Інше бачення: письменники, які змінюють уявлення про літературу

Чи було у вас таке, що, будучи шкільного віку, ви читали книгу чи оповідь, яку абсолютно не могли зрозуміти, проте після університету вона здалась вам геніальною? У мене так сталось з “Украденим щастям” Франка. Думаю, я просто у школі не була готова до її прочитання. Та й зрештою, гадаю, у школі до Франка ніхто не готовий. Я закінчила школу, думаючи, що Каменяр - це лише “Революціонер” і тільки. Проте, ох як я помилялась! Зараз я з упевненістю можу сказати, немає у світі поганих книг, зовсім немає. Є наші людські рамки і бачення. У кожного є конкретні уявлення про модель поведінки людей, про те, якими мають бути стосунки. Є межі вульгарності і естетики, і якщо заходять за їх межі, або не доходять, вам, звісно ж, це не подобається, або ви цього не розумієте.

Пропоную переглянути статтю про трьох сучасних українських авторів, які допомагають побачити літературу у нових її проявах. Не бійтесь розуміти нове та мислити за межами диктованих стандартів.

1. Ярослав Мельник “Маша, або постфашизм”

Кілька слів про автора: Ярослав Йосипович Мельник – сюрреаліст, фантаст, філософ. Народився на Рівненщині, наразі проживає у Литві. Його читачі діляться на 2 табори: ті, які скуповують його книги, і ті, які не розуміють, що відбувається. Я можу, звичайно, радити вам до прочитанню увесь доробок автора, проте хочу акцентувати увагу саме на “Маші...”. Особисто для мене Мельник – маг оскільки він надзвичайно володіє симетрією пропорційності: містицизм, детективність, еротика, філософськість. Опісля прочитання немає якогось внутрішнього знаку питання, є катарсис і завершеність, однозначно.

Про роман: Це антиутопія, яка вмістила в собі: кохання, ніжність, огиду, іронію, засудження та зрештою жорстокість. Вам варто прочитати його навіть тому, що там немає жодної завуальованості. Абсолютно чистий текст, у якому відсутній перехідний колір. Є біле і чорне, все, крапка. Люди в книзі живуть за законами фашизму, що диктує антигуманізм та тотальний контроль над усіма, у зв’язку з чим вони поділяються на 2 типи: перший тип - звичайні розвинені люди, інший – стори – загнані люди, які асимілювали в тварин.

Завдяки цій книзі, я відчула свої межі сприйняття. Так само і ви, якщо витримаєте цей текст і прочитаєте, не роззявивши хоча б одного разу рот, у вас безмежні рамки тверезості. Коли я запропонувала прочитати цю книгу в університеті, я була переконана, що багато кому вона сподобається, та я помилялась. Втім, чтиво не те, що не сподобалась моїм колегам, вони просто не пірнули настільки глибоко в цей текст і не змогли знайти ту перлину, яку знайшла я. Врешті це абсолютно суб’єктивна думка.

gazeta.lviv.ua

2. Роман Черковський “Таксист”

Кілька слів про автора: Роман Васильович Черковський - письменник та літературознавець з Івано-Франківщини. Автор небагатьох книг, проте, переконана, вартих вашої уваги. Прозаїк, який надзвичайно чуттєво вміє закутати читача своєю теплою прозою. Я дуже ціную цю затишність у книгах, коли, відкривши її, ти відчуваєш, що вдома. Письменник має свій стиль і вміє занурюватись у психологію персонажів. У книжковому арсеналі Романа Черковського є збірка оповідань “Ігри мізантропа” та роман “Фрондео”. Але я акцентую увагу на останньому романі “Таксист”.

Про роман: У романі “Таксист” маємо справу аж ніяк не з письменником, і це вміння сконцентрувати свою увагу на простому водієві вдалося Роману Черковському дуже переконливо, мимоволі починаєш вірити, що автор книги і є таксистом у реальному житті. Проте таксистом з філологічною освітою і дуже глибокими думками. Людина, через яку ми дізнаємось про безліч доль та історій. У романі піднімається цілий ряд питань актуальних для нинішнього українського суспільства. Складається враження, що у таксі, на сусідньому від водія кріслі, сидиш ти і співпереживаєш головному герою; так само, як і таксист, заглядаєш у дзеркало заднього виду, аби зустріти ще одну історію, поламану долю чи нову тему для роздумів. Та основна сюжетна лінія - аж ніяк не люди, з якими знайомить нас таксист, а саме він. Таксист – це певний символ, символ нас самих, символ постійних шукань, символ руху. Домінує форма сповіді головного героя, у якій він аналізує: себе, своє покоління, реалії та окремі проблеми. Зрештою я не буду розповідати вам про родзинку на торті, бо це безглуздо, якщо ви не знаєте, який торт на смак. Тому зберіть цей букет з людських історій і долі головного героя і насолоджуйтесь прянощами.

blitz.if.ua

3. Степан Процюк “Травам не можна помирати”

Про автора: Степан Васильович Процюк народився на Львівщині, проте зараз проживає у Івано-Франківську. Якщо додати він себе – харизматичнішого автора годі й шукати. Степан Процюк, безперечно, один з найконтроверсійніших письменників-інтелектуалів. Творчість автора почалась з поезій, але переросла у прозу і стала чи не феноменом нашого часу. Чи можна сказати про конкретний стиль автора? Не знаю, напевне. Але те, що Процюк завжди у пошуку, залишається фактом. Найголовніше – індивідуальність та автентичність. Надзвичайна скрупульозність письменника до створення психоаналізу своїх героїв робить його книги різношерстними та, без сумніву дуже глибокими. Пропоную пірнути у новий роман Степана Процюка “Травам не можна помирати”.

Про роман: Київ 1970-х років. Радянська влада здається могутньою, та більшість людей переконані у її довгому пануванні, а хто не погоджується з режимом – психлікарні та арешти. Три головних герої, три маленькі людини, прагнуть змінити реалії та відстояти власні переконання, хоча темпераменти у цих людей абсолютно різні. Як читач, можу сказати, що емоційно важко стримуватись при прочитанні роману, хочеться, то кричати, то плакати, а то і зовсім жбурнути книжкою. Показана правда, і, як завжди, саме у правді Степан Процюк є неперевершеним оратором. «Травам не можна помирати» — це своєрідне дзеркало суспільства, яке неймовірно чітко показує всі його хвороби та слабкості. Сам письменник неодноразово писав про довге написання роману – 3 роки, і це справді відчувається: є багатогранність і наповненість. Особисто для мене роман вражаючий. Вражає, як крихта відданих патріотів своїм незламним духом захищає свою Батьківщину, навіть ціною власного життя. Хоча, варто відмітити, що у романі декілька сюжетних ліній, які цілісно створюють наповнену по вінця картину, яку хочеться пити, навіть якщо не мучить спрага. 

promin.cv.ua

Обкладинка - i.pinimg.com