Цікаво розпочати текст знову. Написати текст з самого початку внаслідок його каузального зникнення. Причин може бути декілька: невідповідність написаного до плинності часової градації, не факт, що час взагалі має будь-який сенс і чи потрібен сенс.
Сенс потрібен, скоріше за все, саме в аспектах колекціонування сенсів. Припустимо, сенс перший чи другий, сенс номер 46 чи 78. Але самі числа не є правдивими, засновники квантової механіки казали свого часу, що числа мають зовсім інакшу конфігурацію і, знову ж таки, Сенс.
Так думав і Гейзенберг, так думали й Планк та Бор. Гейзенберг свого часу заперечив не тільки самі електрони, їхній спін, орбітальність самих електронів, але й Речі взагалі. Зокрема, предметність. Ми знаємо, що сама фізика бере свої витоки з геометрії. А геометрія із метафізичного страху перед безоднею всесвітнього несправедливого вакууму - це інваріації. Гейзенбег просив уникати розуміння атомів та протонів саме у сфері предметних об'єктів, бо нам відомо, що через опредмечування ми маємо саме Об'єкти, котрі на фініші лише деконструюємо і потім знову складаємо пазли - життя це гра, чи боротьба, чи забавка, але картина невтішна на фініші.
Всі фізики просто почали сумніватися в оточуючому світі. Я також. Хоча деколи так хочеться вірити й любити. Моделі, як примари, методи комбінування нових-старих примар в аспектах універсалій та їхнього біозу. Не знали би добра, якби не було б лиха, й навпаки.
Отже, штучна дискримінація матерії та її протяжності, унеможливлення самої категорії часу та атомів наводить на думку, що варто дослідити тонкі світи. Тому свого часу Айнштайн відмовився співпрацювати з Ландау, бо вважав його простим калькулятором. Айнштайн читав Блаватську й Достоєвського, тому його творча основа має окрему специфіку та інваріантність.
Це хоча б якийсь із творчих принципів...
Гейзенберг заперечив спін та орбітальність і сконцентрувався саме на зоровій лінзі, на аспекті, що предмети, об'єкти чи речі отримують життя та означення в часі-просторі саме в момент споглядання їх. Тут нічого нового: так міркували філософи в різні часи-епохи: що притінений об'єкт, скажімо, стіл в момент нашого неспоглядання може стати кенгуру чи бегемотом. Це і Сведенберг, й Кант, Бьоме й Шелінг.
Гейзенберг припускав, що електрон може й має властивість знаходитися в двох-трьох місцях одночасно, для цього створили спеціальну шизо-коробку, де електрон може знаходитись в двох точках одночасно, однак отримує унікальність єдиного тільки під час його споглядання. Так був створений метафізичний кіт, який живе і в будь-яку секунду може померти: на прикладі цеглини, що падає на голову - каузальний квантовий буддизм, непрогнозований дзен...
Заперечення реального виглядає прогресивним, не факт, що правильним, хоча думати й гадати можна довго. Якщо заперечити реальність і прийняти тонку ірреальність - це параноя вищих преамбул - головне знати кінцеву мету.
Кінцева мета - це знищити все задля тріумфу синього розуму. Про це здогадувався Гейзенберг, але фізика отримала своє започаткування з геометрії, а геометрія - з каузальної схоластики-метафізики: зараз напишу атом з великої літери, як "Атом" та отримаю тисячі нових змістів і сенсів - аксіологія прогресує як хімічне сміттєзвалище, надія на методологію Окама.
Як би там не було, я не вірю навіть на відтворення відтвореного у своєму живописі, бо там хімія матеріалу, обмеженість простору, емпірія неволі-волі та, найголовніше, та ж модельність і конструктивізм, а все має бути непрогнозовано, унікально, гармонійно..
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
