Михайло Коцюбинський. Нюренберзьке яйце.
У цьому нарисі письменник у популярній формі описує, як слюсар із Нюрнберга Петр Геле сконструював кишеньковий годинник, застосувавши стальну спіральну пружину. На український лад він називає його Петром Гельє.
Коцюбинський розповідає, що шлях до винайдення годинника був тривалим і трагічним. Люди не знали, як розрізняти і рахувати час. Упродовж тисячоліть орієнтувалися за Сонцем.
"Один англійський король звелів наробити однакових каганців, розчислити, скільки їх може згоріти в добу, і відтак, засвічуючи один за другим, рахувати час. Але на такий дорогий годинник могли спромогтись лишень король та багатирі. Треба було, щоб каганці горіли невиводно, щоб і вдень, і вночі чоловік доглядав їх та засвічував новий, скоро догорить один. Багато було клопоту з тою вигадкою".
Потім був піщаний годинник, коли "
пісок з горішньої пляшечки пересиплеться в долішню – перевертають її догори денцем, і пісок знов сиплеться, як досі".
Відтак
"винайшли дзиґарі вежові… Тодішні дзиґарі не дзвонили і не мали вагадла. Вагадло приробили аж в ХVІІ віці. Тоді також поділили годину на 60 хвиль, а хвилю на 60 хвилинок. У великій пригоді стали людям дзиґарі. Але їх можна було побачити лиш на баштах королівських та князівських замків. Вандрівник не міг користатися з них, бо були дуже здорові і тяжкі. Про бідних людей годі і казати: вони мусили вдовольнятися поміччю сонця, котре однаково світить і багатим, і бідним".
Коцюбинський переходить до розповіді про нюрнберзького майстра і винайдення ним годинника.
Петро Гельє працював усе життя, але водночас цікавився механікою. На старості років він кинув своє ремесло і став читати книжки,
"рисував і вирізував всілякі шруби та коліщатка". Дружина та двоє синів не могли зрозуміти, що з ним трапилось. Вони лаяли його зранку до вечора. Врешті-решт старий Гельє не витримав і перебрався до заміжньої доньки.
"Добра донька дуже кохала свого батька, захистила його і, хоч сама була вбога, все робила, щоб заспокоїти його старість".
Зять Гельє цікавився, що ж робить у своїй кімнатці тесть. Одного разу старий пішов до міста і забув зачинити двері. Цим скористався зять.
"Здивований, майже з страхом роздивлявся він по кімнаті, оглядав кожний кусок дроту, міді, заліза… Все видавалось йому незвичним. Аж ось межи всілякими струментами вглядів він кругленьку, невелику штучку, котра якось дивно стукотіла і сичала. Спершу подумав він, що то йому почулося. Вхопив машинку в руки, приклав до одного вуха – стукотить; приклав до другого – не вгаває. Холодний піт обілляв бідного кравця. Йому видалось, що в тій кругленькій штучці сидить нечиста сила, і, не довго здумавши, зо всієї сили кинув нею об стіну, а сам, не озираючись, вибіг з кімнати, хрестячись та читаючи молитву".
Коли старий повернувся додому, то зрозумів, що сталося. Стільки праці було витрачено даремно.
"А тут ще дурний зять кричить, що не хоче жити в одній хаті з чортом. Нещасний Гельє зв’язав у вузлик своє майно і вибіг з хати на вулицю".
Після роздумів він надумав піти до судді та попросив посадити його у в’язницю. Той був здивований таким проханням, але виконав його. Відтак пішов до дружини Гельє, щоби з’ясувати, що сталося з її чоловіком.
"– Мій чоловік божевільний, – відказала жінка, – він закинув роботу, цілими днями порається з книжками та всякою дурницею.
І сини не боронили батька. Тоді суддя звернувся до дочки та зятя. Зять називав тестя божевільним та казав, що він запродав душу нечистій силі. Бідна дочка плакала, боронила батька, як вміла, але її ніхто не слухав".
Суддя повірив родичам майстра. Одного дня він зібрав їх, щоб засвідчити божевілля Гельє.
І ось того приводять із в’язниці. А той сяє, бо завершив у тюремній камері справу свого життя.
"То був годинник, чи нюренберзьке яйце. Так назвали його, бо був схожий до яйця. Всі судді і хто лиш був в залі з зачудованням дивились на годинник Петра Гельє, а він кожному розказував, як той годинник зроблений.
Жінка та сини засоромились і почали перепрошувати старого; дочка плакала з радощів, а зять переконався, що в машинці нема нечистої сили.
Скоро вістка про новий годинник розійшлась по цілому Нюренберзі, почали всі поважати мідника Гельє".
Анатолій ВЛАСЮК
2 серпня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.