Ірреальність Гейзенберга

27 липня 2016
Roman Bonchuk
Цікаво розпочати текст знову. Написати текст з самого початку внаслідок його каузального зникнення. Причин може бути декілька: невідповідність написаного до плинності часової градації, не факт, що час взагалі має будь-який сенс і чи потрібен сенс.

Сенс потрібен, скоріше за все, саме в аспектах колекціонування сенсів. Припустимо, сенс перший чи другий, сенс номер 46 чи 78. Але самі числа не є правдивими, засновники квантової механіки казали свого часу, що числа мають зовсім інакшу конфігурацію і, знову ж таки, Сенс.

Так думав і Гейзенберг, так думали й Планк та Бор. Гейзенберг свого часу заперечив не тільки самі електрони, їхній спін, орбітальність самих електронів, але й Речі взагалі. Зокрема, предметність. Ми знаємо, що сама фізика бере свої витоки з геометрії. А геометрія із метафізичного страху перед безоднею всесвітнього несправедливого вакууму - це інваріації. Гейзенбег просив уникати розуміння атомів та протонів саме у сфері предметних об'єктів, бо нам відомо, що через опредмечування ми маємо саме Об'єкти, котрі на фініші лише деконструюємо і потім знову складаємо пазли - життя це гра, чи боротьба, чи забавка, але картина невтішна на фініші.

Всі фізики просто почали сумніватися в оточуючому світі. Я також. Хоча деколи так хочеться вірити й любити. Моделі, як примари, методи комбінування нових-старих примар в аспектах універсалій та їхнього біозу. Не знали би добра, якби не було б лиха, й навпаки.

Отже, штучна дискримінація матерії та її протяжності, унеможливлення самої категорії часу та атомів наводить на думку, що варто дослідити тонкі світи. Тому свого часу Айнштайн відмовився співпрацювати з Ландау, бо вважав його простим калькулятором. Айнштайн читав Блаватську й Достоєвського, тому його творча основа має окрему специфіку та інваріантність.

Це хоча б якийсь із творчих принципів...

Гейзенберг заперечив спін та орбітальність і сконцентрувався саме на зоровій лінзі, на аспекті, що предмети, об'єкти чи речі отримують життя та означення в часі-просторі саме в момент споглядання їх. Тут нічого нового: так міркували філософи в різні часи-епохи: що притінений об'єкт, скажімо, стіл в момент нашого неспоглядання може стати кенгуру чи бегемотом. Це і Сведенберг, й Кант, Бьоме й Шелінг.

Гейзенберг припускав, що електрон може й має властивість знаходитися в двох-трьох місцях одночасно, для цього створили спеціальну шизо-коробку, де електрон може знаходитись в двох точках одночасно, однак отримує унікальність єдиного тільки під час його споглядання. Так був створений метафізичний кіт, який живе і в будь-яку секунду може померти: на прикладі цеглини, що падає на голову - каузальний квантовий буддизм, непрогнозований дзен...

Заперечення реального виглядає прогресивним, не факт, що правильним, хоча думати й гадати можна довго. Якщо заперечити реальність і прийняти тонку ірреальність - це параноя вищих преамбул - головне знати кінцеву мету.

Кінцева мета - це знищити все задля тріумфу синього розуму. Про це здогадувався Гейзенберг, але фізика отримала своє започаткування з геометрії, а геометрія - з каузальної схоластики-метафізики: зараз напишу атом з великої літери, як "Атом" та отримаю тисячі нових змістів і сенсів - аксіологія прогресує як хімічне сміттєзвалище, надія на методологію Окама.

Як би там не було, я не вірю навіть на відтворення відтвореного у своєму живописі, бо там хімія матеріалу, обмеженість простору, емпірія неволі-волі та, найголовніше, та ж модельність і конструктивізм, а все має бути непрогнозовано, унікально, гармонійно..
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Він не приніс жертви на вівтар любові, але данину дружбі віддав сторицею
Так сталося, що першим словом, колись прочитаним моїм п'ятирічним сином на книжковому корінці, було слово "Бу-а-ло". Слово було зовсім новим, і він запитав: "А хто це?" І дійсно, хто він - сучасник ХVII століття - Нікола Буало?
Читати більше