ІСТОРІЯ КОХАННЯ ДО ОЛЬГИ РОШКЕВИЧ У ЛИСТАХ ІВАНА ФРАНКА. Четвертий уривок

ІСТОРІЯ КОХАННЯ ДО ОЛЬГИ РОШКЕВИЧ У ЛИСТАХ ІВАНА ФРАНКА

(Продовження. Початок дивіться у першому-третьому уривках)

Четвертий уривок

20 вересня 1878 року Іван Франко пише розлогого листа Ользі Рошкевич, у якому читаємо його роздуми про їхнє майбутнє спільне життя. Стає зрозуміло, що двадцятидворічний чоловік мислить себе не лише письменником, як раніше, а й політиком, а тому хоче, щоб Ольга знала про його погляди на ці речі.

Він не поспішає відповідати коханій на її лист, бо занадто серйозно ставиться до їхнього спільного майбутнього, а тому мусить усе скрупульозно обдумати й докладно описати. Своє листування з нею Іван Франко бачить як “дуже чудацьку цілість. З одного боку, нудна одностайність фактів і обставин, а з другого – аж надто велика змінчівість планів, намірів, предпринять, котрим, бачиться, завчасу судилося остатися мертворожденними дітьми фантазії, а не переходити в тіло і кров”. Він розуміє, що подібне може не подобатись Ользі, але відносить це до вад власного темпераменту.

Іван Франко нагадує Ользі Рошкевич, що за півтора року вони ділилися “своїми думками і переконаннями”. “… ми любили, а не філософували, були щасливі самі собою і забували о внішнім світі і важкій боротьбі, котра нас ждала”. Але зараз мова, на думку Івана Франка, йде про інше. Це якраз відгомін політики, яка впливала на їхнє кохання і про що він згадував в одному зі своїх попередніх листів. “… ми ще не в соціалістичній державі, де свобідно і весело, а серед теперішніх, жидівсько-конституційних порядків”. І далі в листі йде виклад соціалістичних ідей, яких нахапався молодий Франко і яких згодом позбувся, перейшовши на націоналістичні рейки. Я би оминув це, якби молодий чоловік не пов’язував соціалізм із коханням. Це виходить у нього чудернацько, але вже як є.

Іван Франко висуває своєрідний ультиматум Ользі Рошкевич: “Але тим сміліше можу тепер сказати, що як колись ми будем жити разом (а я вірю твердо, що ми б у д е м  жити разом), а ти, приміром, почнеш знов в’язати моє переконання і здержувати мене від дроблення того, що ми велить робити совість, то я перестану тебе любити, покину тебе, не питаючи на жодні побічні згляди”. Щоби цього не сталось, Франко викладає коханій свої економічні, політичні, релігійні, соціологічні та практичні, як він їх називає, погляди, сподіваючись знайти в ній людину, яка це поділяє.

Іван Франко “переконаний, що економічний стан народу – се головна підстава цілого його життя, розвою, поступу. Коли стан економічний плохий, то говорити про поступ, науку – пуста балаканина”. Франко вірить, що “велика, всесвітня революція поволі рознесе теперішній порядок, а настановить новий”. Далі він пояснює, що розуміє під революцією і як мають розвиватись події, зазначаючи при цьому: “Якби тобі що було неясно або неповне, то напиши, а мені буде дуже приємно пояснити тобі, що треба, – а особливо дуже мене то втішить, коли побачу, що ти думаєш над тими поняттями, аналізуєш їх”.

Для Франка “питання політичні мають тільки при теперішнім ладі велике значення, і то лиш остільки, оскільки тикають чисто економічних сторін народного життя, напр., податки, рекрутчина, війни і т.д. При соціалістичнім ладі, де всякі другі питання підпорядковані будуть питанням економічно-культурним, питання політичні, само собою розуміється, стратять велику часть своєї ваги”. Він вважає, що при соціалізмі “всякі класові привілеї нерівності щезають; єдине джерело заслуги становить більша спосібність і більша для громади корисна праця. Я переконаний, що при такім ладі зможуть далеко скорше і свобідніше розвиватися поєдинці народності і, що значить, соціалістичний лад зовсім не противний національному розвиткові”. Він ще багато пише на цю тему, але зазначає: “Думаю, що се вистачить тобі до ясного поняття мого політичного програму”.

Так само детально Франко аналізує свої релігійні погляди, які для соціаліста (й Ольгу він вважає соціалісткою) “питання се іменно найменше дразливе”. “Соціалізм же основується на неограниченій свободі личності під оглядом переконань…”. З іншого боку, вважає Франко, за соціалізму зникає поняття державної релігії, церковні інституції “мусять жити або з власної праці, як усі другі обивателі, або з добровільних датків своїх вірних”, а “з публічного виховання наука релігії виключається”.

Під соціологічними питаннями Іван Франко має на увазі “погляди 1) на подружжя, 2) на виховання дітей, 3) на обопільне становище мужчини і женщини”.

“Подружжя, після моєї думки, треба все вважати з двох взглядів: яко акт релігійний, формальний, але при теперішніх обставинах посередньо досить важний, і яко акт соціологічний, означаючий сполучення двох людей спільною волею і симпатією до спільної, обоїм любої праці. Розуміється само собою, що другий пункт далеко важніший від першого, а його маловаження страшно мститься на теперішній суспільності… Перша річ – подружжя, яко акт соціологічний, повинно бути під публічною, державною контроллю а зовсім вийти з-під релігійної опіки”.

Кохання Франко розуміє як “щиру приязнь”. Подружжя повинно мати спільну мету, щоб разом іти до неї. “Ти бачиш, дорога Ольдзю, що по моїм поняттям до такого щастя соціалістам дорога дуже легка, хоть зато більше для них трудності і горя в чисто матеріальних оглядах”. Третя важлива складова сімейного щастя – “се обопільна свобода ділання: одно не повинно в’язати другого…”.

У вихованні Франко вважає важливим те, що “діти повинні швидше вчитися читати, рахувати, мислити, ніж молитись. Але наука мусить іти в парі з розвиненням тіла, до того служить не безплідна гімнастика, а праця фізична”.

Іван Франко визнає “для женщини право і обов’язок зовсім рівного розвою і становища в суспільності, як і для мужчини”.

Виклавши свою позицію з цих питань, Іван Франко пише: “Видиш, любочко, ти в своїм листі питаєш мене, чи не знудив мя твій лист, – псотнице! – а я отсе насеріо взявся занудити тебе і вибрав до того найліпший спосіб – наукову розправу! Ось що значить нудити! Але я думаю, що все-таки сей лист мій може тобі дещо трохи придатися, бо, може, з одного боку, розсіє деякі ілюзії, а з другого, скріпить твою віру в мене і в ті принципи, за котрі я хочу боротися до послідньої хвилі життя”.

Можна лише здогадуватись, які відчуття викликав в Ольги Рошкевич лист Івана Франка, особливо виклад його поглядів на релігійні теми, адже вона виховувалась у родині священика. Та й сам молодий чоловік боїться, що ця його відвертість у питаннях, не пов’язаних із коханням, може налякати Ольгу. Він намагається хоч якось виправити стан речей: “А знаєш, я собі одно викидаю раз у раз: чому я не можу або не вмію писати таких ніжних, теплих, сердечних листів, як ти, чому навіть такі слова і звороти не йдуть мені якось під перо? Не раз думаю, що ти готова з того виносити, що я холодний, що не люблю тебе або перестаю любити, і тота думка мучить мене ще гірше. Але ні, – правда, моя кохана Олю, ти так не думаєш? Ти знаєш, що я тебе люблю так само щиро і гаряче, як ти мене, ти знаєш, що чуття моє, чим гарячіше і глибше, тим менше може переливатися в слова, ти знаєш, що найщиріше цілується мовчачи”.

У листі, написаному наприкінці вересня 1878 року, Франко зізнається Ользі Рошкевич: “… люблю тебе першу в житті”. “Ти знаєш, що відколи-м тебе побачив, аж дотепер любов до тебе була моєю провідною звіздою, що вона стала для мене чимось так природним, так конечним і сильним, як саме життя, як друга натура. Може бути, що для того я так мало, так нескладно говорю о своїй любові! Не гризися, любочко, я остануся тобі вірний, як досі, а нікотра женщина не зможе витиснути тебе з мойого серця! Я надіюся, що недовго вже прийдеться нам терпіти розлуку, що швидше чи пізніше ми злучимося, що будеш жити хоть би й з дня на день, але раз у раз працюючи, борючись і тим самим усе більше люблячись”.

Анатолій ВЛАСЮК

1 травня 2018 року

(Далі буде)