Історія кохання до Ольги Рошкевич у листах Івана Франка

Перший уривок

Ольга Рошкевич була першим коханням Івана Франка, суттєво вплинула на його ранню творчість. Це видно з листів письменника до неї, вміщених у сорок сьомому томі зібрання його творів. Ольга Рошкевич переписувала з Іваном Франком навіть коли після його арешту батько заборонив їй це робити, а також коли вона вийшла заміж за священика Озаркевича. І хоча любовні теми в листах Івана Франка все більше поступаються місцем літературним і діловим, все ж зболене кохання дає про себе знати.

У згаданому томі знаходимо листи Івана Франка до Ольги Рошкевич від 1874-го (юнакові тоді виповнилося вісімнадцять, а його кохана була на рік молодшою) до 1879-го років. З них постає історія закоханості, щирого кохання і любовної драми. Те, про що не сказано прямо, проглядає між рядків.

Уже в першому листі від 19 вересня 1874 року Іван Франко натяками дає зрозуміти Ользі Рошкевич, що не байдужий до неї: "… думки о минувших хороших днях виганяють ми із голови всяку думку о деякій інній роботі".

Лист багатослівний, як це завжди буває у Франка, але юнак зізнається, що не знає про що писати, хіба би Ольга задала йому запитання, а він би на них відповів, а також сам має до неї багато запитань, на які хотів би почути відповіді. Молодий Франко ще соромиться сказати їй "ти", обходячись звертанням у третій особі. Він чимало пише про батька, маму, брата Ольги, ніби шукає спільних точок дотику в спілкуванні з нею. Франко боїться, що лист і так завеликий, "щоби пані не знудилися тою писаниною і не відкинули сеї картки, не прочитавши і не догадавшися посліднього вопроса…". З надією він чекає "ласкавого отвіта".

Звичайно, Ольга Рошкевич відповідала Іванові Франку, і її листи можна знайти у відповідних літературних джерелах, а відгомін на них – у спогадах очевидців. Однак нас тут цікавлять, власне, листи Івана Франка до неї – і не стільки з точки зору літератури, а саме як історія їхнього кохання, хоча інколи буває важко відділити перше від другого.

2 травня 1875 року Іван Франко пише німецькою мовою листа до Ольги Рошкевич, намагаючись, очевидно, приховати від сторонніх, які не знали мови, інтимне і сокровенне, яке торкалося лише їх двох. Він зауважує, що Ольга назвала його попередній лист "нещасним", а в листі до брата Ярослава його самого – "антипатичним ментором". Франка вразило, що Ольга склала про нього невірні уявлення, зовсім не знаючи, яким він є насправді. "Певне, я здався Вам нудним, – пише Франко, – замкнутим, нещирим, інакше кажучи, нецікавим мовчуном…". Він намагається пояснити причини цього: "… я не одержав майже ніякого виховання, не знав я й батьківської ласки; чужий та одинокий поміж чужих людей – ось так я зростав. Я не мав товариства, не знав нічого, крім своїх книг. Світ лишався для мене невідомим, а велика школа товариства була зачинена".

Свою нерішучість, яку Ольга сприйняла за менторство, Іван Франко пояснює так: "І тут я побачив Вас. Усі мої погляди на життя з тих пір стали зовсім іншими, змінилося усе моє єство, – одне слово, я так багато зобов'язаний Вам, але не можу це зараз докладно описати, бо боюся, що це завело б мене надто далеко".

Після зустрічі з Ольгою Рошкевич Іван Франко став "як ніколи веселим", і в цьому зізнається їй. Він запитує в себе, чому в ньому сталися такі зміни, але визнає, що лише вона може вирішити "цю справу". Розгадка мала би міститись у цих словах: "Якщо Ви не забули нашу невеличку забаву з квітами у Великодню неділю, то пришліть мені, прошу Вас, таку саму відповідь, яку Ви дали мені тоді під кінець! Мені тоді аж потемніло в очах, голова пішла обертом і розум настільки потьмарився, що я нічого, анічогісінько не бачив перед собою, ні тих слів, ні паперу, лише…".

Наступний лист до Ольги Рошкевич був написаний Іваном Франком теж німецькою 26 травня 1875 року.

"Не знаю, чи ви зрозумієте, – пише він, – яке нелегке завдання Ви поклали на мене тим, що просите не писати Вам більше до канікул… Бачите, я дуже довго і як тільки міг стримував себе, примушуючи замовкнути свої думки про Вас, але чим довше це роблю, тим гірше стає мені на серці… Тож змилуйтеся наді мною і не забороняйте мені бодай зрідка писати до Вас, навіть якщо Ви й не зможете відповідати на мої листи, бо це мої останні ліки – я стану спокійнішим, коли виллю Вам усю свою душу2.

Іван Франко зізнається Ользі Рошкевич, що втрачає дар мови у її присутності й не відважиться сказати слова про те, що зараз пише.

З'ясовується, що вірші Гейне справляють на неї сильне враження. "Боже мій! – пише Іван Франко. – Якими несподіваними були для мене Ваші милі визнання, якою радістю, якими сподіваннями сповнили вони моє серце! Після того як я поїхав від Вас, і тоді, коли писав Вам другий лист, я був у стані такого напруження, такого неприродного смутку, який іноді переходив у нестримну радість, майже дитячу пустотливість, що тепер аж самому лячно стає". І далі: "Може, й Ви з часом відчуєте антипатію до мене і вважатимете мене за дитину, а мої почуття за гру дитячої уяви? Якщо Ви так думаєте, то скажіть мені це зараз, бо пізніше, клянусь Богом, я не міг би далі жити! Ви не уявляєте собі, як усі мої думки нерозривно зв’язані з Вами, а мій характер не такого складу, щоб я міг забути, – раз жити й раз кохати – таке моє серце!".

Навіть коли Іван Франко пише про свої перші літературні успіхи, то все одно неодмінно пов'язує їх з Ольгою Рошкевич: "Може, Вам цікаво було б дізнатися, як мої справи на літературному шляху? Нещодавно я закінчив невеликий томик віршів і віддав до друку, це має бути мій перший публічний виступ на ниві поезії. Я й досі не знаю, яка доля цих нещасних віршів, – кажуть, що доктор Омелян Огоновський узяв їх під свою цензуру. Мій приятель, якому я доручив вести всю цю справу, недавно написав мені, що добродій доктор сказав, що він бачить тут багато таланту, багато фантазії, проте мало естетики й історії. Коли вони вийдуть, я пришлю Вам цю свою першу літературну спробу. Зараз працюю над другим томиком – Ви, напевно, здогадуєтесь, що Ви єдина муза, котра надихала й надихає мене як на перший, так і на другий томик".

Насамкінець Іван Франко зазначає, що лист Ольги Рошкевич "надто короткий, вступ надто довгий, а загалом весь лист – холоднуватий і скупуватий! Бог його знає, може, так має бути, але краще було б інакше!.. Отже, зоставайтеся здорові і згадуйте мене, якщо й не так часто, як я Вас, то хоч би удвічі рідше! І не сумнівайтесь, ради Бога, в щирості й вірності моїх переконань!".

З перших листів Івана Франка до Ольги Рошкевич ми бачимо щирість почуттів юнака. Але потрібен був час, щоби це кохання стало взаємним. Чи все-таки поетична душа Івана Франка видавала бажане за дійне?

Анатолій ВЛАСЮК
24 квітня 2018 року

Частина 2

Зображення-обкладинка: svitppt.com.ua