ІНТИМНА ЛІРИКА ДИВІЗІЙНИКА. Ярослав Ольховий "Струни серця"

ІНТИМНА ЛІРИКА ДИВІЗІЙНИКА

Ярослав Ольховий "Струни серця"

У житті Ярослава Ольхового була дивізія “Галичина”, за що він понад десять років відсидів у сталінських концтаборах.

2005 року вийшла його збірочка віршів “Струни серця”. Інтимна лірика по-новому висвітлює постать цього чоловіка, якому довелося стільки пережити у своєму житті.

Навіть коли він пише про природу чи боротьбу за незалежність України, все одно в цих віршах присутній образ коханої.

Чи то іду я луками надрічними й квітки збираю,

Чи то полями ранніми, де визріває колос, –

Усюди виразно вчувається мені твій голос,

Усюди я твоїх очей шукаю.

(“Докір”)

Нерозділене кохання переслідує ліричного героя.

Тільки ти… Лиш одна, лиш одна із усіх на планеті.

Втихомирить могла б і зігріти мене тільки ти –

Але ти не ідеш… Гаснуть мрії, як зорі на леті.

Але ти не ідеш – і щезають в проваллях світи.

(“Тільки ти…”)

Образ коханої завжди з поетом.

Ти знову десь згубилася за далями,

Ні слова, ані вісточки мені не подаєш,

Та я вже не один – з журбою і печалями,

Зі спогадом, як рана, в якому ти живеш.

(“Ти знову десь згубилася…”)

Він ніби умовляє кохану вийти до нього:

Все живе гомонить, дивним чаром умаєне –

Чом же твій голосочок мовчить?

Виходи, найдорожча! Удвох погуляємо

І не зчуємсь, як нічка промчить.

(“Вечірня”)

А ось лист дівчини, отриманий подумки від коханого.

Видно так… Але ти не здавайся пітьмі,

Проминуть люті стужі з морозами,

Відійдуть в небуття вороги навісні –

Правда наша і ми переможемо!

(“Щоби знав ти про те…”)

Юна горянка полонила серце юнакові.

Анничка – це квітка гір,

Над безоднею вона розквітла –

Ти приступності її не вір,

Не дивись, що така тендітна.

(“Анничка”)

А ось загадкова пані, яка розбила серце ліричному героєві.

Я стомився, дні мої сумні

У тужбі минають одиноко –

Нащо Ви зустрілися мені,

Нащо так поранили жорстоко?

(“Нащо?..”)

Любов до світу у нього поєднана з коханням до жінки.

Не даєш на мить мені спокою –

Вдень тужба гнітить мене без меж,

Ляжу – знов жива переді мною

Засумована невблагано стаєш –

Не даєш на мить мені спокою…

(“Люблю”)

Поет здивований, що ще живий, хоча коханої нема поруч.

Ім’я твоє  вимовляв дарма –

Мій голос буря люта заглушила.

Я знов один, мій човен без керма,

Розбиті щогли, зірвані вітрила.

(“Дивуюсь дивом”)

Ярослав Ольховий писав для себе. Не завжди довіряв читати свої вірші іншим. Це було його інтимне, не призначене для когось. А коли зважився оприлюднити свої вірші, весь ніби принишк, очікуючи суворого присуду.

Ті, хто знав його, з розумінням ставилися до дивізійника. Кохання пройшло червоною ниткою крізь усе його життя. Лише дещицю почуттів Ярослав Ольховий виклав у віршах.

Анатолій ВЛАСЮК

4 червня 2018 року

[adSlot9]

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше