуджуючи для тебе поважання і узнання і тим самим скріплюючи нашу любов, але в разі конечної потреби могло яко-тако запевнити тобі удержання – не тепер, але пізніше". І далі: "Єдина не заперта і доступна для тебе дорога се писательство. На тій дорозі ти ще не пробувала своєї сили, тож і сказати годі, чи і що ти можеш на ній задіяти. Але подумай і те, що, виступаюча перша у нас на тім полі, ти можеш зробити велике вліяння на других женщин…". Іван Франко обіцяє коханій допомогу в письменницькій праці.

В тім же листі юнак зізнається, що фотографія Ольги стала для нього "правдивим джерелом потіхи і радості". Він дивиться на неї, коли вже всі засинають: "… я такий тоді щасливий – чую, як нові сили будяться, нові мислі напливають". А ще його тішить те, що Ольга довірила йому своє "окончательне" образування". Він завдячує їй тим, "скільки понятій і вражень…, скільки нового елемента ввійшло в моє життя через знакомство з тобою".

Франко згадує, як казав Ользі: "… при щирій любові щастя повинно рости, не зменшуватися! Нічого тужити за минувшим! Ми молоді, світ нам ще усміхається – жити хороше, любити хороше!..".

На початку березня 1878 року Іван Франко пише листа Ользі Рошкевич, маючи на увазі почути від неї відповідь, що вона робитиме у зв'язку з його засудженням. Це було пов'язане ще й з тим, що її батько "заховався так оглядом мене в процесі, що треба б не мати і іскорки людської честі, аби явитись в його дім". Зависла у повітрі пропозиція Франка руки й серця його доньки, бо батько Ольги сказав, що не помагатиме грішми, а "добрим словом і протекцією". Іван Франко пише: "Правдивих приятелів в біді пізнавай, а хто з приятеля перекинувся в ворога, той, значить, і вперед не був приятелем і не буде. Се, однако ж, я не відношу до Вас, принаймні зовсім не рад би-м, щоби факти дали мені повід і о Вас щось подібного казати".

Отже, Франко хоче знати, що тепер вони мають робити. Він вважає, що їхні стосунки після його засудження такі ж, як і були раніше. "Сли з Вашої сторони дещо змінилося, – зазначає Франко, – то напишіть щиро і одверто для того, що наш роман мусить іти не тою, що досі, дорогою і не може надалі ограничитися письмами і зітханнями – пора подумати о житті. Думайте і пишіть. У мене є також план, правда, смілий і нелегкий, для того хочу насамперед почути, що Ви гадаєте".

Як видно з листа Івана Франка, написаного у квітні 1878 року (точної дати нема), Ольга Рошкевич неправильно витлумачила його слова щодо того, що ж їм робити після його засудження. Очевидно, саме така постановка питання обурила дівчину. Ольга хоче чимшвидше зустрітися з ним, але Іван Франко розуміє, що це, насамперед, ударить по ній, тому пише, що мусить подумати, як це зробити. Він не хоче викласти свій план, про який казав у попередньому листі, але сподівається, що при зустрічі з Ольгою розповість їй про все.

Наприкінці квітня того ж року Франко пише ще одного листа. До нього вже дійшли чутки, що поліція робила обшук в будинку Рошкевичів. Безперечно, це було пов'язано з його засудженням. Він пропонує коханій зустрітися з ним, детально описує як і де це має статись, і зазначає: "Виходіть там на гору, де ми ходили на гриби і палили огні". Франко показує себе досвідченим конспіратором: "Напиши до Славка (брата Ольги Рошкевич – А.В.) і бештай мене, що я не хочу о нім знати і т.д., а соком з цитрини припиши до мене та проси Славка, щоби той лист дав мені".

На початку червня 1878 року в листі до Ольги Рошкевич Іван Франко просить її "зробити деякі виписки з метрик лолинських та з таткової рахункової книжечки" і запевняє, що в публікаціях не буде вказано, з якого села ці дані взяті. Це все свідчить про те, що із засудженням Івана Франка настав нелегкий період у його спілкуванні з Ольгою Рошкевич.

14 червня 1878 року Іван Франко в листі до Ольги Рошкевич, здається, розставляє всі крапки над "і" у стосунках з нею. Він ображений: "Ваша просьба чимшвидше випровадитися, піддатися всім "татковим условіям", старатися о докторат і т.д. свідчить вправді о Вашім чутті, але воно мені видається трошки егоїстичне". Тому Франко змушений написати: "Мені тяжко се говорити, але моя любов сама каже мені бути з Вами щирим. Я думаю, що ми не зовсім зійдемся характерами, і для того ліпше нам розстатись завчасу, не причиняючи одно другому лишнього горя. Мені тяжко розписуватися широко – желаю Вам більше щастя на будуще, ніж його зазнали зі мною. Хоть би не все проче, так моє необезпечене і безвихідне становище не позволяє ми брати на совість нужду і безвихідність другої людини".

Анатолій ВЛАСЮК
26 квітня 2018 року

(Далі буде)