"З ПОЖЕЖ ВІЙНИ, ІЗ ПОЛУМ'Я ВОГНІВ..."

4 червня 2019
Влодко

«З ПОЖЕЖ ВІЙНИ, ІЗ ПОЛУМ'Я ВОГНІВ…»

З перших запалених шин і перших барикад другого Майдану потужно проявився феномен, який доти можна було догледіти хіба на поодиноких прикладах. А саме палка, самовіддана й не раз жертовна любов до України почала виражати себе також і російською мовою! Україно- й російськомовні автори та ресурси виявили масову одностайність в оцінках подій на Майдані та довкола нього, перемоги «Революції Гідності», анексії Криму, зрежисованої Кремлем «русской весны» і, зрештою, початку російської агресії на Сході України. Така однозгідна проукраїнська позиція далася взнаки не лише, сказати б, у словесній формі, але ще більшою мірою – під знавіснілим ворожим вогнем, на полях боїв, у масовому волонтерському русі й, до певної міри та принаймні до часу, навіть у традиційно конфліктній царині політичного життя.

Суто в державницькому сенсі це був надзвичайно позитивний симптом, який засвідчував, що Україна виявилася більш міцним, органічним, свідомим своєї осібності й самобутності утворенням, ніж то уявляли собі ідеологи «русского мира». Однак водночас згадана однозгідність засвідчувала, що креольська складова цього утворення є таким же природним та необхідним його компонентом (готовим і здатним, зокрема, платити кров’ю за подальше земне буття України), як і складова «тубільна», «питомо-українська», орієнтована на традиційні українські цінності й мову, як головну з них.

Опір російському наїзникові викликав потужний попит на українську символіку. Одесити й дніпряни раптом полюбили вишиванки; російськомовні вояки натхненно співали гімни УПА, давали націоналістичні обітниці й т. ін. Проте на цій хвилі ні територіальний, ані соціальний ареал україномовності не зазнали відчутного поширення. Вибух патріотизму не розворушив заспане україномовне «творче середовище», майже не призвівши до появи високовартісних патріотичних поезій, пісень, кінострічок, телепрограм тощо, які могли б стати правдивою ідейною зброєю захисників Вітчизни.

Щоправда, приблизно о цій порі постають нарешті самодіяльні ініціативи прихильників українського слова – такі, приміром, як інтернет-спільноти «Mova», «Переходь на українську», «Мова – ДНК нації», «Український Харків» тощо; набувають розголосу ексцеси з письменницею Л. Ніцой (в магазині жбурнула решту в продавчиню, яка вперто відмовлялася відповідати українською) та журналістом О. Дроздовим (видалив зі студії затято-російськомовного учасника телеефіру). Все це однак залишалося далеким від переростання в загальнонаціональний рух за відродження мови чи бодай формулювання ідей, здатних бути покладеними в основу такого руху.

З перших годин після перемоги Революції Гідності довкілля повнилося чутками про швидке скасування горезвісного «закону Ківалова-Колесніченка». В лютому 2014 р. подання на цю тему було внесене до ВРУ, однак, побоюючись подальшого загострення внутрішньополітичної ситуації,  тодішній в.о. Президента України О. Турчинов відмовився підписувати відповідний закон. Відтак лише через 4 роки, в лютому вже 2018-го Конституційним Судом України було визнано неконституційність «закону КаКа».

За умов російської агресії екрани країни далі були заповнені російською інформаційною та культурною продукцією; обивателі продовжували розкошувати у віртуальному світі російських серіалів, російських героїв та «зірок», російських подій, проблем та ідей… І коли влада спробувала обмежити вакханалію «русского мира» у вітчизняному медійному просторі швидко з’ясувалося, що порожнечу нема чим заповнювати – майже чверть століття «незалежна» Україна перебувала в статусі культурно-ідеологічної утриманки свого колишнього володаря. Це спонукало відповідні урядові чинники подбати про відродження власного виробництва кінофільмів, телепрограм тощо, а також запровадити, хоча не одразу й теж із тяжкою бідою, мовні квоти для ЗМІ.

Внаслідок усіх цих кроків поточна ситуація у вітчизняній інформосфері виглядає доволі суперечливо. Подейкують, що в царині музичної творчості квоти давно перевищено й відсоток україномовного продукту продовжує зростати. В більш сказати б капіталомістких жанрах (кіно, телешоу тощо) до успіху українізації ще ген далеко. Норми закону надаються як до прямого їх ігнорування, так само й до більш підступних маневрів на полі недостатньої прецизійності цих норм (зокрема в царині критеріїв україномовності продукту), підміни мови суржиком, вправного використання «двомовності» тощо. Добряче дається взнаки й очевидна неприродність для багатьох митців щойно набутого ними «україномовного» статусу*.

Так чи інакше відносні досягнення українізації спонукали тоді ще чинного «гаранта» обрати гаслом своєї виборчої кампанії слоган «Армія, мова, віра», який проте не приніс йому жаданого успіху. Народ вкотре продемонстрував, що згадані речі не належать до пакету ключових для нього цінностей й що він у масі своїй не потребує кардинальних змін у відповідних царинах. Втім, сутність яскраво вираженого «протестного» голосування полягала радше в неприйнятті українським загалом того «бєспрєдєлу», якому не було покладено край в багатьох інших сферах суспільного життя – таких, як соціальна справедливість, корупція, правопорядок,  судочинство, «комуналка» тощо.

Під кінець «ери Порошенка» потужний на її початку вибух креольського патріотизму великою мірою зійшов на пси. П’ята колона Кремля, майже в повному обсязі відновивши свій контроль над українською інформосферою, успішно заклала в мізки більшості громадян деідеологізованого суспільства бажані для неї сенси. В свідомості обивателя, надто російськомовного, війна на Донбасі відійшла на далекий план («а что – там до сих пор стреляют?..»), запанували прекраснодушне нерозуміння її причин і рушійних сил («це все олігархи влаштували, щоб нажитися!», «мы с Россией никогда не ссорились») та «полегшені» уявлення про можливі способи  припинення конфронтації («нужно просто перестать стрелять»). Почала даватися взнаки втома від війни (чомусь особливо виражена в осіб, яких ця війна жодною мірою не зачепила), в українських патріотів з’явилися прикрі відчуття маргіналізації їхньої позиції та «зникнення запілля» воюючої армії… Сукупно ці всі еволюції поставили під сумнів надійність креольської складової українського державницького проекту, відтак роль основної й незамінної його опори непомітно «повернулася» до етнічного українства.

З шумовиння політичних змагань народився довгоочікуваний Закон №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної»**, підписаний П. Порошенком під завісу президентської каденції. Палкі суперечки довкола цього документу (аж до спроби Росії обговорити його зміст у Радбезі ООН) не мусять приховувати факту існування в ньому лазівок для любителів «великого и могучего», що вкупі з відсутністю помітних змін у масовій мовній свідомості, поширеністю правового нігілізму та триванням гібридної війни проти українства (в якій протилежна сторона не виявляє жодних ознак втомленості!) не обіцяє мові Кобзаря відчутного поліпшення її долі.

Сьогодні, коли до влади в Україні допалися сили, для яких українська мова є відверто чужою й нелюбою можна очікувати часткової або тотальної ревізії відносних досягнень постмайданної доби у мовній царині. В середньостроковій перспективі мовно-політичні змагання найімовірніше збережуть свій «маятниковий» характер, періодично загострюючись або вигасаючи, приносячи часткові успіхи одній або другій стороні. На завершення ще раз повторимо, що ці змагання слабо впливають на реальну долю українського слова в комунікаційному просторі України й що, на превеликий жаль, навіть найпалкіші його захисники не мають адекватних уявлень про суть проблеми й, відповідно, можливі шляхи її успішного розв’язання.

* Приміром, дія «файної патріотичної комедії «Останній москаль» центрована довкола вихідця з Москви, тоді як власне українські дійові особи постають у майже карикатурному вигляді. Персонажі серіалу «СуперКопи» розмовляють суржиком. В проекті «15 республік» україномовного журналіста постійно «страхує» його російськомовний колега – на додачу до змушено російськомовного спілкування їх обох із мешканцями колишніх «радянських республік»… Приклади можна продовжити необмежено – всі вони, надто на тлі абсолютного переважання «просто російськомовного» продукту переконливо свідчать про те, що український телеефір стане для українців справді рідномовним простором принаймні ще дуже нескоро.

** «Мовна складова» присутня й в низці інших законів, прийнятих після «революції гідності», зокрема в Законі «Про освіту» тощо.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

«Я можу бути розумною, коли це потрібно, але чоловікам це не подобається». Чесна історія Мерилін Монро
Секс-символ 1950-х років. Була бажана чи не кожним чоловіком, зразком наслідування у жінок, безліч людей знали фільмографію Мерилін Монро напам'ять, а різні кінокомпанії запрошували її зніматися за величезні гонорари. Та якою насправді була фатальна білявка?
Читати більше