"В УКРАЇНІ" чи "на УКРАЇНІ"?

«В УКРАЇНІ» чи «на УКРАЇНІ»?
 
Є й досі люди, які вперто не визнають України як держави, себто як окремої країни. Не визнають «ліві», ті, кому байдуже, в якій країні живуть, чий хліб жують і як ту країну називають. То що тут говорити про прийменник! А говорити є що. І саме на захист отого «в» у вище вказаній формі. Адже говоримо: у Польщі, в Канаді, у США, в Англії, в Індії, то, отже, і в Україні, бо вона теж держава. І вже цього одного аргумента достатньо. Проте достатньо тільки для тих, хто вважає її державою, – для всього світу, крім Московії та її прислужників в Україні, своїх, доморощених москалів.
Хай у Московії звикли вживати «на» Україні, віками вважаючи Україну просто краєм, окраїною, як Волинь, Поділля – тобто частиною Московії, вважаючи нас колонією. А чому ж доморощені поневолювачі так затято і принципово вживають прийметник «на», лише з назвою України?
 
Можливо, окремі громадяни стають на захист прийменника «на», аргументуючи це тим що в літературі і в фольклорі вживаються обидві форми. Мовляв, сам Тарас Шевченко вживав і «в», і «на» . Вони не знають, що «в (у)» вживали з назвою держав, а прийметник «на» у місцевому відмінку – з географічними назвами, котрі є складовою частиною якоїсь держави.
 
На захист прийменника «в (у)» зі словом Україна ставав ще Іван Огієнко (митрополит Іларіон), знавець української мови, рішуче виступивши проти вживання в українській літературній мові традиційної форми «на Україні» і визнавши державною форму «в Україні» і недержавною – «на Україні» (Іларіон (проф. Ів. Огієнко) (Іларіон (проф. Іван Огієнко) Українська літературна мова. – Саскатун, (Канада), 1951. – Т. 1. – С. 147, 256, 257). Цьому питанню він присвячував своє глибоке дослідження, зокрема, статтю «В Україні, а не на Україні», сама назва якої переконливіша від усяких моїх доводів.
 
Форму «на Україні» вживали поляки і московити, тим самим підкреслюючи, що це ознака колишнього поневолення. Хоча... стара Україна (тепер – переважно Київщина), як і Волинь, Поділля, Галичина, була частиною Руси: Малоросії, як її іменували в імперських документах. То, звичайно, тоді було виправданим уживання прикметника «на». Як зазначає Іван Огієнко, «це бачимо в 17 – 18 віках, напр., в універсалах Богдана Великого або в літопису Величка. Україна мислилась тоді частиною цілого народу, Руси, а тому вираз «на Україні» був нормальним на ті часи».
 
Хай дарує читач за довгу цитату, але послуговуюсь нею, думкою великого вченого, для більшої переконливости. Зауважмо, Іван Огієнко ставав на захист прийменника «в (у)» в роки, коли Україна не була самостійною країною. Як, до речі, Білорусь, Естонія, Молдова: в серед. ХХ віку, проте з назвами інших союзних республік тоді вживали прийменник «у (в)». Лише Україна була позбавлена навіть цього права. Так, традиційний погляд, що Україна – це частина іншої держави, несвідомо захоплював та впливав і на Т.Шевченка, чому й він нерідко писав, «на Україні»... І не лише Т.Шевченко.
 
«Вживання в мові Шевченка кожного з п’ятьох словосполучень (на Україні, на Вкраїні, на Украйні, в Україні, в Украйні) зумовлювалося вимогами ритму, віршового розміру, наголосу, милозвучности вірша, а також залежало від стилістичних фігур, словесних і звукових анафор, звукових повторів та инших поетичних засобів. Українські письменники ХІХ і ХХ сторіч завжди писали «на Україні» або «на Вкраїні» (для милозвучності) (Петро Одарченко, Про культуру української мови». Збірник статей. – К.: Смолоскип, 1997. – с. 243).
 
Зараз ми можемо міркувати будь-як про те, чим керувались автори в минулому, пишучи «на Україні». Їх ми вже не спитаємо. Проте єдиною відповіддю є той факт, що Україна не була окремою державою, а лише частиною країни. Тому й, як частина країни, вживається з прийменником «на». Багатовікова звичка закріпилася не лише у писемних джерелах, а й в усному мовленні. «Форма з прийменником «в» вживається тоді, коли перед іменником «Україна» є прийменник, напр.: у самостійній Україні, в Західній Україні» (П. Одарченко, Про культуру української мови». Збірник статей. – К.: Смолоскип, 1997. – с.251).
 
Вважати форму «на Україні» нормою лише тому, що нею послуговувались у минулі часи, повторювати і переносити неправильну форму у віки прийдешні, – це просто безглуздо. Ті, хто захищає стару форму, насправді стає на захист власних статей, книжок і творів, де вони вживали цю форму. Це – малодушшя Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати тільки «в Україні», викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення.
 
Таким чином, єдино правильною формою, і розмовною, й офіційною, повинно бути не «на Україні», не «на Україну», а «в Україні, в Україну».
 
Безперечно, літературні і фольклорні твори, в яких вживається вислів «на Україні» через історичні причини розкриті вище, виправляти ніхто не збирається. Написане таким і залишиться. Хоча... і воно, на жаль, має вплив на сучасне вживання цієї форми. Але завжди треба міркувати самому. І ще – мати гідність. Бо Україна – не окраїна, не край, а країна!
 
(© Любов СЕРДУНИЧ)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше