Невидимі українці у кінематографі. Частина 2

12 квітня 2013
Oxana Kril

Кажуть, що український кінематограф мертвий і у нього немає майбутнього. Проте є люди, які знову й знову доводять що це не так. Вони творять такі картини, які отримують визнання не тільки в Україні, а й за кордоном. Люди, які і є майбутнім нашого кінематографу.

Золоту пальмову гілку - за дипломну роботу

Чернівецький індустріальний технікум, цегельний завод, збирання картоплі, помідорів і слив… Питання: і як це все можна пов’язати з хлопцем з Прикарпаття, який отримав Золоту пальмову гілку у Каннах?

Виявляється – можна. Просто, як розказує Ігор Стрембіцький, скоро йому вся ця робота набридла, і він вирішив зайнятися чимось іншим. “А я такий непосидючий, лінивий, не знаю, чи кудись і вступив би. Єдине, де міг щось збрехати чи щось написати, — театральний”, – розповідає режисер, який, не зважаючи на чималий конкурс, все-таки вступив на курс документалістики.

І почалося навчання. Рік за роком. Курсова за курсовою. Навіть його відомий фільм “Подорожні” мав бути лише курсовою роботою за четвертий рік. Але потім він поступово перейшов у дипломну роботу за п’ятий курс. Та все ж і тоді не відразу хлопець захистився: “Після закінчення інституту захистити диплом можна впродовж трьох років”. От Ігор тільки після Канн і зібрався, нарешті, здати дипломну роботу.

Варто зазначити, що сценарій до короткометражки написала дружина Ігора - Наталка Конончук. Познайомив цю творчу пару фестиваль “Пролог”, який проходив у грудні 1997 року. “Я тоді прийшов на фестиваль, якраз було закриття і вручали нагороди. Наталці дали приз за найкращий сценарій, і вона виходила на сцену, де їй вручили диплом, і як приз дві чи три пачки паперу,” – розповідає режисер про те, коли вперше побачив свою дружину. Вона ж на нього звернула увагу в інший день: “Було обговорення фільмів. І я пішла на це обговорення. Мушу сказати, що зараз змінилася ситуація, але на той час наш інститут був дуже російськомовним. Фактично всі студенти говорили російською. І тут під час обговорень якийсь хлопець встає і починає дуже емоційно виступати — йому не сподобався один фільм. Що він говорив, я не запам'ятала, єдине, на що звернула увагу, — те, що він говорив українською мовою. Це був Ігор”.

Але це все було колись. Це все вже історія. Історія українця, який приніс своїм талантом визнання своїй країні. Який і далі продовжує творити і займатися улюбленою справою.
 

Український мультсеріал

Олексій Шапарєв - він просто зняв короткометражний мультфільм і виклав його в інтернет. А вже через деякий час до нього зателефонував британський продюсер Стів Уолш і запропонував створити повноцінний мультсеріал. Проте британці хотіли лише купити готовий продукт, а не брати участь у його створенні.

Цей телефонний дзвінок був не єдиною приємністю на початку створення мультсеріалу “Ескімоска” – режисер отримав фінансування у розмірі 60% вартості проекту від держави. Коли Олексій подавав документи на одержання даного фінансування, він навіть не надіявся, що його нададуть: “Я туди йшов і взагалі не знав, що говорити. Брехати не вмію, тому вирішив говорити всю правду: показав пілот, розповів, що є на даний момент і що планується”.

Зараз же ж цей мульсеріал показують не тільки в Україні та Великобританії – право його транслювати придбали також телеканали в Канаді, Америці, Франції, Індії, Росії, Казахстані, Азербайджані, а ще декілька країн ведуть перемови щодо показу “Ескімоски”.

А Олексій уже готується до наступного проекту – фільму про козака-характерника. Ця стрічка буде заснована на коміксі “Максим Оса: Людина з того світу” Ігоря Баранько, який вийшов у 2008 році. Проте, як зазначає Олексій, від графічного роману було взято лише імена героїв, сам же сюжет дуже змінений.

А ще режисер хоче продовжувати знімати мультфільми: “Я б дуже хотів, щоб діти дивилися добрі прості історії”. Також він додає, згадуючи про “Ескімоску”: “Цей проект я робив не як режисер, а, в першу чергу, як батько.”
 

“Звичайна справа”

Зовсім недавно вийшов у кінопрокат ще один український фільм “Звичайна справа” режисера Валентина Васяновича. Дана стрічка здобула нагороду “Дон Кіхот” від Міжнародної федерації кіноклубів (FICC), журі якої оцінює міжнародну конкурсну програму ОМКФ. Журі пояснило свій вибір так: “В картині за допомогою історії головного героя показано збереження людиною почуття власної гідності. Він у відповіді за власну втечу з реальності – він вибирає шлях поета замість шляху успішного лікаря. Але через свою слабкість він не досягає успіху, водночас, він не здається, він не переможений. Режисерові вдалося поєднати сюжет, історію, акторську гру, сучасні соціально-політичні дилеми і створити візуальне втілення абстрактної ідеї. Операторська робота гідна похвали, гра світла й тіні демонструють кінематографічну майстерність”.

Валентин Васянович – режисер, який до цього часу більше займався документальними фільмами, і “Звичайна справа” – це свого роду дебют для нього у плані повнометражної картини. При чому дебют досить успішний.

Зараз же ж режисер повернувся до зйомок документального кіно, в якому розвив тему того, що треба продовжувати жити, незважаючи ні на які незгоди, ні на те, як би погано не було. “Це фільм з двох героїв. Жінці 82 роки, її синові — 62. Він хворий на діабет і повністю втратив зір. Живуть у селі і тримаються один одного в цьому житті. Вони йдуть по життю з усвідомленням того, що ніхто крім них самих не допомагатиме один одному”. Валентин планує розіслати цей фільм по різних фестивалях, а з часом і в нас на Україні показати.
 

 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

9-й Одеський міжнародний кінофестиваль представляє іміджевий ролик 2018 року
Від моменту створення першої кінострічки найголовнішим для будь-якого фільму є глядач. Минулого року саме глядач став центральною фігурою офіційного іміджа ОМКФ. Цьогоріч команда ОМКФ та Ігор Стеколенко вирішили поглибити тему, зробивши головним героєм ролику сприйняття.
Читати більше