"Сирота"

Добровольці. Це слово активно увірвалося в наш лексикон, починаючи з кінця 2013 року, а вже у наступному увібрало в себе, загалом, найбільш позитивні, відчайдушні, сильні та героїчні відтінки. Спочатку революція, потім війна. Саме завдяки добровольцям у пекельному 2014 році вдалося захистити нашу країну, втримати та відстояти основні її рубежі. Саме вони першими ринули у пекло боїв, незважаючи на відсутність у більшості мінімальних знань та вмінь; незважаючи на страх та відсутність допомоги з боку легітимних. Молоді хлопці та одружені чоловіки, підлітки та вже майже пенсіонери, - як один стали на захист України у той момент коли вона потребувала того найбільше. 
 

 

Зараз хочу розповісти вам про одного з тисяч героїв, однак який вирізняється з-поміж інших. Командира тактичної групи "Сапсан" у складі ДУК ПС (Добровольчий український корпус правий сектор), друга "Сироту". На російсько-українській війні перебуває з кінця 2014 року. Пішов на фронт добровільно, за покликом серця. З тих пір і по нині перебуває на найгарячіших позиціях: Піски, Мар'їнка, шахта Бутівка. За весь період мав декілька важких поранень і контузію. Однак сила волі, войовничий дух та підтримка небайдужих допомогли йому і він знову опинився там, де потрібні його знання, вміння та неоціненний досвід. 

 

Що, власне, його відрізняє від багатьох інших? Чому бійці поважають його і готові у будь-яку хвилину вирушити на допомогу, піти разом з ним у розвідку або на якесь інше завдання; чому ми готові ризикувати разом із ним та заради нього? Все настільки просто, що аж не віриться.

"Сирота" - не просто якийсь командир, що викидає накази і чекає на їх беззаперечне виконання. Ні. "Сирота" - справжній друг, вірний побратим та проста щира людина. Він не посилає бійців навмання, - завжди йде першим і за обставин, коли це максимально безпечно і правильно на його розсуд; він завжди готовий прийти на допомогу не тільки у складних та критичний військових ситуаціях, а й у повсякденному рутинному побуті, що на фронті не так часто можна й зустріти; врешті-решт, він підтримує своїх бійців у різних ситуаціях, спілкується з ними, розпитує та дізнається як в них справи, що нового, як самопочуття та безліч іншого, що, насправді, є дуже важливим з точки зору психологічної підтримки та розвантаження. З ним можна спокійно та без усіляких проблем поспілкуватися, випити каву та посміятися, - і це безцінно!

Тактична група "Сапсан", командиром якої він є, має не таку довгу, однак багатющу історію. Всі, хто так чи інакше співпрацював із нею, виокремлюють її серед усіх інших і тільки у позитивному плані. Звісно, це стосується справедливих та гідних людей, бо, на жаль, і на війні є місце для блюзнірства, заздрощів та наклепів. Хоча все це, власне, лише підтверджує факт того, що група стрімко розвивається, набирає нових бійців та, не побоюсь цього слова, прославляє себе своїми справами на самому мінусі. І, напевно, в першу чергу це завдяки "Сироті".

На останок хотілося би сказати, що такої душевної, теплої та сімейної атмосфери в середині колективу на війні мені ще не доводилося зустрічати. І навряд чи десь я побачу щось подібне, тому можу із впевненістю і гордістю заявити, що назва "Сапсан" ще не раз гучно відізветься у словах вдячності й подяки своїх та ненависті і страху серед зрадників та ворогів. А це і є найвищий показник!


P.S.: Хочу окремо сказати велике дякую за можливість стати бійцем даного підрозділу, подякувати усім причетним та заприсягтися у вірності. До речі, підрозділ славиться не лише своїм командиром і наступного разу я це вам доведу. Разом – і до кінця!

Автор - Хорт