«НАЙБІЛЬШОЮ МІСТЕРІЄЮ Є СЛОВО», А СПРАВА Є СТИХІЄЮ ТВОРЕННЯ…
(ДО 70-ЛІТТЯ УВС - ВИДАВНИЦТВА ОУН)

Замість вступу

Пропагандивний напрямок займав визначне місце у діяльності ОУН. Після завершення ІІ Світової війни перед Організацією постали нові завдання у поширенні державницької думки, розвитку світоглядних ідей та інформації про національно-визвольний рух.  Саме видавнича справа стала інструментом утвердження українців, як нації борців за власне визволення. І сьогодення також ставить нові виклики для існування української держави у час перманентної загрози військової та інформаційної агресії з боку Російської Федерації.

Значний негативний досвід у державотворенні пов’язаний із браком національної ідеї та атрофію державного мислення серед політичної еліти. Мірилом наших державних здобутків є швидше результат компромісу міжнародної політики, а не втілення виплеканих і втілених ідей нашого народу. Брак міцної ідейної спорідненості, особистої відповідальності, принциповості у досягненні цілей і особистому розвитку є ланцюгами на наших руках і ногах, грунтом для страху і малодушності.

Марк Аврелій влучно сказав: «Найогидніший вид слабкодухості — це жалість до самого себе». Ще й досі маємо стійкий шар українського суспільства враженого малоросійством та соціальним інфантилізмом, який претендує на роль суб’єкта в українському державотворенні. Аж поки у нашому суспільстві не буде сформовано стійкої огиди до цих ознак меншовартості та втілено у практичний досвід життєдіяльності культ посвяти, перемоги і волі, до тих пір ми ходитимемо по колу, як зашорені коні, поки світова історія рухатиметься повз нас.

Сучасні збройні війни все більше і більше є війнами ідей, інформації і пропаганди. Боротьба за уми є визначальною у сучасній політиці і міжнародних збройних конфліктах. Необхідною характеристикою сильної держави є національна ідея, інформаційна і пропагандивна політика як всередині країни, так і поза її межами. Така діяльність завжди матиме спротив: як від своїх представників т.зв. «модної ментальності», так і від ворогів державності з-за кордону.

Тому ми маємо за честь і обов’язок продовжувати справу націєтворення, щоб більшість українців читали, вчилися, досягали особистого успіху і перемог у державному житті. Для цього була і створена УВС – «УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА».

Заснування  УВС – видавництва ОУН (Бандери)

Бренд «УВС» є найбільш поширеним в історії українського книговидавництва. «Українська видавнича спілка» – найпопулярніша назва книгодрукарень по усьому світу, де українці провадили культурно-політичне життя. На межі ХІХ-ХХ ст. у Львові заснована Українсько-Руська Видавнича Спілка, потім – УВС, яка видавала “Літературно-науковий “Вісник”, який у 1922-1932 рр. редагував Дмитро Донцов. З 1909 р. у Вінніпезі (Канада) діє Українська Видавнича Спілка “Тризуб”. 1918 – у Харбіні (Китай), 1948-1952 – Регенсбург і Мюнхен (Німеччина). Ці українські видавництва були трибуною радикальної інтелігенції і чітко сповідували ідею самостійності України.

Найбільш відома Українська видавнича спілка була заснована діячами ОУН(Бандери) у Лондоні, яка діяла там до часу проголошення Україною незалежності. Саме від цього видавництва і бере початок своєї історії діяльності сучасна УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА.

Діяльність УВС у Великій Британій пов’язана із Українською Інформаційною Службою, яка у 1946 році розпочала свою діяльність із висвітлення проблеми примусової репатріації українських переміщених осіб та біженців до СРСР та інформування українців у Північній та Південній Америці про розвиток подій в Україні. УІС готувала матеріали про Україну і розсилала їх британській пресі та впливовим особам у Сполученому Королівстві.

Найтісніше пов’язаний з діяльністю УІС був Святослав Фроляк і Василь Олеськів. Головним його співробітником був ідеолог українського націоналізму і публіцист Дмитро Донцов, який в той час таємно перебував у Лондоні, рятуючись від переслідування радянської влади. 1947 р. працював у редакції тижневика «Український Клич» (який виходив із серпня того року до березня 1948 р. заходами Організації Українських Націоналістів (бандерівців) у Великій Британії, і дописував до майже кожного числа тижневика.

Політичний характер діяльності УІС, вимагав відокремити її від загально громадської діяльності Союзу Українців у ВБ (СУБ), де були об’єднані люди різноманітних політичних поглядів і життєвих інтересів. Серед новоявлених діаспорян у Великій Британії визначальним стала різниця у поглядах на питання визвольного руху. Активні і безпосередні його учасники розуміли, що боротьба продовжується, а на Батьківщині продовжують гинути їх друзі, висилаються до сибірських концтаборів; боротьба має продовжуватися за усяку ціну… Інша частина була радикальною лише у бажанні якнайшвидшому переході до мирного життя, лояльного ставлення до англійських властей та боязні до будь-якої політичної діяльності.

Члени і прихильники ОУН не могли знехтувати чи поступитися своїми принципами та ідеалами. Тому постало питання створення повноцінної друкарні для видання матеріалів ОУН та різноманітної літератури на захист інтересів українського народу, інформування про його визвольну боротьбу.

Оскільки виконання завдань вимагало певної конспіративності, то перша друкарня знаходилася у бункері старшинського табору для військовополонених дивізії «Галичина» у Шербурн-ін-Елмет. Так розпочалося видання «Визвольного Шляху» – українського суспільно-політичного, літературного і наукового часопису-місячника Організації Українських Націоналістів (революційної). Спочатку це видання містило багато вишкільних матеріалів і призначалося виключно для членів ОУН.
Перший номер «Визвольного Шляху» побачив світ у січні 1948 року. Менше ніж за рік він здобув популярність по усіх континентах, де діяла ОУН. Одразу ж постало питання організації офіційного легального підприємства – Української Видавничої Спілки, яке було зареєстроване британськими властями 27 червня 1949 року на підставі акту про компанію УВС у 1948 році. Серед найбільш відомих засновників УВС знаходимо прізвища: Г. Драбат, Р.Борковський, В.Олеськів, В.Яворський та ін..

На початках УВС працювало у Манчестері, а за півтора року перебралося ло Лондона. За цей час було вивчено професійних друкарів та створену повноцінну редколегію видавництва. Авторитет підприємства зростав: творчий колектив і технічні працівники УВС відповідали усім вимогам перспективного поліграфічного підприємства і задовольняв усі запити української діаспори в громадсько-політичній площині.

На марші (1953 – 1993)

З 1953 року потенціал УВС дозволяє друкувати не тільки власні видання, а і приймати замовлення від різних українських діаспорних організацій. Вони друкують тижневик «Українська Думка» (СУБ), англомовний квартальник «The Ukrainian Review», «Наша Церква» (УГКЦ), «Відомості УАПЦ», журнали «Авангард» (СУМ), «Сурмач» (ОбВУ) та багато іншої поліграфічної продукції.