"Золота Адель"

Як помститися за зраду своїй дружині і її талановитому коханцеві, та так, щоби при цьому зберегти своє обличчя, ім'я та капітал? Найбагатший власник цукрозаводу Європи 1903 року, Фердинанд Блох-Бауер, вигадав дуже вишукану помсту. Він запропонував коханцеві, художнику Густаву Клімту, написати такий портрет його дружини Адель, щоб той проіснував кілька століть і був оцінений усіма.​
 

Спочатку Густав Клімт зрадів, робота над портретом давала б йому можливість безперешкодно зустрічатися з Адель і милуватися нею хоч цілу добу. Потім він зрозумів, у яку страшну пастку зловив його Фердинанд. Створити картину століття виявилося не так просто, тим більше, що в контракті були обговорені обов'язкові умови: не менше 100 ескізів, для обробки потрібно використати золоті пластини, картина повинна світитися. Звичайно, якщо художнику набридне малювати під замком, він може відмовитися від роботи, але тоді йому доведеться виплатити штраф, який в десятки разів перевищував суму контракту.
 

Цілком можливо, що модний тоді геній Густав Клімт навіть і не читав цього контракту, щойно дізнався про його суму. Таких дорогих картин йому ще ніхто не замовляв. Хоча в цей час Клімт якраз увійшов у золоту пору своєї творчості: він був затребуваний в Австрії, брав участь в оформленні павільйону мінеральних вод в Карлсбаді, імператорської вілли Сіссі, Бургтеатра. Був відзначений імператорською премією і золотим орденом "За заслуги". Клімту було двадцять шість років, він був неймовірно молодим і свіжим, у порівнянні зі зрілим власником заводу, за якого 18-річну Адель віддали, щоби примножити сімейне багатство.
 

Батько Адель був відомим банкіром. Він уклав вигідну угоду із сімейством Блох-Бауер, в результаті якої відбулося повне злиття капіталів та утворення двох сімей. Сестра Аделі, Марія, вийшла за брата Фердинанда Блох-Бауера - Густава.

Це були дуже респектабельні єврейські родини, які вели аристократичний спосіб життя, і для розваг запрошували у свою домівку відомих літераторів, художників і музикантів. До слова, Аделі батьки дали досить хорошу домашню освіту, вона була начитана, знала кілька мов, розбиралася в живописі та музиці. На одній з таких домашніх вечірок Адель і познайомилася з молодим Клімтом. І між ними спалахнула любов. Художник написав кілька картин, що зображують оголену жіночу фігуру, в яких явно вгадувалася Адель ("Юдіф"). Але він був пристрасною натурою, постійно змінював коханок, натурниць, подейкували, що мав чотирнадцять позашлюбних дітей.
 

Замовивши йому портрет, Фердинанд сподівався на те, що непостійна натура художника сама себе покарає. І Адель так йому набридне, що він не зможе більше без відрази на неї дивитися. Він десь вичитав, що стародавні індійці, якщо хотіли розлучити закоханих, прив'язували їх один до одного і тримали разом так довго, поки ті не переймалися такою ж сильною ненавистю, якою недавно була любов.

Обдурений чоловік ні слова не сказав дружині і Клімту про те, що знає про їхній зв'язок. Але катування щоденною присутністю і створенням "сяючої" картини, дійсно, поступово вбила їхню любов. Адель часто хворіла, курила свої нескінченні сигарилли, цілі дні проводила в неробстві, Бог не дав їй доброго здоров'я, довгий час у неї народжувалися мертві діти. А тут ще й цей набридливий Клімт, який вимагає від неї довгого позування. Адель це дратувало. Їхні стосунки поступово згасали.
 

Нарешті, в 1907 році, через чотири роки "Портрет Аделі Блох-Бауер" був готовий. Спочатку він прикрасив вітальню в будинку Блох-Бауерів, потім потрапив до ательє художника у Відні і в журнал "Німецьке мистецтво і декорація", а ще пізніше - на міжнародну мистецьку виставку в Мангаймі.
 

Фердинанду було приємно, що про нього і його дружину дізнається весь світ. І це було дійсно так. Картина стала європейським дивом, її називали "Золота Адель" або "Австрійська Мона Ліза". Австрійці пишалися шедевром і вважали його національним надбанням. Але після смерті Аделі, Клімта і Фердинанда, доля картини виявилася в руках спадкоємців Блох-Бауерів, які виїхали до Америки. Знаменита картина з іншими полотнами Густава Клімта, які вже вважалися надбанням австрійського художнього музею, були передані Марії Альтман, дочці брата Фердинанда.

Через сто років після створення картину перевезли до Лос-Анджелесу, оскільки музей не зміг заплатити суму, яку попросила власниця для викупу полотен Клімта, навіть за допомогою тих австрійців, хто відгукнувся на заклик зібрати кошти. Сума становила 300 мільйонів доларів.

"Золота Адель" могла б залишитися на батьківщині, якби Марія Альтман зробила б "королівський" жест, подарувавши картини музею або хоча б не підвищуючи на них ціну. Можливо, австрійцям і вдалося б зібрати 155 мільйонів - сума, в яку спочатку оцінювалася спадщина художника. Але спадкоємиця не захотіла цього зробити.
 

І "Золота Адель", яка вже стала легендою художнього світу, яку багато разів копіювали, перемальовували і навіть оспівували у віршах, поїхала в Америку. Проводжати картину, яка була символом Австрії протягом ста років, вийшла, здається, вся країна. Люди плакали.

А в Америці "Золоту Адель" викупив у власниці багатій Рональд Лаудер за рекордну для творів мистецтва ціну - 135 мільйонів доларів. Тепер картина виставлена в "Музеї австрійського і німецького мистецтва", заснованого власником парфумерного концерну "Есте Лаудер" і поціновувачем живопису. І її може побачити кожен охочий, щоб зрозуміти, як золото і пристрасть до грошей можуть згубити навіть найбільш сяюче почуття. На картині тендітна бліда дівчина з вигнутими тонкими руками немов закрита у золотому саркофазі, і очі її сумні, ніби просять глядача, щоб він витягнув її з цієї  золотої клітки.