Ірландська мова: Болісний шлях у небуття...

Серед сучасних європейських мов ірландська (або ж гельська, гелік) належить до найдавніших – принаймні від 1-го тис. до н.е. якась первісна форма цієї мови вже побутувала на Зеленому острові. Окремі написи ірландською датовані IV cт. н.е., вже в V ст. ірландці стають однією з перших християнських націй, а від VIII ст. країна дістає рідномовну церкву та систему освіти, набагато випередивши в цьому відношенні решту європейців. Ірландські монахи в ті часи не раз були "літописцями Європи"; гельська мова не лише неподільно панувала в самій Ірландії, а й заполонила Шотландію, на довший час ставши основною на її теренах. Тим часом на завойованому норманами півдні сусіднього острова формувалася велика й грізна потуга…

У ХІІ ст. один з ірландських королів покликав собі на допомогу англо-нормандських вояків, можливо, не підозрюючи, що та "допомога" розтягнеться на довгих вісім століть… Попервах англійські володіння в Ірландії обмежувалися т. зв. "пейлом" ("огорожею") – невеликою укріпленою територією на східному узбережжі, не раз спустошуваною епідеміями, неврожаями та набігами войовничих ірландців. Згодом чимало нащадків перших завойовників породичалися з місцевими вождями, засвоїли їхню мову та звичаї і стали затятими патріотами своєї набутої батьківщини. Щоправда, в ХIV cт. "парламент" маріонеткового "Ірландського королівства" схвалив т. зв. Статут Кілкенні – низку жорстоких законів, які забороняли ірландські традиції, одяг, імена й саму мову. Однак на той час загарбники не володіли достатніми засобами впливу, тож "повзуча ірландизація" тривала, підточуючи владу Лондона на Зеленому острові.

Ситуація кардинально змінилася, коли у ХVI ст. Англія розірвала зв'язки з католицизмом, а ірландці, яких оминули ті ідеологічні та суспільно-політичні процеси, що привели до такого рішення їхніх сусідів, залишилися вірними релігії своїх батьків. Втягнений у конфронтацію з католицьким світом Альбіон почав сприймати сусідній острів, як плацдарм для можливих заколотів та агресії, що його слід було знешкодити, долучивши до "правильної" віри або принаймні послабивши там позиції католицької громади.

ХVI та особливо ХVIІ ст. були епохою кривавих повстань проти англійських поневолювачів і наджорстоких акцій "умиротворення". За ірландцями полювали з хортами, немов за дикими звірами; їх продавали в рабство за океан, позбавляли землі, змушували емігрувати. Лише після каральної експедиції Кромвеля 1649-53 рр. населення острова зменшилося майже вдвічі! Серія дискримінаційних "карних законів" ставила католиків практично на один рівень зі злочинцями, відмовляючи їм у праві на будь-яку самодіяльність, зокрема в царині освіти та громадського життя. Це все позбавляло ірландську мову публічного простору, обмежуючи її використання цариною традиційного сільського побуту. При тому найбільш бунтівна Північна Ірландія послідовно заселялася колоністами-протестантами…

Поволі ареал геліку почав маліти, посуваючись на захід і південь, у найбільш упосліджені регіони країни. На поч. ХІХ ст., коли близько половини ірландців, переважно найбідніших та найменш освічених, ще розмовляли своєю питомою мовою остання зазнала чергового удару: католицька церква, основний національний інститут та символ опору загарбникам, перейшла на англійську мову! В віданні церкви перебувала система "національних шкіл", які стали відтак потужним знаряддям лінгвоциду. Зрештою, голодомор 1840-х рр. на чверть зменшив населення Зеленого острова, і то переважно коштом його найбідніших сільських мешканців, себто основних носіїв ірландської мови.

Наприкінці ХІХ ст. столиця всі значніші міста країни розмовляли лише англійською, а література, театр, журналістика, політика, наука тощо існували винятково в англомовних варіантах. Лише в окремих графствах на околицях країни сільська місцевість продовжувала говорити гельською, але й там батьки заохочували дітей опановувати мову метрополії, як більш розвинену й перспективну. Здавалося, що ірландській мові випала доля зниклої перед тим корнської*, однак у 2-й пол. ХІХ ст. споконвічні змагання ірландців за релігійну свободу, землю та політичні права переростають у боротьбу за національну незалежність, одним із гасел якої стає відродження рідної мови. Прапороносцем останнього була заснована в 1893 р. Гельська Ліга (ірл. Conradh na Gaeilge), яка швидко перетворилася на масову організацію й уже в 1904-му домоглася права на використання ірландської мови в освіті.

Основний контингент борців за незалежність складався з англомовних ірландців, проте значна частина лідерів цих змагань обстоювала ідею відродження геліку. На поч. 20-х рр. ХХ ст. на більшій частині Зеленого острова постала "Ірландська вільна держава" - домініон Великобританії, який згодом перетворився на суверенну республіку. Конституція Ірландії проголосила ірландську мову "першою державною". Закон запроваджував переважне вживання цієї мови в назвах і написах, обов'язковість її вивчення в школах та використання в державних установах (для держслужбовців був передбачений іспит з гельської); райони Гелтахт, де зберіглася розмовна ірландська, планувалося зробити вогнищами її подальшого поширення цілою територією країни.

Впродовж багатьох десятиліть діяльність з відродження мови поглинала до 2-3% національного бюджету. Суб'єктами такої діяльності стали не лише державні структури, а й недержавні згромадження, найбільш авторитетним серед яких є вже згадана Гельська Ліга. Ці організації провадять курси з вивчення мови, поїздки в Гелтахт, мовні табори, календарні заходи й фестивалі; вони перевіряють дотримання мовного законодавства в різних галузях та на місцях, вносять пропозиції тощо.

Якими ж досягненнями можуть похизуватися адепти гельської мови після багатьох десятиліть змагань за її відродження? Не швидко, але стабільно зростає кількість осіб, які під час переписів та опитувань декларують володіння геліком – для різних графств цей показник становить від 25% до 45%. Тією чи іншою мірою ірландська мова представлена в більшості сфер життя країни: кабінетах урядовців, освітніх закладах усіх рівнів, різножанрових ЗМІ, приватному бізнесі (реклама, каталоги, меню), церкві, літературі, мистецтві. Може скластися враження, що Ірландія є принаймні повноцінно двомовною країною, але…

Парадоксальним чином зростання показника декларованого знання мови супроводжується зменшенням показника її сталого використання. По здобутті незалежності ще понад 600 тис. ірландців (за кількості населення бл. 3 млн) щоденно розмовляли своєю національною мовою поза освітніми закладами – нині, за кількості населення бл. 4,7 млн, таких залишилося не більше 40-80 тис. За даними Банку Ірландії, при використанні його банкоматів менше 1% клієнтів обирають гельський портал… Поза районами Гелтахт картина повсякденного життя країни виглядає стерильно англомовною: випадково, без спеціального наміру тут майже неможливо знайти перехожих, які розмовляють між собою ірландською, або ж офіс, де ця мова є робочою, або середовище, де нею послугуються як основною.

Постає питання: а де ж практикують свої розмовні навички ті численні громадяни країни, які декларують володіння мовою в анкетах і опитувальних листах? Віддавна не довіряючи оптимістичній статистиці, ірландський журналіст Манхáн Маган вирішив перетнути Ірландію з кінця в кінець, вживаючи для спілкування винятково її питому національну мову (linguapedia.com.ua/uk/statti/irlandska-mova-mertva-chi-she-dihaye). Знайти співрозмовників йому майже ніде не вдалося – мандрівника не розуміли навіть тоді, коли він намагався замовити пиво в пабі чи спитати про напрямок руху, а в столиці країни спроби заговорити ірландською наштовхувалися на неприховану ворожість**.

Мовна свідомість ірландців сповнена видимих парадоксів. Опитування засвідчують, приміром, що одностороннє протегування державою національної мови підтримує приблизно третина громадян, ще третина обстоює політику двомовності, й тільки решта не визначилися з вибором чи висловилися однозначно на користь англійської. Ба більше: за всі роки незалежності адептам англомовності не вдалося створити хоч одне стійке й працездатне об'єднання, натомість численні формації активно займаються промоцією геліку… Проте повсякденна мовна практика країни вочевидь суперечить цим фактам.

Кілька років тому на підтримку ірландської мови під стінами парламенту мітингували близько десяти тисяч осіб, що є вагомим показником для несповна 5-мільйонної країни. Однак при тому майже одночасно відбувся перепис населення, де ірландською мовою були заповнені… лише трохи більше 8 тис. бюлетенів. Виглядає, що заради своєї мови ірландцеві легше покинути нагальні справи, прибути до столиці й простояти години під дощем і вітром, ніж зробити набагато простішу річ – попросити під час перепису рідномовну анкету.

Додаймо сюди, що країна є фактично мононаціональною й чого-чого, а націоналізму ірландцям не позичати! Пригадаймо хоча б, що вони чи не єдині в Західній Європі протягом цілого ХХ ст. не припиняли збройної боротьби за своє національне визволення та соборність…

Між тим фахівці очікують, що останні "природні" острівці розмовної ірландської зникнуть протягом найближчих років. Яка доля очікує тоді на одну з найдавніших мов Європи? Протривати ще якийсь час "на штучному диханні" державної підтримки? Піти в небуття? Чи таки відродитися… але коли, де та чиїми зусиллями?

(закінчення буде)

* Корнська мова – мова кельтського походження, яка до поч. ХІХ ст. побутувала на п-ові Корнуолл (південний захід сучасної Англії). Зберіглася могила жінки, яка вважалася останнім носієм живої корнської мови, проте ХХ ст. стало свідком небезуспішних спроб її відродження.

** Мабуть не один лише п. Маган зіштовхнувся з ворожим ставленням до гельської мови… Показовим у цьому плані видається створення, на моці Мовного Акту 2003, офісу мовного комісіонера, а фактично – омбудсмена з мовних питань.