"Біографія випадкового чуда": бути собою - божевільною чи святою?

30 червня 2015
Валерія
Роман Тетяни Малярчук "Біографія випадкового чуда" вражає людяністю і своєю соціальною актуальністю, тому що в центрі розповіді опиняється дивакувата дівчина Лєна, яка борется за права безпритульних собак (сама написала "Маніфест собакам від собаки"), за інвалідний візок для шкільної подруги (присвятила цьому другий маніфест "Калікам від каліки"), яку вона символічно називає Пес.

Справжня трагедія - це, коли людина живе собачим життя. Авторка деякий час працювала журналісткою і за цей період назбирала купу життєвих історій нещасних людей, а це не залишає ніяких сумнівів у правдивості подій в романі.
 

Тетяна Малярчук цинічно висміює абсурди, стереотипи, нетерпимість, категорічність і прагматичність, якими наповнилося наше з Вами сьогодення ("Америка - це рай на землі. Там дороги вимощено доларами - бери, набирай, скільки хочеш" цит.). До абсурду доходять патріотизм та націоналізм, коли людину засуджують за мову, якою розмовляє, або підпалюють книгарню, в якій мало книг українською мовою. Асортимент проблем, які зачіпає Малярчук, різноманітно широкий: байдужість державних службовців, корумпованість, пияцтво, насильство в родині, економічна криза, каліцтво - моральне і фізичне, втрата сенсу життя, соціальная апатія, абсолютна байдужість як діагноз (нашої!) української нації. Все це перед собою і навколо бачить головна героїня, яка прагне до кардинальних дій.

Чому авторка дала назву своєму твору "Біографія випадкового чуда"? Все просто... принаймні з біографією, тому що описується життя головної героїні від її народження до… омріяного чуда.
"Мусять бути й такі, Василинко, як я. Я, хоч і не свята, не ангел, але на свої скромні чудеса теж здатна, не сумнівайся. Просто, бачиш, ніхто чомусь поки що їх не замовляє, а безкоштовно — я що, дурна, надриватися?!" - говорить Лєна. Але мета її набагато глибша: "у безнадійній боротьбі головні ті, що борються, бо вони не дають часові зробити із себе чудовиськ. Боротьбу виграти неможливо, але можна виграти себе".
Звідки взялося це чудо у найбільш соціально заангажованому романі? Лєна веде нещадну війну за себе, за своє "Я" протягом усього свого життя і таки досягає свого. Але чому "чудо" випадкове? Можливо, тому що Лєна кардинально відрізняється від інших людей чи тому що вона допомогає тим, кого зустрічає на своєму шляху, а не намагається врятувати цілий світ?
"Цей світ навряд чи потребує, щоб хтось його рятував, — стверджувала вона. — Мені байдуже до північних корейців… до голодних африканців... до всього того, чого я не бачу і не чую. От тільки ця свиняча голова не йде мені з голови. Пес не йде з голови, Женя Прокопович, безрукий хлопчик із Городенки. Я мусила з цим усім щось зробити, щоб мені самій стало приємніше жити, щоб не з'їхати, як інші, з розуму".
Саме в цьому полягає істинна мудрість цієї дивакуватої дівчини, бо вона зосереджується на несправедливості та злі, які трапляються в її житті, не відвертається, а навпаки прагне допомогти. Це аналогія з Дон Кіхотом, але, навідміну від нього, вона не воює з вітряками, її вороги - реальні, непорушні та жорстокі.

Письменница талановито вміщує в невелику за обсягом книгу цілу панораму дійсності та велику купу антагонічних за характером людей, які з`являються поряд з Лєною і зникають: мовчазні жертви як Женя, слабохарактерні як Пес, жорстокі та безсердечні як Богдана Іванівна, російськомовна вихователька Велика Гуля, колишній професор української літератури Теофіл Кролик, місцевий кримінальний авторитет на прізвисько Монах, корумповані чиновники, інвалід Антон і пацієнтка психіатричної лікарні з розвинутою шизофренією, одержима божевільним бажанням все записувати ("...записувати всередині себе було би устократ надійніше" цит.). Неочікувана поява цього персонажу мимоволі змушує нас переосмислювати роман спочатку.

Взагалі, я помітила, що Тетяна Малярчук кілька разів догори ногами перевертає моє уявлення про книгу. Особливо це відчулося, коли в 10 розділі головній героїні ставлять "діагноз", змушуючи читача сумніватися в природі її вчинків, бо виникають сумніви чи поклик серця змусив її робити таке, чи психічна хвороба. Найбільш здивувало те, що всю історію записала божевільна, яка вийшла за межі раціонального, над якою немає влади повсякденна метушня. Може навіть на "внутрішних органах" все це і записала….

Авторка показує в книзі, як люди втрачають людяність від сучасного собачого життя, як забувають про щирість і милосердя, терпіння, наповнюючи душу жорстокістю, озлоблено кидаючись на тих, хто їх по-справжньому любить ("Тату, я більше ніколи не буду вирізати зі скатертини квіти, тільки поверни мені ручки" цит.). І в цьому полягає справжня дорогоцінність даного роману.

Більша частина книги написана у суворій правдивості розповіді й лише образ жінки, яка вміє літати, надає містичності та загадковості, тож можна зауважити, що твір витриманий в дусі магнетичного реалізму. Про майстерність письменниці свідчать примхливо сформовані сентенції, сповнені іронією, контрастами, парадоксами, а деколи і словесною грою, які вміло вплетені в оповідь і сприймаються як органічна частина, як своєрідний стиль мислення головної героїні ("Усі Лєнині однокласники вже давно визначилися з майбутньою професією. Хто їхав до Харкова вчитися на міліціонера, людей грабувати, хто в медакадемію — людей убивати" цит.)

Багато висловів мають філософський зміст, наприклад: "Уся справа в грошах, казала Лєна. Народ без грошей страшний, бо втрачає різноманіття виду. Бідні люди стають злодіями або філософами, третього не дано".

Трапляються фрази з відтінком іронії й комізму, як то: "Коли вона бігла, а бігла Василина тільки перед тим, як метнути диск, навіть не бігла, а розбігалася, то могла своїми щоками вбити того, хто опинився поруч".

Кульмінація твору зосереджується на внутрішньому світі героїні, який розкривається в її словах: "Я нічого доброго не зробила. Навпаки. Прагнучи вчинити добре, я скоїла зло. І тепер я думаю, то що таке насправді добро? Ми знаємо, що є зло, але що таке добро, га?".
 
Таня Малярчук не дає остаточного пояснення феномену на ім`я Лэна, навпаки, пропонує читачам самостійно визначитися, хто вона: свята чи божевільна?

P.S: Я думаю, що "Біографія випадкового чуда" - цікавий твір з будь-якого боку, тож безсумніву його варто читати. Ця книга про те, як важливо залишатися у цьому світі Людиною.


Якщо вам сподобалась ця стаття, вас також може зацікавити:
"Месопотамія". В ній ти і я (Враження від книги Сергія Жадана)
Рецензія на книгу "11 хвилин" Пауло Коельо
П’ять найпопулярніших українських книжок
"Кола на воді" Олени Печорної - книга, що примусить відчувати
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як Франко молодицям писав: Уляна Кравченко
Гадаю, ви помітили зі скількома молодими, успішними й не дуже, жінками мав діалог "дух, що тіло рвав до бою" - видатний Іван Франко. На які ж теми спілкувалися активістка жіночого руху й Каменяр українського народу - читайте в матеріалі.
Читати більше