Сила текстових візій доволі впливова й на ментальних та візуальних формах контакту. Текст має силу, текст можна надрукувати, прочитати вголос, зробити ефективну каліграфію, зашифрувати, зробити нову мейнстрімну забавку для лінгвістичних гіперінтелектуалів.
Однак, текст є фіксативом та рефлексією, і саме з цього місця можна ускладнюватись до нескінченності у пошуках поліфункціональності окремих категорій, але сутність, як явищність, котра має протяжність у часовому просторі чи просторовому часі (часу не існує насправді, як і самої протяжності матерій) є Конструкцією та Схемою пошуку можливого Корреляту Окремих Візій й Формул в нашій свідомій чи підсвідомій царині.
Коли працює Свідоме? Ми знаємо, що 95% наших дій робиться за механізмом надиктованим саме Несвідомим /спимо, їмо, їздимо на авто, п'ємо каву, ходимо на роботу/, хоча, якщо робити це, припустимо, Свідомо, нічого поганого чи бодай негативного, чи небезпечного в цьому не існує.
Свідомо прокинутись: внаслідок програмності обов'язків й рухів й моральних завдань. Сумно, але корисно. По-перше, для адаптування й пристосування (бо згідно з будь-якими еволюційними теоріями: пристосування є прогресом, хоча ніякої еволюції за 35 млрд. років існування планети ми не бачимо, зокрема літаючих рептилій чи самозаплідних підземних ссавців).
Найменше еволюціонює саме Людина, бо ніяк руки не стали крилами й праця мізків не збільшилась ні на жоден з накреслених варіантів. Інтуїтивно теж корисно жити, хоча не постійно. Сценарій Магії 18 років, першого кохання, зради, соціальних невідповідностей, маркерів задоволення й задоволення від задоволення, депресій, хвороб, генетичних програм й програм ресентиментальних запоморочень - про це треба лишень знати, не обов'язково з тим щось робити. Смерть про нас думає вже, коли настає 35 років й впевнено спокушає наше тіло різнобарв'ям сюрпризів.
Про це якось розказав Норбеков, зокрема про Господнє явлення кожній людині 3 рази за життя й подяки Дияволу, бо він як той каталізатор Прагнення Добра, як Клізма зі Скипидаром та голками для пришвидшеного руху до Моделі Людини. Модель Людини ідеалістична.
Моя модель чітко прописана у Германа Гессе в "Грі в бісер", улюбленоі книги мого Вчителя - тепер я розумію Чому: бо в ній Все моє життя від початку до Магіі становлення й містики прерій. Принципово не дочитую цю книгу до кінця із обережності усвідомлення саме кінцевих візій. Там все чудове й витончене, як саме мистецтво й прагненея Творення, таємниці Східних наук й астрономія всесвітів. Й найголовніше, дві сфери людського щастя: Музика й Математика. Музика як сфера звукової магії дає нам відчуття неземного балансування. Музика відтворює епохи й аромати міжсезонних змін й перетворень природніх й непрородніх. Музика є математикою, а математика - музикою. Все інше є тимчасовим захворюванням. Звучить грубо, але хвороба теж є каталізатором генетичного ресентименту - тому будьте дітьми.
Так вчив мене мій Вчитель. Постійно сварив мене за надмірну вимогливість до людей і їхнього окремого ремесла. Хоча самі ті ремісники всі полишались жити й надалі і їхні сумніви є їхнім прокляттям (зараз вони всі пишуть й говорять про Справедливість Історії та Всезагальний Трасформатор-Утилізатор). Хоча, яка може бути Справедливість від Історії, яка є Ренгенограмою Крові й зрад, та смертей й братовбивства.
Творення й продукція, й адаптування до соціальних природ, і самоідентифікування, і пожертва, й велика любов, і мета кінцева та початкова, й ордени на грудинах, й лаврові відзнаки - все це є Нашим ілюзорно-депресивним захворюванням із подальшою програмою неврозів й проблем. А так хочеться просто жити. Читайте тоді Гьоте. Ну як варіант.
Наша історія, як музикальна симфонія, моя і мого Вчителя, чітко й лаконічно прописана в "Грі" ГЕССЕ, хоча як важко втискати всю сакральність таємниць й магій в мозок, до того ж молодий, хоча вже у віці 17 років я дав собі настанову прожити так, щоб жити більше не хотілося; можливо, це тихенько колись сказав Сенека Нерону, чи марсіанін проговорив рецептуру молодості Вольтеру.
Все ж таки закинувши весь назбираний метафізичний мотлох в підвалини Несвідомого (подякуємо Канту), ми зустрілися із цікавим фарсом: відкиданням реалій, недовірою до існуючого світу, який би чудовий він не був би. Але розуміння своєї тимчасовості й нікчемності, чи імманентної надглобальності - все горох і карієс. Нічого не змінилося з часів людського прагнення своєі ідентифікації - хоча є в перспективі ще чіпізація й регламентизація багатовимірного-д світу із загальним Центром й програмою. Знову ж таки лірично: я єсмь.
Добре. Навіть максимально себе ідентифікувавши в знаках-формулах, в явищах й атомних суспензіях: всеодно прийде наступний й перефарбує шпалери й закалатає новий коктейль. Не існує нічого постійнішого за тимчосове. А любити треба. Це наш порятунок. Любити потрібно, бо це програма самозбереження й родославна вакцинація. Любити потрібно й Мудрезу, це є у Гессе, й не обов'язково це робити максимально віддано, щоби потім сидіти як Роденівський розумник й чекати на туалетну касету свіжого паперу.
Отже, людина є книгою, із вступами і рефлексіями, і кульмінаційними фабулами, романтичними збігами різних обставин та подій... Я і мій Вчитель знайшли себе. Тільки музика. Тільки гра й мистецтво. Тексти й малюнки. Історія все збереже до останнього атому... Збереже як документальну ілюзію окремих ілюзіоністів..
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
