"Біль нашої байдужості"

У 2008 році у видавництві "Український письменник" побачила світ книга Івана Захарченка "Небо минулих і теперішніх днів". Вона складається зі щоденникових записів автора починаючи з далекого 1957 року аж впритул до наших днів, тобто початку XXI століття та публіцистики.

"Іван Захарченко, - пише у післямові Микола Славинський, - розважливий, добрий і мудрий чоловік". Зрештою, переконатись у цьому може кожен, хто прочитав бодай дещицю із написаного. Слово І. Захарченка безкомпромісне і гостре, часто навіть таке, що могло би привернути, у свій час, увагу репресивних органів. Письменник у своїх щоденникових записах, що, вочевидь, були як своєрідна захалявна книжка, ретельно захована від небажаного ока, описує сірі будні, котрі аж надто різнились від того, про що писалось в офіційних тогочасних хроніках та пропаганді. "Все це брехня, хоча й мовлена з трибуни…" - констатує він.

Іноді, поміж буденної рутини обов'язків, проблискує інтимне та записи на релігійну тематику. Ось запис від 23 лютого 1965 року: "Читав релігійну літературу. Задумався. Кожне речення, кожне слово святих – розум і мудрість."

Цікаво також читати записи, котрі стосуються часів переломних, історичних: "Не можу повірити, що нарешті Україна стала вільною, суверенною. Я так боюся за неї. Якщо й далі пануватиме більшовицька рать, то не буде спину пеклу, в якому ми живемо. Нам не дадуть звестися, а добро, яке мали, рознесуть по всьому світу". Гадаю, зайве нагадувати, що побоювання письменника, на жаль, здійснилися.

Ще більш цікавий Іван Захарченко у публіцистиці. Тут уже читач може порозкошувати розлогіше й на різні смаки. Адже палітра зацікавлень письменника досить широка. Це і проблеми довкілля, історії, літератури, державотворення й національного відродження України. Автор, постає тут ще більш безкомпромісним та нещадним до зла, котре боляче і гостро відчуває крізь призму свого письма. У статті "Порубане коріння" І. Захарченко пише, що "сучасна людина, мов той злочинець, не визнає своєї вини й тієї шкоди, якої завдає довкіллю." І, немов констатуючи, цитує вислів Г. Торо про те, що "порятунок світу – в дикій природі".

Не можна оминути й розповіді автора про відомого свого земляка Дмитра Туптала, адже народився він у м. Макарові, що неподалік села, де проживає Іван Захараченко. "Пригорнімося до нього серцем своїм, бо він через велику віру й любов до Бога зазнав духовного прозріння…" – так пише він про нього ("Духовне сяйво Димитрія Туптала").

Не байдужа авторові й тема ОУН-УПА. У статті "Світло з полону забуття", котра була надрукована свого часу також у "Літературній Україні", Іван Захарченко роздумує над книгою Ірини Козак "На буремних шляхах визвольної боротьби". Зокрема пише таке: "Ми так і не очистилися від брудних штампів більшовицької агітки. Криваву бандитську владу, що вигубила мільйони душ, згадуємо без осуду. Своїх духом і помислами національних героїв, справжніх борців за волю України, ще й досі не познімали з хрестів. Висять вони, мученики, і стогнуть від болю нашої байдужості".

Є у книзі і декілька статей майданного періоду, котрому автор не лише співчував і переживав душею, а й у якому брав активну участь. А ще "скільки тут високої, невмирущої правди, глибинного болю…скільки життєвих сценок, точних характеристик, зворушливих подробиць…" (М. Славинський).

Книга "Небо минулих і теперішніх днів" для чуйних та вдумливих читачів, і головне - небайдужих, тих, хто всуперч віянням світу не затвердів серця свого, а носить його відкритим і зворушеним до добра.